Про поняття «архівний фонд»

Ще в одному з перших російських підручників архівної справи (Воронов, «Архивоведение») висловлено думку, що в архівознавстві мусить існувати поняття про архівний фонд, як осібне поняття в по­рівнянні з більш загальним, а саме про архівний матеріял. Воронов не зазначає прямо, що треба розуміти під архівним матеріялом, але з його викладу цілком ясно (див. стор. 15-16), що архівним матеріялом він називає всю сукупність архівних паперів, справ, документів і т. и., що являє собою ввесь зміст того чи иншого архіву. «Архив может распадаться на отделы… Спрашивается, как же разделить архивные материалы по отделам» – ставить питання наш автор, ц. т. ввесь зміст архіву він уявляє як «архівний матеріял». Тут же поруч вводиться поняття про архівний фонд, що безперечно перейшло в російську практику з архівознавчого досвіду Зах. Европи (переважно, видимо, Франції.) Це поняття Воронов як раз будує за французьким узірцем: «фонд это исторически сложившаяся группа дел. Класифицировать по фондам – значит соединить вместе те бумаги, которые были собственностью одного учреждения, одной корпорации, одной фамилии, од­ного лица» (стр. 18). Таким чином, архівний матеріял, ц. т. ввесь зміст даного архіву, розпадається на ряд «архівних фондів». Як що за­провадження так збудованих понять в архівознавчу теорію є ще дуже недостатнім, то, з другого боку, безперечно, – що ми й побачимо далі – в таких уявленнях про архівний фонд та архівний матеріял можна спостерігати змагання вже правильно підходити до питання, хоч би грубо його розвязувати.

На жаль, останніми часами ми бачимо не дальніше уточнення та поглиблення цих питань «архивной терминологии», а як раз навпаки в ці питання внесено тільки більшу неясність та плутанину; я маю тут на увазі виключно російську практику останніх 6-7 років. Це нетрудно показати на аналізі доповідів та дискусії, що точилися в цьому питанні на 1-му з’їзді архівних діячів РСФРР в березні 1925 р. На з’їзді було представлено дві точки погляду, два побуду­вання понять про архівний фонд та архівний матеріял: ленінградських архівістів і Московської науково-теоретичної комісії Центрархіву. Пер­шого цього побудування я торкався в 1-й книжці «Архівної Справи» (див. стор. 8-9); тепер я спинюся на другому, тому що його прийняв (з де-яким, правда, застереженням) перший з’їзд архівних робітників; отже можна вважати, що в даний момент це означення має більш або менш загальне визнання серед більшости архівістів Союзу.

«Архивным материалом называется письменный или иной графический материал делового, научного или повествовательного характера, являющийся непосредственным выражением прошлой де­ятельности учреждений, организаций и лиц и подлежащий хранению в интересах научного или практического использования»; таке московське означення, що його ухвалив з’їзд. Дуже цікаво тепер зіставити його з означенням архівного фонду московської комісії (його також ухвалив з’їзд), а саме: «архывним фондом учреждения или лица называется вся совокупность архивного материала, органически отложившаяся в процессе деятельности этого учреждения или лица». Спробуємо в останнє означення замість слів «архивного материала» вставити вищенаведене московське означення цього поняття, тоді воно буде виглядати так: «архивным фондом учреждения или лица назы­вается вся совокупность письменного или иного графического мате­риала делового, научного или повествовательного характера, являющегося непосредственным выражением прошлой деятельности учреждения, организации или лица и подлежащего хранению в интересах научного или пра­ктического использования, совокупность (це слово додано для більшої звязаности) органически отложившаяся в процессе деятельности этого учреждения или лица». Навряд чи можна заперечувати, що сукупність всякого роду письмовного матеріялу, «органически отложившаяся в процессе деятельности уч­реждения или лица», завжди являється «непосредственным выраже­нием прошлой деятельности учреждения» (і т. ін.), що з другого боку безпосереднє відбивання діяльности установи (і т. ін.) в сукупності до­кументів завжди буде органічно відкладатися як раз у процесі дія­льности установи (і т. ін.). Коли це так, то де ж є ріжниця поміж «архивным материалом» і «архивным фондом» в означенні московської комісії? Далі не можна не зауважити, що хоч т. Анфілов різко кри­тикує в своїй доповіді на з’їзді [«Протоколы первого Сезда архивных деятелей РСФСР». Госизд. 1926, ст, 249] означення голандських архівістів, проте великої ріжниці по суті поміж цим означенням (до речи сказати, цілком запозиченим із довгого архівного досвіду Зах. Европи, що без­перечно випливає з розгляду архівної практики Франції та Німеччини XIX ст.[ Див. Воронов. Архивоведение, ст. 15-16, або Легер, Баварские архивы (Сб. Археол. Инст. кн. 2-3)]) і означенням Московської Комісії нема: перше лише фор­мально зовнішнє характеризує те, що друге характеризує більш по суті, змісту, і в цьому є певна перевага формуліровки голандських архівістів.

