Створення архіву було викликане практичною необхідністю упорядкування архівних документів, що нагромадились в Університеті протягом кількох століть. Наприкінці ХІХ ст. це питання стало особливо актуальним у зв’язку з написанням історії навчального закладу. Однак, сама ідея утворення архіву з’явилась ще у 1835 р., коли на першому поверсі університетського будинку з’явилось дві вільні кімнати (раніше це було помешкання працівника бібліотеки). Тоді консисторія у своїй реляції від 24 червня 1835 р., за поданням інспектора Антонія Пензля, підтримала та винесла пропозицію про передання однієї із цих кімнат для потреб архіву. Таке рішення було прийняте у зв’язку з браком місця для зберігання документів у канцелярії. Матеріали зберігались у відкритих шафах, де до них був вільний доступ. Такий стан речей спричинив значну недостачу важливих документів. Однак, справа у той час так і не зрушила з місця. З інвентарних описів 1843-1844 рр. відомо, що у приміщенні під № 17, якому надали назву „Aktem-Archiv” зберігалось дві полиці архівних матеріалів. Крім того документи зберігались і в канцелярії, яка уже на той час уже обіймала три приміщення. У двох приміщенням канцелярії були спеціально виділення місця для зберігання документів. Так, в одній з кімнат працівники виділили дві шафи для матеріалів, у другому – тільки шість полиць. Ще по одній полиці документів зберігалось в реєстратурі та в архіві. Наступного року загальна кількість полиць для зберігання документів становила двадцять, а перед пожежею – двадцять шість. Як бачимо, кількість матеріалів, що підлягали для зберігання у архіві доволі швидко зростала. Поряд із зростаючою кількістю документів, доволі гостро стояло питання умов зберігання, які не були забезпеченні належним чином та негативно впливали на стан документів. Поряд з тим організація документоведення теж була застарілою й не могла задовільнити вимог часу. Система документоведення не зазнавала змін практично від часу відкриття університету у 1784 р. Канцелярією опікувався один канцелярист, який практично не міг впоратись із своїми повноваженнями. Так, для регулювання діяльності канцеляриста ще у 1789 р. була видана директива щодо видачі документів лише з письмової згоди Консисторії. Однак уже станом на 1802 р., бачимо значні порушення цієї директиви, коли зареєстровано значну недостачу документів. Варто зауважити, що в канцелярії зберігались лише документи ректорату та сенату. Матеріали факультетів зберігались або в їхніх приміщеннях, або ж у приватних будинках деканів чи певних відповідальних за діловодство осіб. Як уже зазначалось, матеріали що вийшли з діловодства надалі зберігались в канцелярії. Варто відзначити, що умови зберігання були не задовільними, оскільки документи знаходились в перемішку на відкритих полицях. У цій „купі” зберігались документи консисторії та частина матеріалів із факультетів. Доволі часто оригінали документів «поичались» для укладення тих чи інших кверенд, виготовлення копій чи написання різноманітних документів, великий відсоток таких матеріалів не повертались на своє місце.

Значних втрат документів університет зазнав під час пожежі 2 листопада 1848 р. Так згідно інвентарю, складеного Станіславом Козмою, з 26 полиць матеріалів залишилось лише 2, які були викинуті купою на вулицю. Певним щасливим випадком став той факт, що частина документів зберігалась у приватних будинках і не постраждала від пожежі. Після пожежі університет найняв трьох осіб, які мали зібрати усі постраждалі документи та пов’язати їх у в’язки. Однак, зазначені події не стали кінцем „випробувань” для документів, у січні 1850 р. їх перевезли до львівської ратуші та помістили на третьому поверсі. Літом 1851 р. документи забрали до нової будівлі університету на вул. Св.Миколая. Документи пов’язані ще у 1848 р. розмістили по коридорах та в усіх можливих шафах. У такому не упорядкованому стані вони зберігались практично до 1893 р., коли їх перемістили і склали в одній кімнаті для написання книги з історії Університету. Поряд із зазначеними документами нагромаджувався ще один комплекс документів, що діяли у діловодсві університету в останні п’ятдесят років після пожежі. Коли дослідники історії Університету Л. Фінкель та Ст. Закшевський розпочали написання праці «Історії Львівського Університету», постало питання про упорядкування архівних матеріалів, які використовувались професорами.

З такою ініціативою виступив Л. Фінкель на одному із засіданням сенату весною 1894 р. Питання одразу ж тримала підтримку з боку керівництва університету. Позитивно на прийняття такого рішення також вплинув багатий досвід професора Фінкеля в архівній справі. Тому й питання про призначення керівника, а заразом і відповідального за упорядкування архівних матеріалів було вирішенно одночасно з утворенням підрозділу. Архів Львівського університету був заснований рішенням академічного сенату № 873 від 4 вересня 1894 р. Тим же рішенням сенату було вирішенно про передання до архіву усіх матеріалів до 1848 р. Новоствореному архіву виділили приміщення на першому поверсі у старому помешканні директора університетської бібліотеки. Одним із перших завдань перед архівом постало складення детального опису документів та закупівля необхідного інвентарю. До обладнання новоствореного підрозділу Людвік Фінкель вирішив залучити Галицьке намісництво.

Як уже зазначалось, директор архіву пише два важливі документи: лист до Галицького намісництва та пам’ятну записку про заснування архіву, де обґрунтовує потребу новоствореного підрозділу. У записці Фінкель подає коротку історію документів Університету, особливу увагу приділяючи значним втратам матеріалів під час пожежі 1848 р. Особливий наголос професор робить на зборі та збереженні матеріалів, які відображають історію Університету. Фінкель, як один з «ідейних лідерів» думки про «польське походження» навчального закладу, був особливо зацікавлений у віднайдені подібних документів. Їх відсутність в Університеті пов’язана з пожежею 1848 р., однак щасливим випадком був той факт, що чимало важливих матеріалів дублювалось у кількох примірниках. Один з таких примірників надсилався до Намісництва чи Відня, тому у другій половині 90-х років ХІХ ст. керівництво Університету приклало чимало зусиль для повернення та копіювання таких документів.

Поряд з тим, у записці значна увага приділена документам, що були в Університеті. Зокрема, чітко визначено необхідність опрацювання та забезпечення збереженості матеріалів. Визначено необхідність проведення експертизи цінностей з метою відбору документів на різнострокове зберігання. Фінкель подає загальну характеристику документів, що перебувають по-різних відділах Університету та не використовуються у діловодстві. Особлива увага звернена на ті матеріали, що підлягають передачі до архіву та подальшому зберіганню. Зазначено, що у першу чергу їх треба упорядкувати за хронологічним принципом. Далі архівні матеріали треба розподілити на три групи: 1) книги оправленні «in folio»; 2) фасцикули упорядковані за роками; 3) документи з особового складу («personalia») упорядковані в алфавітному порядку.

