Прочитана Я. Головацьким 17 лютого 1849 р.
Предподаванье шестоє
Дня 17-го Лютня 1849 н. р.
Словами нашого поета Устіяновича закôнчилисьмо минувшеє предподаванье, тыми самыми словами позвольте, мои панове, нехай розпôчну и се предподаванье, въ котрôмъ хочу выставити языкъ рускій въ нинѣшныхъ границяхъ єго и розлучно росправити онимъ, яко особнôмъ языцѣ межи другими словенскими. Повторѣмъ прекрасныи слова поета: «На широкôй картинѣ и пр.».
Языкъ южнорускій (малорускій або, якъ у насъ просто кажутъ, рускій) розширяє ся по обохъ убочахъ Карпатôвъ, по цѣлôй южнôй Россіи зъ обохъ сторонъ Днѣпра, ôдъ Ондавы и Попрада въ Уграхъ а Вепря р[ѣки] въ Польщѣ по середній Донъ, ажъ по Кубань пôдъ Кавказомъ, ôдъ устья Днѣстра и Днѣпра, вôдъ Чорного Моря ажъ по Припеть не далеко къ жереламъ Десны, Семи и Донця.
Область Малоруского языка займає въ собѣ, якъ Шафарикъ каже, въ Россіи губб. Волынскую, Кіевскую, Чернѣговскую, Полтавскую, Харькôвскую, около четвертины Воронѣжскои, Єкатеринославскую, Херсонскую, Таврическую и землю Чорноморскихъ Козакôвъ, Подôльскую и часть Бесарабіи, въ царствѣ польскôмъ часть губ[ерніи] Пôдляскои и Люблинскои, въ королевствѣ Галицко-Володимірскôмъ округи: Перемышльскій, Львôвскій, Жовкôвскій, Золочевскій, Тернопôльскій, Бережанскій, Самбôрскій, Сянôцкій, Стрыйскій, Станиславскій, Коломыйскій, Чорткôвскій и части Решôвского, Ясѣльского, Новосяндечского и Черновецкого або Буковини; въ Королевствѣ Угорскôмъ столицѣ Бережскую, Угварскую, Угосьскую и Марамарошскую въ бôльшôй части и Земненскую и Шаришскую въ меншôй части, не упоминаючи уже о селеніяхъ, по другихъ столицяхъ розметаныхъ. За тою границею Малорускій языкъ можна ще учути по Угорщинѣ въ розкиданыхъ селахъ Русинôвъ, въ столицяхъ, передъ и за Тисою знаходящихъся, такожъ Молдавіи, Бесарабіи и Тавріи. Малорускій языкъ стыкаєся на востоцѣ изъ великорускимъ ôдъ рѣки Єи аж до Хотимска на Беседѣ, на западѣ и сѣверѣ съ бѣлорускимъ ôдъ Люмонова ажъ до устья рѣки Присѣки въ Бугъ въ области Бѣлостоцькôй, на западѣ съ польскимъ по чертѣ ôдъ Буга до Шляхтови и Пивничнои, потôмъ съ угорско-словенскимъ (словацкимъ) ажъ до устья Тернавы въ Ондаву, на юзѣ съ мовою мадярскою ôдъ Ондавы ажъ до Голма, пакъ, съ волоскимъ языкомъ ажъ до устья Днѣпра въ Море Чорное, потôмъ съ турецкими и грецкими поселенями, наконець, съ Черкесскимъ на Кубани рѣцѣ и турецкимъ ôдъ Кубани ажъ до Єѣ рѣки. То суть области, въ котрыхъ нарôдъ малорускій обытає, и сусѣдни народы, съ котрими ся стискає.
Що до числа Русиновъ, въ тыхъ областяхъ єднымъ и тымже языкомъ говорящихъ, раховавъ Шафарикъ въ сочиненію своимъ (1842 года), исключивши всѣхъ иноязычныкôвъ, 13.144.000 душь, изъ котрыхъ 10.370.000 до Россіи, а 2.774.000 до Австріи т. 2.149.000 до Галиччины а 625.000 до Угорь належитъ. Що до исповѣданія вѣры, суть (по Шаф[арику]) 10.145.000 восточного греческого исповѣданья, а 2.990.000 такожъ греческ[ого] испов[ѣданья], но съ римскою церквою соєдиненыхъ, а именно 2.774.000 въ Австріи, а 216.000 въ королевствѣ польскôмъ.
Такъ обчисливъ Шаф[арикъ] передъ шестомалѣти нарôдъ Малорускій. Нынѣ можемо смѣло раховати 15 миліоновъ Русинôвъ, межи тыми 3 миліоны пôдъ австрійскою державою.