Таким чином у найбільш вживаній тепер у колі спеціялістів Союзу формуліровці двох основних – і тісно звязаних – понять архівної справи є де-яка неясність, плутаність; коли ж ми згадаємо формуліровку оцих понять ленінградськими архівістами і поруч із цим відповідну спробу т. Шереметевського (див. «Архівну Справу» № 1. стор. 8-9, а так само «Архивное Дело» вып. II), де в ці поняття внесено суто архівно-технічні ознаки (як ось – окремий реєстраційний номер сучасного архівосховища, як необхідна ознака для поняття про архівний фонд), то буде зрозумілим, оскільки питання про архівний фонд у розумінні сучасних архівістів Союзу замало освітлене, надто плутане, і тому потрібує ще дальнішого – і, здається, великого пророблення.

Думаю, що деякі виходи з цієї плутанини можна вже намітити В західньо-европейській архівознавчій теорії останніми часами з до­статньою виразністю виявилося окреме поняття про «архівне депо» (беру термін Мüller-а). Подібно тому, як кожний архівний фонд ( в нашій термінології та розумінні – діловодний фонд; див. про це «Архів­ну Справу» № 1 стор. 9-10) – говорять голандські архівісти – утворює цілком органічне ціле, так і архівне депо (depоt d’archives) є тіло, що історично склалося. Те, що деякі певні (certains) архіви (діловодні фон­ди, сказали б ми, – В. В.) об’єднані в одному і тому ж депо, сталося не випадково, а в наслідок долі, що її переживали організми, витвором яких вони являлися [Dr. I Müller, Dr. Feith et Dr. Fruin. – Manuel pour le et la description des archives. 1910, p. 6.]. В другому місці голандські архівісти знову вер­таються до дальнішого обгрунтування й уточнення того ж поняття: «треба добре відрізняти архівні фонди від архівних депо. В архівному депо можна зустріти 6 родів архівів (ц. т. діловодних фондів за на­шою термінологією – В. В.): 1) архіви установи, що їй належить депо, 2) архіви комісій або урядовців, що підлягають цій установі, 3) архіви установ, або окремих осіб, що їхні права та функції перейшли до цієї установи, 4) архіви установ, або окремих осіб, що є підконтроль­ні даній установі і що їхні архіви вона вмістила в свойому депо, 5) архіви, що були вміщені в даному депо для яких-будь адміністра­тивних цілей, 6) архіви, що були передані, подаровані, абр набуті [Dr. I Müller, Dr. Feith et Dr. Fruin. – Manuel pour le et la description des archives. 1910, p. 6]. Таким чином голандські архівісти ясно розрізняють 2 поняття: про діловодний (або, як вони висловлюються, архівний) фонд та про архів­не депо, причому архівне депо завжди складається з архівних (діло­водних) фондів, бо не випадково, не по волі архівіста ті або інші архівні фонди об’єднані в тому або иншому «архівному депо», а тільки ви­ключно завдяки історичній долі тих установ, тих організацій, що утворю­вали ці фонди. В історії нема нічого випадкового, тому не випадковий, а органічний в своїй суті той, а не инший склад того або иншого архівного депо.