Охарактеризувавши документальні матеріали Університету, Фінкель подає перелік необхідного інвентарю та приладдя для організації сховищ архіву. Відповідно до поділу документів на групи є потреба у спеціальних шафах для їх зберігання. Шафи повинні бути дубові, виготовлені з доброго матеріалу та міцної конструкції. В одній такій шафі виділяли дві полиці для книг «in folio», решта полиць мали переділки систематизовані за алфавітом, де зберігались акти «personalia» в алфавітному порядку. В іншій частині шафи є відділи для фасцикул, які поскладані у хронологічному порядку. Фасцикули упорядковані таким чином, що в одну справу зшиті матеріали за один рік. Якщо ж в році таких матеріалів було не багато, то декілька років могли об’єднуватись в одну книгу. Згідно з розрахунками виробників, одна шафа такої конструкції з великою кількістю полиць мала коштувати 100 зл. Якщо шафа не мала поділених згідно алфавіту полиць, то її вартість становила 75 зл. Як зазнчалось, при виготовленні необхідної шафи для зразку можна було використати шафу для зберігання документів, що була на філософському факультеті. Загальний видаток на такі дві шафи мав становити 150 або 200 зл., в залежності від їх поділу на полиці. Кінцеве рішення про виділення та використання грошей залишлось за керівництвом університету та Намісництвом.

Не обминув Фінкель висвітлення безпосередніх вимог до упорядкування документів. Зокрема, у записці звернув увагу на укладення актів у шафах, яке повинно відповідати певним правилам. Серед них можна виділити два найголовніші: 1) необхідно укласти інвентар актів, що зберігаються; 2) треба вести перелік осіб, що користувались та користуються актами. Щоб забезпечити збереженість документів було прийнято рішення про негайне укладення інвентарних формулярів відповідно до існуючого зразку. Подібний інвентар відповідно до тогочасних архівних вимог повинен містити наступну інформацію: рік, новий номер акту, старий номер акту, дата акту, частина та сигнатура. Поряд з тим, зазначалось про необхідність ведення картки для укладення переліку осіб, які працюють з документами. Ще однією необхідною витратою яку зазначав Фінкель, було оправлення книг у тверді палітурки та купівля приладдя для внутрішньої роботи архіву. Річний видаток на згадані потреби складав 50 зл. Усі вище зазначені заходи мали забезпечити налагодження роботи архіву та створити належні умови для збереження документів.

Загалом, у записці Фінкель подає складений та обґрунтований кошторис для заснування архіву. Так, підводячи підсумки він зазначає, що загальні витрати для закупівлі необхідного інвентарю становитимуть 250 зл. За означену суму буде закуплено дві шафи по 100 зл. та інвентарні формуляри, індексні картки, матеріали для роботи архіву. Фінкель зазначає, що керівництво Університету повинно просити ці кошти у Галицького намісництва. Записку укладено 06.11.1894 р., а на її основі був написаний лист-звернення до Галицького намісництва, де подано ту ж інформацію, що й в записці. Коротко обґрунтовано необхідність створення архіву Університету, окреслено стан документів та обґрунтовано необхідність створення архіву Університету, описано стан документів, їх умови зберігання та перспективи забезпечення збереженості. Детально пояснено необхідність виділення суми у розмірі 250 зл. для облаштування архіву.

Варто зазначити, що намісництво відгукнулось позитивно на прохання Фінкеля та керівництва Університету, однак попросили подати детальний перелік та пояснення як будуть витрачені кошти. Подання таких даних було підтримано сенатом. Невдовзі університет виділив кошти на придбання двох дубових шаф для зберігання документів. У відповідь на звернення Л. Фінкеля Намісництво підтримало створення архіву та виділило для закупівл необхідного інвентарю суму у розмірі 250 злотих. Зокрема, з цих же коштів університет мав придбати паперові коробки та друковані формуляри для інвентарю.

Отримавши приміщення та необхідний інвентар професор розпочав наповнення архіву документальними матеріалами. Виконуючи рішення сенату про передання усіх документів, що перебували у діловодстві до 1848 р., канцелярія та факультети передали цілий ряд необхідних матеріалів до архіву. Університетські книги та акти до 1848/1849 навчального років дійшли до творців архіву у неукомплектному та понищеному стані. Документи були тематично та хронологічно перемішані, відсутня будь-яка їх систематизація. Окремі матеріали були обєднанні у фасцикули та покидані на купи. Упорядковуючи архівні матеріали, що були передані до архіву на зберігання, Фінкель не опускав нагоди поповнити фонди іншими цінними для історії Університету документами. Так, у 1899 р. до архіву були передані особисті документи двох професорів: Йозефа Мауса, видатного історика початку ХІХ ст., професора філософського факультету, декана, у 1824/25 та 1851/52 н.р. ректора; Едварда Арбтера, професора та декана юридичного факультету у 1830 – 40-х років. Ці матеріали перебували у Елізабети Аквиковської, що звернулась з листом до Фінкеля із пропозицією про передання цих матеріалів. Не дивлячись на складний стан архівних матеріалів, Фінкель намагався одразу налагодити усі види діяльності, що провадяться в архівних установах. Так, протягом 1894 – 1898 рр. в архіві розклали за роками отримані акти та розпочали процес їх описування, укладаючи інвентар. Протягом 1898 – 1910 рр. в архіві відбулись певні зміни, так архівісти склали інвентар головних книг та фасцикул за 1784 – 1805 рр. Не дивлячись на упорядкування архівних матеріалів, підрозділ не був закритим і надавав документи для наукової роботи. За перші чотири роки роботи матеріалами університетського архіву скористалося вісім осіб, як правило це були науковці. У 1898 – 1910 рр. кількість науковців, що скористались документами зросла до одинадцяти осіб. Крім того, як зазначено у хроніці за 1898 – 1910 рр. архівними матеріалами користались не лише з науковою, й з соціальною метою. Скоріш за все йшлось про пошук матеріалу для надання кверенд. Ще одним звичним напрямом роботи підрозділу було надання різного характеру кверенд, копій документів та відписів. Зокрема, протягом 1894 – 1898 рр. працівники архіву піготували лише два відписи, які були наданні для потреб канцелярії. Не значно зросла кількість таких запитів й наступні десять роки, коли було надало чотири засвідчувальні записи. У 1908 р. Л. Фінкель прийняв на роботу на посаду асистента архіву свого учня Теофіла Модельського. Це дозволило професору приділити більше уваги науковій діяльності та зокрема відвідинам європейських архівів. Того ж року Фінкель відвідав Відень, а згодом Інсбрук, Італію, Париж. Окрім наукової роботи професор також вивчав досвід організації роботи в архівних установах, що згодом знайшло відображення у застосуванні нових методів роботи.

