До питання про підготовку архівних робітників

Питання про підготовку архівних робітників, про потребу певної науково-архівознавської кваліфікації їх – питання дуже вчасне, і його треба розв’я­зати планово та систематично. Не треба, звичайно, якихсь доказів того, що по наших архівних установах (не тільки по науково-організованих архівах, але й по округових архівосховищах та архівних частинах важливіших дер­жавних та громадських установ) повинні працювати науково-кваліфіковані співробітники, що мають відповідну науково-архівознавську підготовку. Як що архівіст, який провадить непосередню – та іноді дуже відповідальну – працю над архівними матеріялами, не підготований є до цієї роботи як слід, то він, може, накоїти великої шкоди Єдиному Державному Архівному фонду, що його він саме має охороняти та пільнувати. І приклади такі, на жаль, були і в нас на Україні та ще не дуже давно. Отже чергове завдання є подбати про орга­нізацію науково-архівознавської підготовки архівістів, щоб була змога за допомогою цих робітників широко та як слід провадити архівне будівництво Республіки.

Та питання це і не таке просте; вирішуючи його, треба звертати увагу на дві частині. Теперішні кадри архівних робітників в своїй масі, безумовно, потрібують, з одного боку, підвищення їхньої кваліфікації та, з другого, таких заходів, що дали 6 їм змогу не втрачати своєї кваліфікації, оновлювати та поширювати свої науково-технічні знання та знайомитися з новими досяг­неннями в галузі архівознавства. Як що в архівіста нема змоги оновлювати свої знання, то він поволі забуває й те, що знав. Без систематичного ознай­омлення із новими досягненнями в тій чи іншій галузі практичного знання (адже такою галуззю є й архівознавство) не може бути удосконалення в самому процесі роботи, а неминуче буде погіршення, відсталість. Проти цього треба боротися. Треба постійно підвищувати рівень професійної підготуваности старих архівних робітників, даючи їм змогу поповнювати та відновлю­вати їхні знання та регулярно знайомитися із всіма новими досягненнями та здобутками в галузі архівного будівництва. Це чергове завдання, і не треба гаяти часу, забуваючи про нього. Така перша частина питання про підготовку архівних робітників.

Але треба пам’ятати, що дедалі то меншають ті порівнюючи невеликі лави старих архівних робітників, що працюють нині в нас. Їх треба заступати, повстає завдання давати нові кадри кваліфікованих архівістів. Це – друга частина загального питання про підготовку архівних робітників.

Питання про те, як підготовляти нових архівних робітників, щоб озброїти їх потрібними знаннями для архівного будівництва, треба вирішити так, щоб було два ступня такої підготовки, що їх треба пройти, додержуючи певної послідовности. На початку підготовка має бути цілком теоретична, та вже потім той, хто готується, повинен відбути встановлений цикл практичної праці на підставі свого теоретичного знання. Отже тільки після такої двохступневої підготовки матимемо архівного робітника такої кваліфікації, що його можна буде посилати на відповідальну роботу і не боятися за нього, що він не зможе як слід працювати.

Для теоретичної підготовки нового архівіста треба, насамперед, дати йому знання загальних історичних та історико-економічних наук у відповідних межах. Таке знання буде тією потрібною базою, тим фундаментом, на якому архівіст далі буде та й повинен будувати свою науково-архівознавську роботу. Як зможе, наприклад, майбутній архівний робітник як слід науково розі­брати, класифікувати та описати діловодний фонд «нижнього земського суду», коли він не знає, що це за установа, яких часів та яка була її роля та зна­чіння в системі державних та громадських установ, як що він не уявляє собі в загальному та цілому ті економічні та соціяльні умови доби, в наслідок якої виросли ці установи.