Недавно тому, якъ языкъ малорускій за осôбный, самостатный и стародавный межи языками Словенскими поважати стали. Перше брали одни церковно-словенскій за правдивый старорускій языкъ, ôдъ котрого нынѣшный малорускій, буцѣмъ, зопсованый, спольщеный, походити має; другіи гадали, що ôнъ є лишь нарѣчіемъ польского; инши сновъ, що нарѣчіемъ великоруского (московского) языка. Мылныи тіи выображѣнья походили изъ слабого умѣнья церковно-словенского, а ще слабшого знанья стародавныхъ памятникôвъ малоруского языка и розвитья рускои Словесности. Меже всѣма Словенскими языками безспорно найперше бувъ книжно-образованый языкъ староболгарскій, або церковнословенскій, а то при переводѣ письма св[ятого] и другихъ богослужебныхъ книгъ св[ятими] Кирилломъ и Методіемъ и ихъ учениками въ давнôй Болгаріи и Моравіи. Изъ христіанскою вѣрою перейшла церковно-словенска письменнôсть и на Русь. Мы приняли уже готови богослужебни книги словенски, котри зовсѣмъ понятни були народови. Сила духа, глубина вѣры Христіанскои, многота книгъ, подобіе мовы водворили сей языкъ на цѣлôй Руси въ письменности. Першіи наши писателѣ (по бôльшôй части духовныи) управляли го в духовныхъ сочиненіяхъ и переводахъ, але при нимъ проколювався и народный языкъ, не такъ въ письмахъ духовного содержанія, но особенно въ свѣтовыхъ, горожаньскихъ, законодательныхъ дѣлахъ, лѣтописяхъ, грамотахъ, договорахъ и пр. Въ найдавнѣйшихъ памятникахъ, писаныхъ на Руси, встрѣчаємо признаки южноруского языка, всѣ выше упомянутыи знаки, котрыми мова руска розличаєся ôдъ другихъ словенскихъ языкôвъ, находятся поєдинчи въ старинныхъ памятникахъ рущины.
Чимъ пôзнѣйши часы, тымъ яснѣйше выдобуваєся народный языкъ, такъ по словахъ выдавателѣвъ лѣтописей Волынскои и др[угихъ], въ сихъ лѣтописяхъ (особливо въ бесѣдахъ князѣвъ) захованый чистонародный языкъ. Декотри областни слова були колись обще на Руси знаными н. пр. «рѣнь» (въ Несторѣ), «днина», «воремнье».
Навѣть старыи церковно-словенскіи рукописи, писани на Руси, неслобôдни ôдъ рущины, въ переписи имохôтно вкрадалися рускіи види народного языка, часомъ переписчикъ знарошне пôдставлявъ слова звычайни на мѣсце не срозумительныхъ. А такъ вже въ найдавнѣйшихъ часахъ рôзнився языкъ рускій ôдъ церковно-словенского (староболгарского), а нашь южнорускій языкъ мавъ въ головныхъ зачеркахъ ту саму стать, то саме направлѣнье, що нынѣшній.
Не походить южнорускій языкъ ôдъ словенского церковного, але и не утворився ôнъ въ пôзнѣйшихъ часахъ за ляцкого панованья, якъ то декотри писателѣ мнимали. Тоє доводятъ памятники письменности до ХІV столѣтья. Уже Могильницкій доказавъ въ своєй росправѣ, що языкъ польскій не перетворивъ малоруского языка и не вп[л]ывавъ на образованье єго, але на ôдвороть польскій языкъ виненъ своє образованье, правильнôсть, и свôй борзый взрôстъ впливови рускому. Польскій ще тогди зовсѣмъ не бувъ книжнымъ, не бувъ письменнимъ, коли Русь наша въ своимъ майже языцѣ мала акты, сношенія, писала грамоты, договоры, ôдбувала суди и пр. Хоть декотри слова перейшли въ найновѣйшихъ часахъ изъ польщини до насъ, то небогато того, але власностій, якими тотъ языкъ ôдзначуєся ôдъ другихъ словенскихъ языкôвъ, малорускій зовсѣмъ не має, якъ то примѣтивъ ученый Максимовичъ.
Не могла Польщина про тоє мати въ первôй добѣ руского быту жадного вплыву на южнорускій языкъ, бо Русь була образованнѣйша въ давныхъ вѣкахъ ще до нашествія Татарь. Языкъ рускій бувъ урядовымъ, судебнымъ, письменнымъ языкомъ, хотя и не совсѣмъ чистый ôдъ церковного. Ажъ съ кôнцемъ ХІV вѣка зачали Поляки дещо съ письма св. на польске перекладати, а въ половинѣ ХV переводили законы (статута) свои изъ латинскои мовы.