До складу кожного архівного депо звичайно входять фонди уста­нов, що так або инакше, тими або иншими шляхами зв’язані орга­нічно в своїй роботї, в своїй діяльності; оця то саме зв’язаність ви­кликала, спричинилася до певної ділової органічної потреби утворити з сукупности відповідних фондів установ єдине «архівне депо». – Фран­цузький архівіст Fournier також висуває поняття про архівне депо, як збірку архівних фондів (ц. т. діловодних фондів за нашою терміноло­гією), причому Fournier визначив архівний фонд, як збірку документів та усякого роду паперів (що в якій-будь мірі можуть бути цікавими (для права і історії) установи (d’un соrр), родини або окремої особи, що їх вони об’єднали для виконання своїх обов’язків або прав на протязі свого існування [Fournier. Conseils pratiques pour leso-bookmark: bookmark1;”>des archives et l’edition des documents historique écrits, P. 1924, p. 1]. Таке означення дуже близьке по суті до означення ділового фонду, що вживається в практиці Центрального архівного управління УСРР і яке я зформулював у своїй статті в «Архівній Справі» Далі Fournier окремо говорить про «архівне депо», як збірку декількох фондів. На його думку «архівне депо» не є простою схо­ванкою яких-небудь архівних фондів; таку схованку він називає архі­вом згідно зі звичайним уживанням цього останнього терміну [Fournier. Conseils pratiques pour le et l’inventaire des archives et l’edition des documents historique écrits, P. 1924, p. 2]. Таким чином і цей архівіст розрізняє 2 окремих поняття: архівний фонд, архівне депо; обидва поняття збудовані майже також, як і поняття голандських архівістів.

В іншому місці я сказав [Див. «Архівна Справа» № 1, ст. 9-10], що термін «архівний фонд» голандських архівістів (тотожній термін Fournier) є нині загальновстановлене основ­не поняття сучасної науки архівознавства, що вживається в практиці Союзу, а також Центрального арх. упр. УСРР, тільки назву вищенаведеного поняття змінено, а саме «діловодний фонд» замість «архів­ний фонд». Я гадаю, що назву «архівний фонд» зручніш дати тому поняттю, що цілком ясно, як ми це бачили, виявилося в теорії західньо-европейських архівістів під терміном «архівне депо».

Таким чином можна вважати, що за наших часів у архівознавчій теорії цілком ясно виявилися 2 основних поняття: про «діловодний фонд» (архівний за термінологією західніх архівістів) і «архівний фонд» (або «архівне депо» за термінологією тих же архівістів). Розгля­ду першого поняття про «діловодний фонд» я присвятив низку сторінок у № 1 «Архівної Справи»; тепер треба докладніше спинитися на другому понятті про «архівний фонд», тому що, по-перше, це поняття в спеціяльній літературі поки що лише намічено загальними штрихами й, по-друге, про нього нічого не можна знайти в українських та російських архівознавчих працях [Див. В. А. Романовський. Нариси з архівознавства, ст. 124-125], проте заведення цього поняття і в повсякденну архівну практику конче потрібне та неминуче.

Отже архівним фондом називається сукупність архівних матеріялів (точніш діловодних фондів), що їх зібрала в своєму архіві яка-будь установа для тих або інших цілей своєї поточної діяльности, потрібних їй в постійній роботі, здебільшого для різного роду справочних в широкому розумінні цього слова цілей. Тому архів даної установи – її архівний фонд – складається не з випадково зібраних у ньому архівних матеріялів. До складу даного архівного фонду входять матеріяли в наслідок певних причин, органичного зв’язку їх з роботою даної установи, а через те і в своїх окремих частинах архівний матеріял даного архівного фонду є органично зв’язаний. Треба пам’ятати, що саме такий внутрішній зв’язок, органічна єдність (а не випадкове тільки перебування в одному архівосховищі) поміж окремими части­нами архівного матеріялу, що переховується в архіві якої-будь установи, лише й дає право і підставу всю сукупність цього матеріалу вважати за єдиний цілий архівний фонд. Таким чином не можна ввесь склад того чи иншого архіву установи вважати за архівний фонд цієї установи; архівним фондом доведеться назвати лише ту сукупність розташованого в архіві архівного матеріялу, що її зібрала дана уста­нова, бо цей матеріял був їй потрібний для поточної роботи, цим ма­теріалом так або инакше вона користувалася в своїй, повсякденній діяльності.