Як зможе майбутній архівний робітник розібратися точно та правильно в тій, часто дуже заплутаній, зміні різних установ на Україні часів 1917-1920 років та в тих матеріалах, що лишилися від них, коли він не знає добре істо­рії революційного руху на Україні? Як зможе майбутній архівіст встановлю­вати, яку науково-історичну вагу мають ті чи інші архівні матеріяли (а йому доведеться це робити, бо ж доведеться вирішувати питання, чи можна чи не можна нищити різний матеріял), коли він не знає, які конкретні важливі та цікаві історичні явища звязані суть з тією добою, до якої належать доку­менти, подані на його експертизу, що в них відбиваються деякі явища цієї доби? Не знаючи оснівних фактів та імен історичних діячів, архівіст дуже часто не зможе просто зрозуміти всієї історичної ваги того чи іншого документа, що його йому доведеться науково описувати або (просто треба буде відокре­мити з купи якогось архівного хламу. Як що він знайде листа за підписом Чернишевського і в тому листі щось говориться про становище російського селянства в середині 19 віку, та він тільки тоді зможе оцінити цей документ, поставити його на належне місце серед інших архівних документів, нарешті науково описати його, коли він добре знає, хто такий був Чернишевський, яку ролю відограв він у російському історичному процесі, яке відношення мали його погляди до історії російського революційного руху, а все це він зможе знати тільки в тому разі, коли матиме відповідні теоретичні знання з історії Росії в XIX віці.

Але добре підготуваний архівний робітник повинен мати не тільки загальні історичні та історико-економічні знання. Одночасно він повинен як слід теоре­тично ознайомитися з оснівними спеціяльними, технічними, архівознавськими дисциплінами. Отоді він матиме потрібну, вже цілком професійну, технічну під­готовку до роботи. Є ціла низка таких технічних своїм змістом наук, що їх повинен знати архівіст хоч би в найголовніших частинах. Насамперед, треба вказати на теорію архівознавства, з якої майбутній архівіст довідується, які є правильні способи розробки та класифікації архівних матеріялів, правила та способи розробки та класифікації архівних матеріялів, правила та способи їхнього розподілу по архівних помешканнях, найзручнішого та науково-найдоцільнішого. Архівіст повинен не виконувати сліпо в цьому відно­шенні інструкції Укрцентрархіву, бо, коли він виконуватиме їх сліпо, користи мало буде, бо ж, виконуючи їх, треба їх розуміти як слід. Тільки коли архі­віст знатиме ті підстави, ті думки та міркування, на яких збудовано інструк­цію, тільки тоді він зможе точно її зрозуміти та як слід виконати, тільки тоді в його праці буде та свідомість, без якої процес усякої роботи багато втра­чає і що до якості і що до продуктивности. Далі, теперішня наука виробила цілу низку заходів боротьби з усякими шкідниками архівних матеріялів (із пилом, із вохкістю, з різними комахами то-що), розробила теоретичні підва­лини методів найкращого переховування архівних матеріялів по архівних схо­вищах, виробила різні типи будівель, пристосованих для архівних помешкань. Про це все говориться в теорії архівознавства, і все це треба знати архіві­стові, бо ж йому доведеться постійно на практиці зустрічатися з цими питан­нями. Архівістові також доведеться складати каталоги, описи та огляди архів­них матеріялів, і треба йому для цього знати, коли в яких випадках якого типу, якого роду описи та наукові огляди архівного матеріалу потрібні єсть, та чому саме такі, а не інші, до чого треба йти взагалі при цій роботі та чого треба уникати, як помилкового, незручного або зайвого. Про все це довіда­ється теоретично архівіст з курса теорії архівознавства. Але цього мало. Май­бутній архівіст повинен вміти читати рукописи, що трапляються йому при розборці архівних матеріялів, а для цього він повинен вивчити основи тієї науки, що вчить цього та що зветься палеографією. Повинен він знати й істо­ричну географію, щоб вміти розібратися в тому, до якої місцевосте належить та чи інша група документів, а то побачить він, наприклад, з тексту, що дані документи відносяться до Острогозького полку, а далі нічого не зрозуміє, як що не знає історичної географії України, як що не знає, що полк це є тери­торіальна одиниця старої України (18 віку), що тепер територія колишнього Острогозького полку увіходить у склад Воронізької губернії РСФРР, утво­рюючи один з її повітів і т. д. Архівіст також повинен знати й літочислення, тоб-то хронологію, щоб вміти правильно віднести той чи інший документ до певного часу. Дуже корисно для архівіста знати історію та сучасне становище архівної справи, архівного будівництва в Союзі, а також і закордоном. Отже архівіст повинен спершу теоретично вивчити всі ті дисципліни поруч з нау­ками історичними та історико-економічними.