Въ ХV и ХVІ вѣкахъ, коли Русь южна въ близшій союзъ прійшла исъ Польщею, такожъ сія не богато вплывала на народный языкъ. Зближенье тоє Руси до Польщи мало велике влѣяніе на польску словеснôсть, оно помогло такъ скорому взростови, такъ названого, золотого вѣку польскои Словесности, котра за одно столѣтье такъ високо выбуяла и такъ борзо поникла. Прилученье тое Галицкои а потôмъ бѣлои (литовскои) изъ цѣлою южною Русью сильно вплинуло на розвитье польского языка и словесности. Сближенье трохь нарѣчій словенскихъ: польского, южноруского и бѣлоруского, – до котрыхъ ще можна полѣчити и церковнословенске уживане въ духовнихъ сочиненіяхъ на южнôй и бѣлой Руси, сталося причиною борзого взросту польскои словесности. Оно то було причиною, що письменный польскій языкъ такъ дуже ôдщибнувся ôдъ ческого, съ котрымъ перше такъ схôдный бувъ, а приставъ до руского, прибравши много изъ него. Изъ срôвнанья образовався грамматично сталый языкъ, очистилося и споєдинчило давне неуклюже правописанье, котрымъ писали въ Польщѣ. Словомъ, тоє сообщенье языкôвъ словенскихъ на польщину благотворно влѣяло.
Въ ХV и ХVІ вѣку умѣли ученыи Поляки по руски. Прикладъ Руси давъ похôпъ Полякамъ до оброблюванья свого языка, завер… учену шкôльну Латину, писателѣ польскіи управляли всяку ниву своєй словесности. Не вліянія чужеземнои науки, не изученіе класикôвъ (бо въ тôмъ кракôвскои академіи ученыи ище давнѣйше верховодили), але Русь южна и западна дала попудь ихъ борзому зростови.
Въ тôмъ то вѣку ставъ ся переробляти книжный языкъ рускій пôдъ влѣяньемъ польщины, котра ôдъ ХVІІ вѣка зачала все глубше въѣдатися и вкорѣнювати. Предцѣ вплывъ тотъ не бувъ такъ сильный, щоби ажъ осôбныи языкъ (малорускій) образовати мавъ.
Въ пôзнѣйшихъ часахъ т. є. ôдъ ХVІІ вѣку николи було утворюватися языкови южнорускому, бо вже ôдъ того часу маємо письмени памятники, котри намъ показуютъ, що языкъ южнорускій бувъ зовсѣмъ такій якъ нынѣ є въ устахъ народа, а тымъ самымъ утворенымъ особнымъ языкомъ.
Повыжшими доводами переконалисьмо ся, що языкъ малорускій є языкомъ стародавнымъ, самостатнымъ языкомъ межи другими словенскими языками, и не походитъ ани ôдъ церковно-словенского, ани не утворився пôзнѣйше пôдъ впливомъ польского, не є єго нарѣчіємъ.
Привѣвши высшепомянути докази о давности малоруского языка, видитъ намъ ся непотребно ще доводити, що нашь языкъ не походитъ ôдъ великоруского, що не є нарѣчіемъ россійского, коль знаємо, що языкъ письменный великорускій (або россійскій) утворився далеко пôзнѣйше, бо при кôнци второго періода нашого письменничества, пôдъ сильнымъ вѣяньемъ церковно-слов[енского] и нашого малоруского, и съ помочью южнорускихъ писателѣвъ.
Оже теперъ видко, що нарôдъ, заселяющій южную Русь, Галиччину и сѣверо-восточный закутокъ угорского королѣвства, говоритъ однымъ и тымъже языкомъ, котрый называєся у себе и у сусѣдôвъ украинскимъ, малорускимъ (южнорускимъ) або таки просто рускимъ.
Языкъ той розвився на одинъ ладъ въ часѣ (здаєтся) рускихъ княженій пôдъ влѣяніемъ церковно-словенского языка изъ рôдныхъ собѣ племенъ словенскихъ, замешкавшихъ тіи краѣ, т. є. Полянъ (коло Кіева), Сѣверянъ (по Деснѣ), Суличей (по Сули), деревлянъ (на западъ ôдъ Полянъ, Дулѣбъ (межи Бугомъ и Стыромъ), Бужанъ (по Бузѣ), Волынянъ (на Волынѣ), Уличей и Тиверцѣвъ (по нижнôмъ Днѣстрѣ и Прутѣ), на послѣдъ Хорватôвъ и Бойкôвъ въ нынѣшной Галиччинѣ.
То суть знакоми намъ племена, котрыхъ потомки нынѣ по малоруски говорятъ.