Загалом перші два десятиліття діяльності архіву мали доволі спокійний характер розвитку. Була наланагоджена робота із збору матеріалів з інших підрозділів Університету, унормований процес їх описання та опрацювання. Поряд з тим матеріали надавались для наукового опрацювання для дослідників. З початком першої світової війни дещо змінюється звична діяльність Університету, а також функціонування архіву. Так, під час перебування російських військ у Львові та «імміграції» ректора Університету Адама Бека, Фінкель по-суті взяв на себе виконання обов’язків керівника Університету. Особливу увагу професор звернув на збереження архівних матеріалів. Було вжито чимало заходів для евакуації значної кількості документів до інших установ. Частина матеріалів була відправлена на тимчасове зберігання до бібліотеки фундації Віктора Баворовського, що знаходилась у Львові на вул. Уейського 2. Про що свідчить лист від директора бібліотеки Рудольфа Котулі від 4 січня 1915 р. Нажаль достовірно не відомий перелік документів, що були надіслані до бібліотеки фундації, адже в листі йшлось про зв’язаний та описаний фасцикул з матеріалами. Згодом згадувалось, що серед зазначених документів були фундацій ні акти та папери попередніх років. Директор бібліотеки гарантував забезпечити належні умови для збереження зазначених матеріалів до часи їх повернення в Університет. З наближенням загрози була створена спеціальна комісія, що мала вирішити долю усіх архівних матеріалів. Її рішенням від 23 червня 1916 р. визначено наступні заходи: першочергово усі акти ректора та професорів Університету відправити до Відня та перенести матеріали, які зберігались у бібліотеці фундації до музею Дідушицьких. Поряд з тим, Фінкель приклав чимало зусиль щоб забезпечити належні умови зберігання документів, що залишились в архіві. Так, зазначалось що під час бомбардування міста треба вжити заходів для перенесення найважливіших матеріалів та інвентарних книг до підвалу. Передбачався також ряд заходів у разі істотної загрози для Університету. Зокрема, берла та ланцюги ректора і деканів передати на зберігання до скарбниці костелу. Про усі заходи необхідно повідомити та письмово погодити з архибіскупом. Також розпорядженням комісії передбачалась заборона на використання берл та ланцюгів у часі вторгнення ворожих військ у місто. Ректор мав переховувати самостійно золоту медаль виготовлену у 1912 р., а також готівку. Фінансові книги та акти необхідно покласти на депозитне зберігання до крайового банку. Цінні давні касові книги планувалось роздати між професорами. Касові книги, що мали до двох років планувалось централізовано передати у безпечне місце для подальшого зберігання. Місце для їх збереження не було визначене. У разі бомбардування міста передбачались заходи по збереженню цінних ректорських портретів, які необхідно було перенести з аулі до підвальних приміщень. У першу чергу необхідно було забрати портрети Йосифа ІІ, Франца І, Яхимовича, Ріттнера, Білінського, Жмурка, Прентока, Пініріського, Цвіклінського. Також передбачалось, що архів Університету необхідно перенести до підвальних приміщень. Зокрема, у першу чергу необхідно зберегти оправлені книги, що розміщенні на перших з гори полках у шафах, а також оправленні книги із шафи В, у першу чергу з п’ятої та шостої полок. До підвалу також необхідно перенести книги з канцелярії ректора, протоколи сенату та факультетів за 1906 – 1916 роки, поточні акти за 1914 – 1916 роки. Персональні документи професорів запаковані та опечатані передбачалось передати на депозитне зберігання до музею Дідушицьких. У разі захоплення Львова інвентарі архіву та збірок передбачалось вилучити та зберігати приватно. На своєму місці мали залишитись архів родини Третерів, бібліотека історичного семінару, збірками музеїв мали заопікуватись декани відповідних факультетів. Після визволення Львова з під російської окупації та по завершенні військових дій Університет повернувся до звичного життя. Відновилось викладання на факультетах та діяльність інших підрозділів. З відновленням діяльності до аріву повернулись документи, що були вивезенні під час військових дій. Виняток становили лише ті матеріали, які передали до Відня. Щодо цих документів керівництво університету та архіву неодноразово зверталось до міністерства у Відні, а потім у Варшаві з проханням про їх повернення. Поряд з тим, фонди архіву поповнились переданими матеріалами з факультетів та підрозділів. Збільшення матеріалів викликало необхідність розширення приміщень для зберігання документів. Тому Фінкель звернувся до сенату з проханням виділення додаткового приміщення, яке було задоволено і у 1917 році підрозділ отримав нові сховища. До нового сховища були переміщенні матеріали створенні після 1848 р. Маючи можливість розділити документи на різні підгрупи за хронологічною ознакою, Фінкель приступив до опрацювання архівних матеріалів. Того ж року був опублікований «Інвентар» описаних до того часу докуметів. Над створенням публікації поряд з Фінкелем працював асистент архіву Т. Модельський. Видані матеріали справили позитивне враження на наукову громадськість та мали започаткувати нову серію «Матеріалів до історії Львівського Університету». Метою такого масштабного видання була популяризація архівних матеріалів Університету, піднесення рівня Архіву. Виданий інвентар мав стати основою нового «докладного» інвентарю, який характеризував архівні матеріали. Також, передбачалось, що надалі в «Матеріалах» мали публікувати архівні документи з історії Університету, але таке видання було призупинене у зв’язку з розпадом Австро-Угорської імперії та відновленням Польської держави.

У 1918 р. університет був переіменований на імені Яна Казимира. Однак, загалом діяльність вищої школи не змінилась. В архіві тривала поточна робота по упорядкуванню та наповненню фондів. Так, у 1920 р. на засіданні сенату вирішено, що акти, які були у діловодстві до 1900 р. та в подальшому зберігались в канцелярії ректорату і деканатів повинні бути передані до архіву. Виконання поклали на канцелярію ректорату, яка мала організувати цю роботу. Також порушено питання про необхідність розширення приміщень архіву, а саме надання вільних площ у новій будівлі Університету. Тим же рішенням сенату вирішено надати житло Фінкелю, яке розташовувалось поряд з архівом. Члени сенату одноголосно проголосували за виконання обох рішень, визначивши термін – весна 1921 р. Варто відзначити, що до 1920 р. Фінкель не отримував оплати за свою працю в архіві Університету. Однак, покинувши викладацьку працю та перейшовши на пенсію, перед видатним істориком постало фінансове питання. Цю проблему не одноразово піднімали на засіданнях ректорату та звертались до Міністерства з проханням пришвидшити прийняття рішення про призначення оплати. Так, на засіданні ректорату 20 грудня 1920 р. одне з питань було присвячене архіву. Професор Ст. Закшевський поставив перед керівництвом Університету проблему виплати пенсії та зарплати Фінкелю. Прийнято рішення як найскоріше звернутись до Міністерства з проханням найшвидшого вирішення виплат професору.

