Опубліковано у 1910 р. у збірнику статей “За український унїверситет у Львові”
Унїверситетська справа, приспана по голосних подїях 1907 р., знов вийшла на порядок дня, викликана заходами сенату коло формального признання польського характера за нинїшним львівським унїверситетом. Щасливі посїдачі його не вдоволяють ся нинїшним станом володїння і перемогою над всїми українськими домаганнями; на нїщо звівши останнї українські постуляти, вони хочуть вповнї загородити їм дорогу до нинїшного унїверситету, а заразом на неозначені часи відсувають справу заложеня українського унїверситету, і сміло сїють нову бурю, провокуючи всіх інтересованих унїверситетською справою до нових заходів в справі оборони прав українського народу на власну вищу школу – не знати вже котрий раз!
Пятнадцять лїт минає з часу, коли ріжні махінації з українськими катедрами змусили українську суспільність вперше виступити з постулятом осібного українського унїверситету, щоб вивести інтереси унїверситетської науки з душної атмосфери полїтичної боротьби, і десять повних лїт ділять нас від того моменту, коли академічна українська молодїж піднесла сей прапор боротьби за самостійний український унїверситет. Скільки сил, енергії, жертв і засобів вложено за сей час в сю боротьбу, скільки гнїву і роздражнення внесли в наше житє сї безсильні силкування одної сторони, і безоглядний упір другої, що лицемірно уболїваючи над сею повінею полїтики, що затоплювала унїверситет, нїчого не робила на те, щоб положити кінець сїй боротьбі на науковім ґрунтї щирою згодою і помічю для відокремлення українського унїверситету! Скільки шкоди глибокої, неоцїнимої нанесло се перетвореннє вищої школи в арену національної боротьби, і скільки ще принесе, коли такі відносини будуть далї тягнутися?
В результатї сеї пятнадцятьлїтньої боротьби ми стоїмо там де стояли. Що значить приріст одної катедри, або кількох доцентур, які прибули за сей час, супроти постуляту окремого унїверситету, що стає все більш пекучим, диктованнєм вповнї реальними, невідкличними потребами українського життя? Пятнадцать лїт тому ідея українського унїверситету являлася так би сказати – дїлом будуччини, дезідератом і запорукою успішного культурного розвою pro futuro; тепер він став постулятом сучасности, виником реальних обставин даного моменту, так що всяке проволїканнє в його здїйсненню спиняє самим очевидним образом розвій нашого культурного життя. Пятнадцать чи навіть десять лїт тому назад могли бути сумнїви що до дозрілости сеї справи, що до можности обсадження українськими силами цїлого унїверситету. Тепер для таких сумнївів не лишило ся місця. Річ очевидна, що український унїверситет з трох факультетів без усякої трудности може бути вповнї сформований протягом трох-чотирох лїт, бо для величезної більшости катедр знайдеть ся контінґент відповідно приготованих сил, а немногі катедри, для котрих евентуально не знайшло ся відповідного українського доцента, моглиб бути обсаджені чужинцями (або сї предмети слухалися-б якийсь час на польськім унїверситеті, поки ті катедри не були-б обсаджені на українськім). Справа дозріла, і дозрілїйшою не стане через дальше відкладаннє. Вповнї ясно, що коли будуть трівати теперішнї відносини що до сеї справи, то ми й за десять лїт будемо стояти тамже де стоїмо тепер, і справа так само буде й тодї видавати ся зрілою або незрілою, як до чиєї охоти.
Говорити про приготованнє наперед контінґента українських доцентів і професорів, та помноженнє українських катедр в теперішнїх обставинах означатиме або перфідію або нерозуміннє. Після того як унїверситетська справа станула так як станула в польських кругах в остатнїх роках, зовсїм отверто і ясно – коли польські хозяїни унїверситету поставили своїм обовязком берегти status quo польського характера унїверситету, охороняти його від зросту українського елєменту, недопускаючи всїми можливими способами до творення українських катедр, до помноження українських викладів – не може бути нїякої серіозної мови про посуваннє справи українського унїверситету етапами, через помноженнє катедр і доцентів на теперішнїм унїверситетї. Всякі заходи в сїм напрямі будуть даремною тратою сил і часу, та джерелом дальшого неустанного і безплодного ятрення обох сторін. Хто сумнїваєть ся, нехай пригадає собі результати таких великих конфлїктів, заходів і надїй 1907 р.: яким великим зером скінчили ся всї ті заходи, договори з правительством, трактовання правительства з унїверситетом і т. д. Справа може бути розрубана тільки одним ударом – заснованнєм від разу осібного українського унїверситету у Львові, більш нїяк. Розумієть ся, для сього розрубання потрібне сильне напруженнє всїх полїтичних чинників і засобів; українська академічна молодїж, тим менше – українське тїло професорське сього не осягнуть. Досї справу виносила на своїх плечах академічна молодїж, але вона сама її не внесе, і безсовісно було б лишити сю справу на ній. Потрібний натиск усеї суспільности, щоб раз розрубати сей проклятий узол. Може комусь здасть ся, що справа за мала супроти инших завдань моменту. Вона не мала, а не може бути меншою від инших завдань моменту, бо для них однаково тепер не робить ся нічого. Полїтична дїяльність суспільности, широких мас народу приспана у всім; все кінчить ся на анемічній, нерішучій, неконсеквентній репрезентації парляментарнїй. Сус пільність і нарід повинні вийти з теперішньої пасивности і виступити рішучо за своїми домаганнями, що безнадїйно позястрягали серед парляментарних деклараций і деклямацій останнїх лїт, і серед сих домагань повинна заняти своє місце також і унїверситетська справа. Пасивне оборонне становище, зайняте в сїй справі парляментарними послами, не може нїкого вдоволити; годї заспокоювати ся тим, що політичний замах на дотеперішнїй унїверситет «на разі відбито», треба раз на все забезпечити себе перед повтореннями таких замахів. Треба доконче здобути свою власну позицію, окремий унїверситет український, щоб вивести наукову роботу і освіту українську з душної, неможливої атмосфери нинїшного утраквістичного унїверситету. Відносини на нїм неустанно погіршають ся, загострюють ся, все гірше дають себе відчувати українській сторонї, і крайній час скінчити се анормальне, незносне спільне пожитє утвореннєм осібного українського львівського унїверситету, спільним натиском на міродатні сфери всїх чинників, почавши від широких народнїх мас.