“Вістник”, 1862 р.
Власнѣ повертаємъ изъ всеучилища, гдѣ межи 1/2 11 до 12 год. передъ полуднемъ, ôтбыли нашіи рускіи Докторы правъ ГГ. Лопушаньскїй и Сроковскій пробніи преподаванія изъ правничихъ предметôвъ такъ въ нѣмецкôмъ якъ и въ рускôмъ языкахъ, и то публично передъ коміссією правничого выдѣла и въ присутьствіи довѣренникôвъ тои комміссіи яко свѣдомцѣвъ руского языка гг. совѣтникôвъ Кмѣцѣкьевича, Лавровского, Яновского и профессора Головацкого. Прибыло на тіи пробніи преподаванія множество нашихъ и чужих, однѝ для любопытства, другіи для пересвѣдченіяся;
но всѣ должнѝ признати, що нашіи оба панове правники якъ найдокладнѣйше довели, що языкъ рускій совершенно спосôбный къ тому, абы въ нѣмъ правничіи предметы по руски съ оуспѣхомъ пожаданнымъ выкладати, и що нашїи правники суть свѣдомїи того языка на тôлько, якъ нѣмецкого языка и нѣтъ найменшого сомнѣнія, що знаючи предметъ, будутъ въ состояніи тойже якъ найпонятнѣйше выкладати. – Жалко намъ, що Др. Лужецкій, тяжкою хоробою дôткненый номôглъ также пробного преподаванія держати – но мы потѣшаємся тѣмъ, що скоро єму Богъ здоровя оужичитъ, также и онъ возрадує насъ своєю многолѣтною працею. – Якъ зачуваємъ, ôтъишолъ доносъ о происходѣ обохъ нынѣ держаныхъ пробныхъ преподаванїй съ якъ найкорыстнѣшимъ добромнѣнїємъ правничого выдѣла до міністерства статского, зъ ôтки небавомъ ожидати можно постановленія взглядомъ доцентуръ рускихъ на всеучилищи нашôмъ. И такъ по пôлъстолѣтію ôтзвеся голосъ рускій на всеучилищи снова; а возбудителемъ того єсть монархъ аустрійскій, найдостойнѣйшій преємникъ престола Іосифа ІІ., отеческій наш Цѣсарь Францъ Іосифъ І., который вѣщимъ Своимъ словомъ предсказує и запоручає найкрасшую будучнôсть для вѣрныхъ Русинôвъ. Мы, родимцѣ нелегковѣрніи люде – но и недовѣрчивыми неповиннисьмо быти; маючи бо цѣсарскоє слово, должнѝсьмо всегда въ милость Цѣсаря оупъвати – а єсли намъ и не наразъ всего доступити, то будьмо терпеливыми. Добре оно єсть, часомъ обернутися назадъ, абы тѣмъ бôльше оцѣняти все, що намъ предстоитъ, єсли певнымъ крокомъ поступати будемъ на передъ. Держѣмъся прото простои дороги, а станемъ певно оу цѣли, Провѣдѣніємъ Божимъ намъ назначенои. Кождоє пошпотанье вздержує въ поступованію напередъ – оже выстерѣгаймося всякого пошпотаняся неприносящого никому якъ намъ самымъ скорбъ и вредъ. Тоє, що иніи народы грозьбою осягнути стараются; мы осягаймо просьбою. Изъ примусу недає никто ничого радо. Такъ насъ розумъ оучитъ. Оже поводуймося розумомъ а не горячкою. Прїймаймо всѣ благодѣянія благодарно а окажемся достойнѣйшими и дальшихъ благодѣянїй. Такъ поглядаютъ на рѣчи всѣ честніи и добронамѣренніи Русины; а мы пôдслухавши ихъ мнѣнія, єсьмо лишь повозможности вѣрнѣйшимъ отголосомъ єго.