Дещо пожвавилась робота архіву у 1920-х роках, коли Фінкель мав можливість приділяти більше часу роботі підрозділу. Поряд з тим змінились підходи до архівної справи та роботи з документами. В архіві змогли налагодили роботу із систематичного наповнення документами, що вийшли із потреб діловодства. Так, у 1924/25 н.р. декан гуманітарного відділу передав до архіву печатки колишнього відділу філософії. Також приступили до опрацювання факультетської документації, що раніше зберігалась в канцеляріях факультетів. Акти (навчальна документація по різних семінарах) поділили на групи за авторами та тематикою, серед них окремо виділяли праці студентів Університету. Разом з тим в архіві продовжився процес упорядкування університетських актів. Зокрема, у 1924/25 н.р. архівісти працювали над врятованими під час пожежі 1848 р. документами. Було створено каталог цих актів з поданням змісту кожного документу. Співробітники архіву опрацювали акти за період з серпня 1807 р. по лютий 1811 р. (номери у складеному описі 487 – 1100). Що ж до інших видів робіт, то протягом 1924/25 н.р. видано шість кверенд, три відписи, які завірялись канцелярією Університету. В наукових цілях архівними матеріалами скористалось п’ятеро осіб. Для дослідників він був відчинений з 9 до 13 години щодня, крім неділі та свят, а також часом у ввечері. Це стало можливо з запровадженням в архіві посади асистента, згоду на яку подало Міністерство рескриптом № 4434 від 8 травня 1925 р.

У наступному навчальному році Фінкель й надалі вживав заходів для поповнення фондів архіву. За рік інвентарний опис зріс на дев’ять позицій, більшість це були акти колишнього філософського факультету, а також частина матеріалів гуманітарного. Ще у вересні 1925 р. до архіву передали докторські праці захищені у 1885 – 1917 рр. Матеріали були рукописні та друковані, в інвентарі вони отримали номери 151 та 183 відповідно. Передані докторські праці були упорядкованими в алфавітному порядку прізвищ докторів. Окрім систематизації праць за алфавітом, їх також розподілили на дві групи: матеріали німецького періоду, що охоплюють документи до 1871 р. та польського періоду. Перша група була у кількості 179 штук, друга – 858 шт. Переважно це були докторські праці з класичної та німецької філології, історії, з математичного семінару та деякі з права. Також були передані записи про керівників того чи іншого докторанта. Упорядкуванням цих актів займався асис. Тадеуш Кучкевіч. Інших актів архів уже не міг прийняти, оскільки бракувало місця. Приміщення архіву вже були повністю заставлені шафами та різними полками, а вони, в свою чергу, повністю були закладені документами. Укомплектування архівних фондів залишалось не завершеним, оскільки до архіву не передали ще всі книги та акти австрійської епохи. Серед таких актів були протоколи, каталоги студентів, особові справи померлих студентів відділу права та інші документи створені до 1900 р. Така неукомплектованість не дозволяла повністю відобразити розвиток Університету на підставі архівних документів. Крім поповнення новими документами, в архіві й надалі тривала праця над врятованими від пожежі 1848 р. документами. До кінця 1926/27 н.р. кількість опрацьованих актів сягнула 2110, але у тому році було опрацьовано лише 360 справ, оскільки працівники архіву були зайняті впорядкуванням докторських праць. Того ж навчального року було виконано чотири кверенди, з них одна містила розширену інформацію про фундацію Іполіта Вавелберга. Архівом скористалось семеро осіб, серед них досить довго працював з архівними фондами історик Фердинанд Бостел. Також поповнились збірки печаток, зокрема одна отримана з теологічного факультету, та збірки медалей, яких було отримано дві штуки. Одна з них отримана з католицького університету в Парижі, друга – університету ім. Коменюша в Братиславі. В кінці 1920-х років Фінкель провів цілу компанію щодо повернення оригіналів та копій архівних матеріалів, які були на зберіганні в Міністерствах освіти Австро-Угорщини, а згодом Польщі. Так, у 1929 р. від імені керівництва Університету був направлений лист з проханням надіслати копії усіх документів, що стосувались Університету. Документи мали безпосереднє або ж дотичне відношення до історії Університету, однак Фінкеля, як справжнього історика та архівіста цікавили усі матеріали, що знаходились за межами навчального закладу.

У 1928/29 н.р. головний інвентар архівних зібрань збільшився на два пункти, а саме були внесені номери 530 та 531. Пункт 530 – це індекс актів Львівського Ліцею утвореного 1805 р. Індекс документів ліцею розпочав укладати ще, будучи асистентом Т.Модельський, а продовжив і закінчив асистент Т.Кучкевіч. Індекс складали 2435 актів, які були врятовані після пожежі 1848 р. Документи науково описали та укладали іменний та тематичний покажчик. Новий індекс цілком відповідав зразку індексів актів за 1784 – 1805 рр., в головному Інвентарі розміщувався під номером 522. В окремий 531 пункт були виділені акти Громадянського Комітету, що стосувались надання медалі для вшанування заслуг проф. О. Бальцера. 4 липня 1929 р. комітет передав медаль до Архіву Університету. Крім того, Валерій Лозинський передав до архівних збірок документи про подружжя Ліске. Документи попередньо зберігались серед паперів Владислава Лозинського. З архівних збірок того року скористалось дев’ятеро осіб, зокрема це були члени семінару історії та відомі дослідники. Продовжували наповнюватись і колекції архіву, збірка медалей збільшилась на дві: бронзова медаль з написом «На повернення праху Юліуша Словацького до краю» та срібна медаль, відкарбована для вшанування першого ректора Пястівського Університету в Познані Хеліодора Свенціцького.

У 1929/30 н.р. до інвентарю внесено акти за 1818 – 1821 рр., вони отримали номери від 186 до 1036. Акти були поділені за тематикою та характером документів. Крім цієї щоденної праці, в архіві склали спеціальний інвентар друкованих видань Університету. Також впорядкували різні за змістом документи, виділені в окрему групу: клепсидри, документи докторів та інші матеріали. У цьому році архів проводив описування попередньо складених актів. Так, описали сенатські акти (інвентарні номери 257 – 315), акти відділу права (номери 316 – 375), філософського (376 – 405), протоколи філософського відділу (номери 406 – 414), індекси до протоколів того ж відділу(номери 415 – 423). Акти теологічного відділу описали ще у 1928/29 н.р. Того ж року в головному описі створено групу Miscellanea (різне) під номером 532. До цієї групи віднесли передані Ігнатієм Закшевським записи та різні документи засідань, якими він керував у 1919 р. Зазначалось, що надання подібних документів та записів іншими працівниками Університету було б дуже корисне і потрібне. Що ж до використання архівних матеріалів, то фондами, а саме документами Йосифінського Університету (1784 – 1805), скористалась студентка університету Марія Городиська. Також, цього навсального року видано кілька кверенд на замовлення громадян. Силами архівістів віднайдено інформацію про поховання ректора Онуфрія Криніцького. До усієї зазначеної роботи Л. Фінкель приклався особисто, адже окрім нього в архіві працював лише один асистент. Протягом 1920-х років, це було дві особи – Т. Модельський та Т.Кучкевіч. 27 березня 1930 р. відбулось засідання конвенту колишніх члені Кола під керівництвом Фінкеля в Архіві Університету, на якому було розглянуто ряд питань актуальних для історичної науки того часу. Таким чином, видатний архівіст створював усі можливі умови для залучення архіву Університету до наукового життя того часу.