Оскільки в архівосховищі установи можуть бути вміщені тільки або покладені ті або инші архівні матеріяли, що не мають і ніколи не мали жодного відношення до даної установи, не грали ніякої ролі в її роботі, цілком випадково попали на переховування в її приміщен­ня, остільки ці архівні матеріяли ні в якому разі не можна вважати за діловодний фонд даної установи. Декілька прикладів. За дорево­люційних часів кол. Російської Імперії існувала низка судових установ в великих «окружних» містах, що діяли цілком самостійно, маючи кожна своє управління, свою компетенцію, свої уповноваження і т. ін., отже кожна з них була окремим організаційним цілим, мала свій окремий цілком самостійний діловодний фонд. Це були окружний суд, судова палата, «совет присяжных поверенных» (даної округи), канцелярія прокурора окружного суду, і прокурора судової палати, з’їзд мирових суддів і деякі інші. Проте, всі оці установи були звязані поміж себе, по-перше, спільністю роботи (суд), по-друге, певни­ми стосунками підлеглости й тісного постійного взаємодіяння. Завжди в кожному такому центрі був один спільний архів «судебних устано­влений» (або «архів окружного суду»), що в ньому було зосереджено всі діловодні фонди саме й тільки вищеперелічених судових установ старої імперії. Таке збирання в одному місці в одному архіві (в одному єдиному архівному фонді) даних діловодних фондів не за­лежало від примхи, випадку, сваволі. Ні, це було викликано діловими потребами даних установ, тісно, органічно звязаних поміж себе в роботі, які й мали потребу тому в деякому об’єднанні їхніх діловод­них закінчених матеріялів, щоб зручніш користуватися ними. Таким чином, як що ми знаходимо в якому-будь місті «архив судебных уста­новлений», який зберігся від старого часу (як це було, приміром, у Харкові), і в цьому архіві є низка діловодних фондів без сумніву окремих самостійних установ: окружного суду, з’їзду мирових судів, судової палати, «совета присяжных поверенных» та инших, то звідци ми ро­бимо висновок, що перед нами єдиний архівний фонд, який можна назвати ім’ям архіву, тоб-то фондом архіву судових установ; а в цьому архівному фонді є низка окремих діловодних фондів (окружного суду, судової палати і т. ін.). Цей архівний фонд «архива судебных установлений» є органічним цілим, що його покликано до життя саме в даному його вигляді і складі всім ладом роботи кол. судових уста­нов, потрібним для роботи цих установ, а не яким-будь випадковим об’єднанням усіх вищеперелічених діловодних фондів у одному при­міщенні.

Другий приклад. Звичайно в одному «архиве казенной палаты» завжди було зосереджено діловодні фонди в усякому разі чотирьох самостійних установ: «казенной палаты, губернского казначейства, гу­бернского распорядительного комитета, отделения сберегательных касс» (що були при «казначействе») та инших. Знов це не випадкове постійне об’єднання саме оцих діловодних фондів, саме в «архиве ка­зенной палаты»; всі ці установи були тісно звязані поміж себе родом їхньої роботи, по-перше, їхніми взаємовідносинами й підлеглістю, по друге. Тому й утворили вони єдине сховище своєго проробленого діловодного матеріялу, щоб зручніш користуватися цим матеріялом у поточній роботі. Внутрішня спорідненість всіх оцих установ відбилася органічно в утворенні їхнього єдиного архіву, утворенні з їх діловод­них фондів єдиного архівного фонду.

Ще приклад. Архів окружного виконавчого комітету УСРР завжди вміщає в собі де-кілька діловодних фондів, ні в якому разі не аби яких; не випадкових, а завжди більш або менш одних і тих же. Це фонди тих установ, що з ними Окрвиконком є в органічному ближ­чому звязку (напр., фонди райвиконкомів, комісій при виконкомі і т. и.), а також тих установ, що їх він був родом своєї роботи безпосеред­нім – хоча й би своєрідним – наступником (губвиконкомів). Дуже часто в архівах окрвиконкомів переховуються матеріяли – діловодні фонди – повітових, а иноді губерських земських установ, що опинилися там не випадково, а були вміщені в ньому тому, що матеріяли цих фондів у тій або иншій мірі завжди потрібні для роботи Окрвиконкому. Таким чином архів Окрвиконкому вміщає в собі звичайно діловодні фонди де-кількох установ, але вони не випадково тільки опинилися в примі­щенні архіву Окрвиконкому, а їх навмисно там зібрано, щоб Окрви­конком зручніше міг провадити свою поточну роботу. Отже ми ба­чимо не випадкове зібрання різних діловодних фондів, складених тільки під одною покрівлею, а де-що органічно звязане, саме те, що ми називаємо архівним фондом.