Щоб налагодити справу такої підготовки майбутніх архівних робітників, нам треба піти шляхом, яким пішли вже в РСФРР, де по деяких вищих шко­лах слухачі проходять певний комплекс соціяльно-історичних та соціально-економічних дисциплін, що про них ми тільки що говорили. Цей цикл має бути організований для тих студентів, що бажають піти потім на архівну роботу. Хоч у системі народньої освіти УСРР в інститутах народньої освіти є спеціяльно-педагогічна установка, однак в курс саме цих вищих шкіл увіхо­дить у найбільшій мірі той комплекс історичних та історико-економічних дисциплін, що саме потрібні майбутнім архівістам. Отже було б дуже доцільно, коли б до учбового плану відповідних відділів головніших ІНО УСРР було заведено цикл потрібних для архівістів технічно-архівознавських дисциплін, що їх мають слухати бажаючі з числа студентів цих інститутів. Так, напри­клад, приблизно зроблено у Ленінградському Державному Університеті, де на факультеті «язикознавства та матеріяльної культури» існує на «відділі мате­ріальної культури» «історико-архівний цикл», завданням якого є підготувати «наукових фахівців», «робітників для архівів». Коли б такий цикл наук читали на старших курсах деяких ІНО УСРР, найбагатших на відповідних вчених фахівців, то студенти, закінчивши цей інститут, відбувши даний цикл, були б досить підготуваними науковими архівними робітниками.

Однак, однієї теоретичної підготовки не досить для майбутніх архівістів. Одно діло – мати теоретичне уявлення про якусь роботу та зовсім інше – вміло провадити практику цієї роботи в дійсності. Отже не можна не визнати за обов’язкове, щоб всі ті студенти ІНО, що прослухали цикл архівознавських дисциплін та що побажали б надалі працювати, як архівісти, відбули б де-який стаж при наших значніших науково-організованих архівах (центральних та краєвих). Під час такого стажу стажор має поступово провадити ті головні роботи, що їх доводиться робити архівним кваліфікованим робітникам. У кожному виді роботи стажор спершу повинен провадити роботу за вказівками та під доглядом відповідного високо-кваліфікованого архівного фахівця, а потім уже він виконує невеличке завдання цілком самостійно та подає відчит на письмі про це виконання. Коли стажор проробить отак всю низку потріб­них головних видів архівної роботи, то по його відчитах про самостійну працю в кожній галузі вже можна буде скласти думку, чи можна цього стажора поставити на яку відповідальну та самостійну працю в одному з архівосховищ. Отже другим моментом у справі підготовки майбутніх архівних робітників є встановлення спеціяльного чотирьох-шостимісячного стажу, під час якого стажор міг би як слід пройти всі ті стадії роботи, вивчивши їх на практиці, з якими він ознайомився теоретично в Інституті та які йому доведеться про­вадити вже самостійно в його архівній діяльності. Ото так і буде підготувано досить кваліфікованого архівного робітника, що його можна не боючись послати на архівну роботу.

Так підготовляти до роботи треба не тільки майбутніх співробітників нау­ково-організованих архівосховищ Укрцентрархіву або осіб, що працюють взагалі по органах Укрцентрархіву, але також і архівних робітників архів­них частин державних та громадських установ, хоч би значніших з них. Треба пам’ятати, що окремі частини того Єдиного Державного Архівного Фонду, що надходять до сховищ Укрцентрархіву, складаються та первісно впорядковуються як раз по архівних частинах уставов. Таким чином, треба надавати великої ваги праці архівних робітників архівних частин установ. Зрозуміла річ, що й вони повинні мати відповідну спеціальну науково-архівну підготовку. Ось та загальна лінія, по якій має йти нормальна підготовка архівних робітників.

Думка така, що треба негайно взятися за реальне здійснення цієї підготовки: архівні установи потроху поширюються, їм потрібні нові кадри підготуваних робітників, кадрів цих не вистачає, тимчасом як старих робітників меншає все й меншає. Незабаром може бути так, що підготуваних архівістів буде надзвичайно мало, це дуже несприятливо відіб’ється на всьому архівному будівництві, отже треба поспішати, не гаючи часу, в справі підготовки нових кадрів архівних фахівців.