Діяльність архіву Університету у 1920-х роках набуло чіткої правової регламентації. Варто відзначити, що в Польські державі вищий навчальний заклад був установою з чітко визначеною структурою та системою співпраці. Функціонування підрозділів регламентував Статут Університету. Окремим пунктом Статуту були прописані положення про діяльність архіву. Вони містили загальні поняття про роботу та функції архіву, однак саме їх існування говорить про виокремлення архіву як окремого підрозділу. Не відомо чи окрім статуту були інші документи, які визначали діяльність архіву. Пункти Статуту установлювали коло функцій та обов’язків працівників архіву. Зокрема, за працівником архіву був закріплений обов’язок вести статистичні записи про роботу архіву. Так, архівіст мав зазначати відомості про кількість та характер документів, що надходили на зберігання до архіву. До обов’язків працівників архіву також входило фіксування даних про видачу документів (листів, відписів, копій) та осіб, які користувались архівними матеріалами. Керівництво Університету виділило окремим пунктом такі обов’язки працівників архіву як проведення інвентаризації книг та актів, видання виписок з документів для ректорату та деканатів, видання виписок для приватних осіб та написання досліджень з історії Університету. Два останні додатково оплачувались академічним сенатом. Серед повноважень архівістів Статут виділяв видання дозволу на користування актами архіву в наукових цілях, однак в окремих сумнівних випадках такий дозвіл надавав ректорат Університету. Керівництво Університету відповідально відносилось до зберігання та використання переданих в архів документів. Статут передбачав заборону на самовільну видачу документів та книг з архіву. Для отримання архівних матеріалів був потрібен спеціальний дозвіл ухвалений академічним сенатом. Без такого дозволу працівники архіву видавали справи з урядових резервів на користування для ректорської чи деканатської канцелярії. В середині 1930-х рр. до Статуту Львівського університету були внесені значні зміни. Вони були пов’язані зі змінами в системі освіти загалом. Після ухвалення нових законів про вищу освіту в 1932 р., Міністерство віровизнання та освіти вдалось до більшого контролю вищих навчальних закладів. Міністерство вимагало чіткої регламентації діяльності Університету, запровадивши систему щорічних планів та звітів. Щоб оптимізувати роботу підрозділів Університету керівництво розширило коло регламентованих Статутом питань. Внесені зміни зачепили діяльність архіву Університету. На відміну від попереднього, новий Статут окремим пунктом визначав існування «Архіву Університету Яна Казимира». Також регламентувалось, що академічний сенат обирає керівника архіву серед професорів університету, надаючи йому цілий перелік повноважень. Один з нових пунктів Статуту стосувався оплати праці директора архіву. Внесення цього параграфу було не випадковим, адже у попередній час оплата за керівництво архівом не була передбачена. Л. Фінкель очолював архів на безоплатній основі, лише на початку 20-х років викладачі гуманітарного факультету звернулись до керівництва Університету, а те у свою чергу до Міністерства з проханням про надання оплати. Таке звернення було спричинене тяжким станом здоров’я та матеріальними негараздами Л. Фінкеля. Розмір оплати визначав академічний сенат, варто відзначити, що вона була відносно не значною. Так, директор архіву отримував 3 000 зл. щомісяця, оплата студента-асистента становила 400 зл. Для порівняння можна зазначити, що інженер-архітектор отримував оплату у розмірі 7 000 зл. Важливим доповненням в Статуті було визначення складу документів, які мали зберігатися в архіві. Керівництво Університету окреслило, що в архіві повинні зберігатись різні за характером документи, які вийшли з щоденної потреби діловодства. Ще одним новим положенням в Статуті стала вимога до керівника архіву про щорічне звітування перед академічним сенатом. Як зазначено вище, така постанова була пов’язана зі зміною підходів до контролю за діяльністю вищих навчальних закладів у Польщі. Наразі знайдено три звіти архіву у 30-тих роках ХХ ст. Перший укладений восени 1936 р., охоплюючи звітний 1935/36 н.р. Звіти висвітлюють функціонування архіву Університету за 1935 – 1938 рр. та дозволяють реконструювати напрямки діяльності підрозділу за чіткою структурою. Маючи чимало статистичної інформації, вони є важливим джерелом для висвітлення не лише діяльності архіву, а й зв’язків між підрозділами, іншими установами з Університетом. Головними напрямками діяльності архіву Львівського університету у 1930-х роках, як і в попередній час, були формування та комплектування, облік, складання описів та створення довідкового апарату, забезпечення збереженості, використання архівної інформації.

У 1930-х роках працівники архіву щороку приймали чимало документів від інших структурних підрозділів Університету. Так, у 1936/37 н.р. архів прийняв від Комісії у справах молоді при академічному сенаті Університету Яна Казимира акти, що стосувались охорони здоров’я за 1925/26, 1928/29, 1929/30, 1930/31 і 1931/32 навчальні роки. Працівники архіву оглянули всі передані документи та склали їх у дев’ять папок. Наступного 1937/38 н.р. сенат також передав до архіву чимало документів, зокрема, normalia (правила, норми – О.А.) сенату за 1920/21 н.р., різні сенатські акти за 1900–1908 рр., акти університетської клініки, зразки старих індексів та студентські квитки, формуляри тощо. Крім поточної документації, яка вийшла з ужитку, до архіву також передавали і значно давніші документи. Того ж навчального року сенат передав normalia за 1881–1913 рр. та акти квестури за 1879–1921 рр. Серед останніх архів отримав переліки видатків на потреби професорів та семінарів. Мається на увазі затрати на роздатковий матеріал, який закуплявся університетом для проведення практичних занять.

Джерелами для формування фондів архіву були не лише ректорат та підрозділи, а й організації, що діяли при Університеті. У 1937/38 н.р. до архіву передали свої документи фундація “Грюнвальд” та фундація Романа Пілата. Остання була заснована в пам’ять про одного з професорів історії польської літератури Романа Пілата (1846 – 1906), який довгий час працював в Університеті. Він був керівником кафедри історії польської літератури та філологічного семінару, тричі був деканом філологічного факультету, а в 1890/91 – ректором та проректом у 1891/92 роках. Поміж учасників семінару Р. Пілата у 1878 – 1879 рр. був Л. Фінкель, а в 1893 р. – Філарет Колесса. Серед інших організацій, що діяли при Університеті була Братня Студенська Допомога Університету, яка у 1937/38 н.р. передала свої документи до архіву. Особливу цінність представляють акти, рахункові книги, книги відвідин, що стосувалися Академічного Дому у Відні. Він діяв в часи Першої Світової війни для академіків-вихідців з Галичини.

