18 липня виповнюється 70 років з дня смерті відомого українського архівознавця Василя Веретенникова.
Василь Іванович Веретенников (1880–1942) – історик, архівіст, архівознавець, музеєзнавець. Закінчив історико-філологічний факультет Санкт-Петербурзького університету, де великий вплив на нього мали ідеї відомого російського історика, основоположника методології історичної науки в Росії О. Лаппо-Данилевського. З 1910 р. був приват-доцентом Харківського університету, згодом викладав у Московському, Санкт-Петербурзькому та Саратовському університетах. В 1916 р. захистив докторську дисертацію “Нариси історії розвитку у Росії генерал-прокуратури”. У 1920-1934 рр. був професором історії Академії теоретичних знань у Харкові, згодом працював у Харківському інституті народної освіти. Одразу після закінчення університету став займатися і архівною справою: у 1905-1908 рр. працював у Головному архіві МЗС у Петербурзі, а згодом деякий час завідував губернським архівом Саратовської губернії та виконував обов’язки головного уповноваженого Центрархіву РСФРР по Саратовській губернії. З 1920 р. до 1934 р. проживав у Харкові.
Тут, зокрема, працював в Укрцентрархіві, очолюючи у 1924, 1926 та 1927 рр. відділ архівознавства. Створив концепцію організації архівної освіти в Україні, був одним з організаторів та керівників перших курсів архівознавства у Харкові та Києві, спияв впровадженню курсів підвищення кваліфікації архівістів та заснуванню науково-архівних гуртків. Під його керівництвом проводилася робота над “Оглядом найважливіших фондів” та підручником з архівознавства. У 1926-1931 рр. був членом редакційної колегії журналу “Архівна справа”, який присвячувався історії, теорії, практиці архівного будівництва. На поч. 1930-их рр. був консультантом Кабінету архівознавства при Центральному Архівному Управлінні УСРР. В ході звинувачень та переслідування української інтелігенції тоталітарною державою В. Веретенникова теж було звинувачено, оголошено “ідеологом теорії техніцизму та об’єктивного документалізму” та звільнено з посади. Він змушений був припинити професійну діяльність в архівній справі та переїхати до Ленінграду, де до 1940 р. займав різні посади у Державному Російському музеї.
Професору В. Веретенникову належала більшість основних ідей українського архівознавства та розробок в архівній справі у 1920-их – 1930-их рр. Він розробив “фондову теорію”, яка визначила принципи організації архівних документів, запропонував науковообгрунтовані підходи до систематизації та класифікації архівних документів, їх описування та розміщення в архівах. Враховуючи європейський досвід архівної справи, запропонував нову терміносистему для українського архівознавства. Був автором більшості проектів, які стосувалися архівної освіти, дослідження архівів та архівних документів, а також напрямків та засад архівного будівництва в Україні.
Архів подає передруки статтей, опублікованих В. Веретенниковим у журналі “Архівна справа”. Журнал, який виходив у 1926-1931 рр., був основним засобом презентації нових ідей, наукової комунікації архівістів та своєрідним підручником з архівознавства того часу.
Уваги з досвіду по архівному будівництву
До питання про підготовку архівних робітників
До питання про порядок відокремлення непотрібних архівних матеріялів
До питання про типи стелажного устаткування для архівосховищ
До принципових питань з розборки та клясифікації архівних матеріялів
Про принципи вироблення норм для архівно-технічної роботи
Підготовка матеріалів: Василь Герун, Ольга Осередчук