Але може бути й инакше. Одна велика господарча установа УСРР займає нове помешкання, і ось в ньому хтось колись залишив діловодний матеріял якої-то установи. Цей матеріял лежить там же, де й архівні матеріяли, архів самої установи і, таким чином, зовнішнє вливається в архівний фонд даної установи; проте, цілком ясно, що такий архівний матеріял до складу архівного фонду не входить і не може входити; це – цілком випадково, зовнішнє прилучений архівний матеріял – і тільки. Отже, як що здебільшого архівний мате­ріял, зібраний в якому-будь архіві установи, в той же час є єдиним архівним фондом, то нерідко в цьому ж архіві можуть переховуватися матеріяли, що опинилися там зовнішнє, цілком випадково, а тому й вводити їх до складу даного архівного фонду ні в якому разі не можна.

З вищенаведеного ясно, що всякий архівний фонд завжди скла­дається з де-яких діловодних фондів. Проте, уявімо собі установу, що працює самостійно, має певну окрему галузь роботи і в цій галузі не стикається особливо близько з діяльністю якої-будь иншої установи, й її архівні матеріяли безпосередньо не потрібні для роботи жодній иншій установі. Так, яка-будь лікарня працює в певних обмежених рямцях, ніякій иншій установі її матеріяли постійно й безпосередньо не потрібні, а з другого боку, – і вона в своїй роботі не потрібує яких будь сторонніх матеріялів. Тому й лікарня утворює свій власний архів, окремий архівний фонд, що в ньому зосереджуються тільки її власні діловодні матеріяли, ц. т. до складу її архівного фонду входить тільки один діловодний фонд; таким чином у даному разі архівний фонд збігається з діловодним фондом. Такі випадки нерідкі.

Як що склад даного архівного фонду завжди однаковий, раз на завжди складається з певних діловодних фондів, то, навпаки, той або инший діловодний фонд не входить до складу архівного фонду один раз і назавжди. Діловодний фонд може входити де-який час до одно­го архівного фонду, а потім у наслідок тих або инших обставин у житті тієї установи, що утворює даний архівний фонд, переходить до складу иншого архівного фонду, що вже є або тільки що утво­рюється. Простий приклад: діловодний фонд повітової земської упра­ви завжди входив до складу архівного фонду даної повітової земської управи й там він перебував до 1920-1922 p.p., коли де-які повітові виконкоми в своїй роботі, напр., в галузі господарчо-технічних споруджень – відчули потребу в старих матеріалах повітових земських управ і тому, щоб зручніш працювати, перенесли до своїх архівів ма­теріяли оцих управ, постійно в процесі своєї поточної діяльности роз­робляючи згадані матеріяли. Таким чином діловодні фонди цих земських управ спочатку належали до архівного фонду повітових земств, а потім стали складовою частиною архівних фондів повітових викон­комів.

Ще приклад. Кожний район міліції (напр. м. Харкова) має свій архів, свій архівний фонд. Але ось який-будь район розформовується, його територія розподіляється між двома якими-будь иншими района­ми. Зрозуміло, що всі діловодні фонди архіву скасованого району розподіляються, переходять до архівів, архівних фондів тих районів, що до них перейшли функції скасованого району. Так треба робити, щоб забезпечити нормальну роботу районів на території скасованого рай­ону. Таким чином частини діловодних фондів із архівного фонду ска­сованого району, до якого вони належали раніш, віднині перейдуть до архівних фондів двох инших районів.

Всі вищенаведені міркування в жодному разі не можуть, звичайно, цілком розвязати питання, як збудувати поняття про архівний фонд; вони мають тільки за своє завдання показати, по-перше, що це поняття поволі наспіло й виявилось в певному розумінні в сучасній архівознавчій теорії, а зовсім не заведено спеціяльно до нашої україн­ської архівної практики; по-друге, оцим етюдом хотілося б уточнити й глибше виявити, хоча й би в невеликій мірі, це поняття у власти­вому йому змісті, що в теорії архівознавства, безперечно, грає основ­ну ролю.

Стаття була опублікована у журналі “Архівна справа” (книга 4, 1927 р., с. 28-35).