Крім документів, в архіві були колекції фотографій, портретів та інших речей. Ці речі складали цілі архівні колекції, не відомо чи збереглись речі, що входили до цих колекцій, однак наразі вони не виявлені. Повністю оцінити кількісний та якісний склад колекцій важко, оскільки наразі не знайдено документів, які б фіксували подібну інформацію. Однак, маємо відомості, що у 1937/38 н.р. колекції архіву поповнились невеликими портретами професорів університету ¬ Яна Антонєвича–Болоза та Августа Більовського. Також до колекції архіву долучили деканські регалії медичного факультету. Працівники архіву передані портрети та речі облікували та підготували до зберігання. Того ж року ректорат Львівського університету передав до архіву фотографії разом з дипломом від Угорського Академічного Хору в Шегедині. Ще одним великим поповненням колекції фотографій стали передані до архіву сімдесят чотири фото професорів, а також фотографії студентів, які вступали до університету у 1934–1937/38 рр. передані ректоратом Львівського університету. Фотографії поскладали в алфавітному порядку та помістили до спеціальних коробок, де зберігались світлини, передані у попередні роки. Як і документи, різні матеріальні цінності до архіву передавали також інші установи, які діяли при Університеті. У 1936/37 н.р. заклад польської історії Університету передав до архіву дві свої печатки, які вийшли з ужитку. Крім того, передано факсимільний підпис професора Ст. Закшевського. Архівісти одразу облікували передані речі та присвоїли їм архівні номери. У Польській державі була доволі поширеною практика обміну друкованими виданнями між навчальними закладами та науковими інституціями. Оскільки, Університет Яна Казимира займав чільне місце серед вищих навчальних закладів Польщі, то мав добре налагоджену співпрацю з іншими університетами, науковими й іншими установами. Так, щороку до архіву та бібліотеки Університету надходило чимало примірників наукових праць, статистичних даних та інших друкованих видань різних установ. У 1936/37 н.р. редакція часопису “Ostdeutsches Volksblatt” подарувала архіву один номер свого видання, у якому було вміщено некролог доктора Артура Вагнера, колишнього асистента університету. Наступного року Львівська університетська бібліотека подарувала архіву університетське свідоцтво від 16 травня 1848 р., видане студенту філософського відділення Фредеріку Хаассі. Працівники архіву долучили документ до інших актів того року.

Варто відзначити, що архів не був пасивним підрозділом, який лише приймав документи від інших відділів університету. Його працівники проводили активну роботу в напрямку формування та комплектування власних фондів. Зокрема, чимало документів архівісти спеціально шукали та закупляли для архіву за кошти університету. Доповнюючи збірку документів професора Казимира Твардовського, архів закупив 18-й номер “Літературних Новин” за 1938 р., що містив об’ємний некролог К. Твардовського, написаний професором Владиславом Вітвіцьким. Керівництво Університету відносилось дуже шанобливо до померлих колег та членів їх сімей. Це проявлялось не лише у вшануванні пам’яті померлого, а й в допомозі його сім’ї. До особових справ відомих професорів Університету долучали чимало особистих матеріалів померлого. Крім того, в архіві була окрема папка з клепсидрами померлих професорів університету, яку архівісти скрупульозно доповнювали.

В рамках поповнення фондів, архів Університету у першу чергу скеровував свої зусилля на збір оригіналів документів, які вийшли з ужитку діловодства. Однак, чимало матеріалів, особливо що стосувались початків функціонування Університету перебували на зберіганні в інших установах. Тому архів проводив чималу роботу в напрямку копіювання давніх документів, важливих для історії Університету. У 1930-х рр. працівники архіву розшукували та замовляли на копіювання рукописні матеріали, пов’язані з Єзуїтською академією. Таке зацікавлення цим періодом історії Університету та збір документів був не випадковим, адже ще на початку ХХ-го століття була розпочата «війна» за право традиції заснування Львівського Університету, а від так за його приналежність. Розпочав цю дискусію Л. Фінкель у спільній з К. Стажинським праці Історія Львівського Університету. В дослідженні Л. Фінкель подав нову концепцію передісторії Львівського університету, наголошуючи винятково на його польськості та спростовуючи пангерманістські претензії.

Копіюванням матеріалів займався Народний заклад імені Оссолінських, який мав спеціальний апарат для фотографування рукописів. Скільки часу проводилась робота з копіювання актів точно не відомо, однак на основі даних звітів про діяльність архіву можна дійти висновків, що цей процес почався задовго до 1935/36 н.р. У звіті за цей рік відзначено, що надалі продовжується процес копіювання документів у бібліотеці Оссолінських. Наступного року були зроблені копії актів з фондів бібліотеки Оссолінських та Архіву Малопольської Провінції Ісусового Товариства у Кракові. З фондів останнього було зроблено п’ятсот копій. Заради цих цінних документів керівництво архіву відрядило до Кракова працівника архіву Кароля Левицького. Він був уповноважений залагодити питання тимчасової позики згаданих документів до архіву Львівського університету для копіювання. Отримані документи передали на копіювання до закладу Оссолінських. Копії мали розмір 24 на 18 см, чи збереглись вони до нашого часу не відомо. Зроблені копії помістили у п’ять спеціально виготовлених коробках. Так, архів Університету завершив роботу по збору окремої фотоколекції актів Єзуїтської академії на теренах Польщі. У подальших планах було продовження процесу пошуку та копіювання таких документів закордоном. Не відомо чи у 1938/39 н.р. працівники архіву почали реалізовувати плани з комплектування колекції актів Єзуїтської академії.

Одним із важливих завдань, що стояли протягом усієї діяльності архіву був процес описання та обліку отриманих матеріалів. Процес створення опису (інвентаря) був розпочатий з заснуванням архіву і тривав аж до 1939 р. Станом на 1939 р. він не був завершений, адже в інших підрозділах Університету залишалось ще чимало давніх документів. Акти, які потрапляли до архіву розкладали за тематичним і хронологічним принципом. Уже розкладені документи підлягали описанню та внесенню до інвентаря. У 1917 р. Л. Фінкель видав друком Інвентар архіву для ознайомлення громадськості з архівними фондами. На той час він містив лише 189 позицій, але в подальший час їхня кількість швидко зросла і вже у 1930-х роках сягнула 532. Крім створення опису до власних документів, працівники архіву приділяли чимало часу для впорядкування збірки Архіву Третерів, до якого теж складали опис. У 1936/37 н.р. закінчили індекс актів Університету за 1817–1823 рр., який налічував тридцять три аркуші машинописного тексту. Наступного року працівники архіву приділили увагу упорядкуванню актів Л. Фінкеля, які займали дві шафи. Документи були переглянуті, описані, впорядковані та укладені для подальшого зберігання. Кільканадцять брошур та книг, що були серед документів Л. Фінкеля, але стосувалися історії Університету, були вилучені та внесені до опису архівної бібліотеки. У 1937/38 н.р. завершили процес впорядкування фотокопій актів Єзуїтської академії, що знаходились в архіві Університету. Всього налічувалось 600 копій, їх уклали в хронологічному порядку, присвоїли архівні номери та проставили дати актів. Окрім дати, на копіях зазначили іншу необхідну для обліку та користування інформацію. Архів університету мав чимало давніх документів, які неодноразово страждали від стихій та людського впливу. Акти потребували проведення спеціальних заходів для забезпечення їхньої збереженості. Через обмежене фінансування працівники архіву лише замінювали старі обкладинки на нові. Крім того, такі заходи застосовувались лише до матеріалів, що належали до архівної бібліотеки. У звіті за 1935/36 н.р. зазначалось, що через незначне фінансування вдалось оправити лише п’ятдесят три справи з бібліотеки архіву. Того ж року відбулось давно заплановане позолочення титульних аркушів шістдесяти томів справи Константа Вурцбаха-Танненберга “Biographisches Lexicon”. Наступного навчального року в архіві оправили сімдесят справ та виготовили сім коробок для брошур. Для архівної бібліотеки уклали картковий каталог за алфавітом, який, з появою нових книг, доповнювався новими картками. У 1937/38 н.р. кількість відреставрованих та оправлених справ зросла до вісімдесяти сем. Також оправили у скляні рамки три портрети колишніх професорів університету: Ксаверія Ліске, Я. Антонєвич-Болоза та А. Більовського.

Загалом, характеризуючи заходи забезпечення збереженості документів в архіві Львівського університету, можна сказати, що умови зберігання відповідали тогочасним вимогам. Архів мав окремо виділену кімнату для зберігання документів на першому поверсі головної будівлі Університету. Уже на середину 1930-х рр. працівники архіву повідомляли, що цього приміщення для зберігання, а тим більше для поповнення новими документами, недостатньо. Згідно тогочасних вимог, документи мали зберігатись в коробках, поскладаних у шафи. Ці заходи мали захистити документи від пилу, світла та повітря. Передбачалось використання паперових або металевих коробок. В архіві Львівського університету справи зберігались у спеціально виготовлених шафах. Чи усі вони були поміщені у коробки невідомо. Коробки були паперовими. Усі фотокопії зберігались у спеціальних коробках. Окремо зберігались портрети, медалі та інші цінні речі, передані до архіву.

Використання архівної інформації відбувалось у трьох напрямках: надання довідок (кверенд), використання архівних фондів дослідниками, обмін з іншими архівами та бібліотеками оригіналами документів.

Надання довідок було постійною повсякденною роботою архіву. В період, коли не існувало окремого архівного відділу, цю функцію виконувала канцелярія університету. Щороку працівники архіву звітувались про кількість виконаних запитів. Деякі особливі знахідках архівісти підкреслювали, зазначаючи про них у звітах. Працівники архіву окремо виділяли запити фізичних осіб (приватні) та урядові. До групи урядових кверенд, як правило, входили запити ректорату, відділів, факультетів та інших організацій. Запити мали різний характер: виконання копій, надання довідок, пошук різноманітної інформації. На основі архівних документів встановлювали біографічні дані та відомості про періоди навчання, прослухані курси тощо. Часто така інформація була необхідною для різноманітних наукових досліджень.

У звітах архіву можна детально прослідкувати скільки, кому та з якою метою було надано кверенди. З приватними запитами, як правило, звертались працівники університету. Звернення сторонніх осіб про надання кверенд не були зафіксовані.

За три окреслені навчальні роки архів Львівського університету дав одну відмову. Це був запит у 1937/38 н.р. від Луцької міської адміністрації про міський герб та надання будь-якої іншої інформації про місто. Адміністрація м. Луцьк звернулась в деканат гуманітарного факультету, а той, в свою чергу, направив запит до архіву. Архів, розглянувши запит, передав його на виконання до закладу допоміжних історичних наук Львівського університету, оскільки не володів потрібною інформацією, про що сповістив деканат гуманітарного факультету. Така по черговість направлення звернення не була випадковістю, адже між гуманітарним (філософським) факультетом та архівом спостерігався тісний взаємозв’язок. Всі працівники та керівники архіву були студентами та професорами гуманітарного факультету, що пояснює не регламентовану тісну співпрацю та взаємодопомогу. Декан гуманітарного факультету представляв інтереси архіву на засіданнях ректорату. Натомість працівники архіву всіляко сприяли студентам та викладачам у роботі з архівними документами.

При потребі архів також надавав копії документів. У 1936/37 н.р. на прохання ректорату видано дві копії для професора Біркенмаєра з Варшави. Це були копії листів Генрика Сенкевича, написані у зв’язку з двохсот п’ятдесяти річним ювілеєм Львівського університету відзначеним у 1912 р. Використання архівної інформації дослідниками – один з важливих напрямків у роботі архіву, якому архівісти приділяли чимало уваги. Власне створення архіву було продиктоване необхідністю використання актів для написання праці Л. Фінкеля та К. Стажинського Історія Львівського університету. Можна припустити, що архів мав окремий читальний зал для дослідників, адже у звітах не одноразово використовується поняття “pracownia naukowa”. Вона була відчинена для дослідників щодня, крім вихідних, з 10 до 13 та з 16 до 20 години. З 1936/37 н.р. читальний зал працював лише після обіду. В основному, архівними фондами користувались студенти університету для написання магістерських робіт. Крім студентів, архівними матеріалами користувались також працівники університету. Дослідників з інших міст та вищих шкіл було небагато. Працівники архіву досить скрупульозно ставилися до використання архівної інформації: вівся чіткий список відвідувачів, з зазначенням даних про дослідника та теми дослідження. У звітах архіву подано перелік дослідників та тем їхніх наукових зацікавлень. Як правило, вони стосувались діяльності Львівського університету чи історії галицького шкільництва. Чи був необхідний якийсь додатковий дозвіл для користуванням архівними документами від вищого керівництва невідомо.

Архів Львівського університету був не лише підрозділом, що забезпечував зберігання та використання документів, а й науковою установою. Історики оцінювали його як чималу наукову та джерельну базу. Так Кароль-Юзеф Бадецький, автор праці “Львівські збірки”, проводячи аналіз джерельних збірок Львова, поділив їх на кілька груп, наголошуючи на документальних зібраннях архіву міста Львова, земського та державного архівів. За змістом і кількістю документів К. Бадецький прирівнює архів Львівського університету до архидієцезіального та капітельного архівів. Підтвердженням наукової роботи архіву також були вимоги до архівістів, які щороку звітувались про написання ними тієї чи тієї статті або праці. Як своєрідна наукова установа, архів Університету налагоджував та підтримував постійну співпрацю з іншими архівами, бібліотеками та університетами. Вона полягала в обміні оригіналами документів між установами для наукового опрацювання. Так у 1935/36 н.р. архів надав акти Львівського університету за 1792–1805 рр. у користування архіву академічного сенату Яґеллонського університету у Кракові, замовлені для наукової роботи студента Павла Слани. Щороку таких замовлень документів була чимала кількість. У звітах архіву Університету зазначена кількість позик, місце та особу, що брала документи. Детальнішої інформації про позичені матеріали та їх кількість не зазначено.

Архів Львівського університету позичав документи для дослідників у багатьох бібліотеках. В основному це були бібліотеки Львова та Варшави, також були налагоджені зв’язки з бібліотекою в Парижі. У 1936/37 та 1937/38 н.р. архів позичив для потреб асистента архіву доктора Антонія Кнота документи у Польській бібліотеці в Парижі. Серед архівів, в яких позичали документи, найчастіше зустрічається державний архів та архів давніх актів у Львові, архів Яґеллонського університету, державний архів у Любліні. У 1936/37 н.р. працівники архіву Львівського університету для потреб професора Станіслава Лемпіцького позичили документи у кураторії Львівського шкільного округу та в Наукового товариства імені Шевченка. Наступного навчального року архів позичив документи в кураторії Львівського шкільного округу та в дирекції Державної гімназії для потреб професорів В. Цвіка та Ст. Лемпіцького. “Позичальниками”, для яких архів брав документи, найчастіше були викладачі та студенти-учасники семінару середньовічної історії, студенти гуманітарного факультету Львівського університету, працівники архіву. Документи позичали для написання наукових робіт, скоріш за все, на короткий період. Про повернення документів працівники також звітували, однак ця інформація не є детальною. Підводячи підсумки діяльності архіву Львіського університету у 1930-х рр., варто відзначити чималі успіхи підрозділу у розвитку різних напрямків роботи. Працівники архіву докладали чималих зусиль для подальшого формування та комплектування архівних збірок. Уже наявні акти облікувались та зберігались відповідно до тогочасних вимог. Особливої уваги заслуговує діяльність архіву у напрямку використання архівної інформації та наукової співпраці з іншими архівами і бібліотеками. Однак, архів у першу чергу був підрозділом Університету, який регламентував та контролював його діяльність. Важливо прослідкувати систему співпраці між архівом та іншими підрозділами, керівництвом Університету. Ця проблема може стати наступним дослідженням в руслі окреслення теми.

Загалом, окреслюючи діяльність архіву Університету протягом 1894 – 1939 рр., можемо виділити наступні етапи: І. початок організації підрозділу на налагодження архівної роботи (1894 – 1915 рр.); ІІ. перехід до систематичного збирання та опрацювання фондів (1916 – 1930 рр.); ІІІ. налагодження наукової роботи архівного підрозділу (1931 – 1939 рр.). Перші два етапи пройшли під керівництвом першого директора Л. Фінкеля, який був натхненником та засновником відділу. Саме завдяки його праці архівні матеріали, що були розпорошенні та не упорядковані, зібрали не лише до одного приміщення, а й розпочали їх опрацювання та забезпечення належного зберігання. Учневі та другому директору Т. Модельському архів завдячує початкам наукової роботи в підрозділі. З початком його праці у відділі розпочався тривалий процес по віднайдення та копіювання архівних матеріалів, що стосувались історії Університету. Подібну ідею висував ще Л. Фінкель, але так і не зміг її реалізувати. Поряд з тим змінюються підходи до відбору працівників, усі вони мали щороку публікувати статті чи дослідження, про подібну працю подавали звіт. Станом на 1939 р. архів Львівського університету посідав вагоме місце серед архівних установ міста Львова, адже містив чимало матеріалів не лише з історії вищої школи, а й з історії краю загалом.

Переломним для історії архіву Львівського університету стало підпорядкування Університету радянській владі, яке кардинально вплинуло на систему діловодства та архівну справу. У 1939 – 40 рр. зміни ще не були настільки відчутними, а Статут Львівського радянського університету передбачав існування окремого архівного підрозділу. Однак, у 1941 р. архів був переданий у підпорядкування загальної канцелярії. За новими розпорядженнями архівними матеріалами опікувався один архіваріус, який був у штаті канцелярії.

Оцінити втрати архіву у другій світовій війні важко, адже радянська влада не проводила детального обліку отриманих документів. У штат канцелярії був прийнятий архіваріус, першочерговим завданням якого було надання необхідних матеріалів для підрозділів. У 1949 р. архів знову виділили в окремий підрозділ, завідувачем якого призначили архіваріуса Босого Варфаломія. Ще у 1947 р. всі архівні матеріали створені до 1939 р. передали в державний обласний архів. Архів Університету втратив своє значення як культурний та науковий центр, а головне як чималий джерельний комплекс. Головним завданням підрозділу стало тимчасове зберігання документів та надання довідок. Радянська влада, повернувшись до Університету, змінила структуру «вишу»: з’явились нові підрозділи і факультети. Все це вплинуло на зміну складу документів, які надходили на зберігання до архіву. Радянські принципи архівознавства не передбачали можливостей для архівних підрозділів брати активну участь в наукових дослідженнях чи налагоджувати співпрацю з науковими установами країни, а тим більше закордону. Тому праця архівістів була спрямована на виконання діловодних функцій. Цінні документи керівництво передавало до державного обласного архіву, розділивши таким чином зберігання одного фонду між двома установами. До державного архіву, в першу чергу, потрапляли документи постійного зберігання: матеріали місткому, профкому, вченої ради, наукової частини та окреме з факультетів. Передані матеріали поділили за структурними підрозділами. В архіві Університету залишились документи особового характеру, тимчасового зберігання та окремі матеріали, що підлягають постійному зберіганню. Однак, не варто применшувати вартість документів, що перебувають на зберіганні Львівського національного університету імені І. Франка. Вони становлять важливий комплекс джерел до історії радянського періоду в діяльності Університету. Після ІІ с.в. завідувачами архіву були: Варфоломій Босой (1947-1957), Лідія Віцінська (1957-1964), Надія Олійник (1964-1975), Валентина Скок (1975-1986), Наталія Рибакова (1986-1995), Володимир Пельц (1999-2008), Ольга Осередчук (з 2008).

Підготувала

Ольга Осередчук