Переходимо тепер до другої частини питання про підготовку архівних робіт­ників, а саме до питання про підвищення кваліфікації старих архівних робіт­ників. Тут теж потрібні планові заходи. Адже не треба ніяких доказів, що не тільки в деяких з архівістів, що нині працюють, нема відповідної архівно-тех­нічної підготовки, але й того, що з часом усяка, навіть добра підготовка взагалі слабішає, тим часом як розвиток самої техніки архівної справи йде невпинно далі. Ото й треба постійно дбати, щоб підтримувати, не давати змен­шуватися технічному рівню архівної роботи по архівних установах. Щоб досягти цього, мало якогось одного заходу. Потрібна ціла низка заходів, в яких кожен має відогравати певну ролю в загальному комплексі.

Організація періодичних спеціяльних короткотермінових курсів архіво­знавства є одним з головніших заходів у справі підвищення кваліфікації архів­них робітників. Курси ці мають тривати шість-вісім тижнів, їх мають органі­зовувати періодично по головніших центрах УСРР. Основна мета таких кур­сів – оновити та доповнити знання як спеціяльних архіво-технічних дисци­плін, так і деяких загально-історичних галузів знання, постійно потрібних архівістові в його щоденній роботі. У всьому цілому програм таких курсів повинен бути певне спеціялізований: три чверти повинно припадати тільки на архівознавські дисципліни. Праця на таких курсах повинна мати цілком практичний, прикладний характер; певна перевага в методах викладання має належати праці слухачів характеру семинарського та лабораторного. Цілком лекційної системи треба уникати, замісць лекцій треба заводити лекції-бесіди (потрібна та єдино-продуктивні для деяких дисциплін). Всі слухачі повинні від­бути не тільки працю під непосереднім керовництвом та за вказівками навчателів, але повинні в кінці курсів подати підсумки своєї роботи у вигляді відчита про свою роботу та свої здобутки в процесі проходження курсів. Основна дисципліна на таких курсах має бути архівознавство. Спершу треба познайомити з ним слухачів теоретично, далі ж повинні бути добре організовані практичні праці демонстраційного та лабораторного типу. При цій праці слу­хачі спершу засвоюють практику архівної справи з демонстраційної практики самого коровника, а потім слухачі вже самі, лабораторним шляхом, за кері­вництвом керовника виконують головні архівознавські роботи. Поруч із цим, треба познайомити слухачів з головними допоміжними дисциплінами, що часто у великій пригоді стають архівістові. Знайомство з палеографією, тоб-то нау­кою про різні способи письма у різні часи по різних частинах УСРР та всього Союзу (при цьому архівіст навчається читати рукописи різних часів), знайомтво з історичною географією, тоб-то з тим, як історично в різні часи, з яких адміністративних та державних одиниць утворювалася територія УСРР тацілого Союзу (знайомий з цією дисципліною архівіст вмітиме віднести до тієї чи іншої групи за територіяльною ознакою архівний, особливо старий, матеріял), знайомство із виглядом та формами різних печатей (сфрагістика) та ще з іншими допоміжними дисциплінами добре озброїть архівіста для успішної боротьби проти труднощів архівної розробки документів. Далі на курсах мають бути дисципліни, що знайомлять слухачів із постановкою архівного будівництва в УСРР, в Союзі та – загальніше – в Західній Європі. Архівістам доводиться вже тепер постійно мати діло з архівними матеріялами радянських установ, такий матеріял переважно надходитиме надалі до архівосховищ, – значить, архівістам треба ознайомитися з основними формами діловодства радянських установ, із всією структурою та історією радянського будівництва в цьому напрямкові на території УСРР. Для цього на курсах повинні бути від­повідні дисципліни. Оце такий має бути в загальних рисах учбовий план архівознавських курсів. Такі курси мають бути основною формою підвищення кваліфікації архівних робітників установ Укрцентрархіву і архівних робітни­ків, принаймні, головніших відомчих архівів.

Так само велику вагу в тій же справі підвищення кваліфікації архівних робітників можуть мати періодичні науково-архівознавські наради при цент­ральних та краєвих архівах. На цих нарадах архівні робітники ділитимуться взаємно своїм архівно-технічним досвідом, знайомитимуться за керівництвом досвідчених фахівців із новими методами та взагалі досягненнями в справі архівної техніки, обмірковуватимуть, оцінюватимуть та виправлятимуть ті загальні лінії архівознавської роботи, що фактично провадяться в життя в тій чи іншій галузі архівного будівництва в УСРР. Безумовно, такі наради підви­щуватимуть кваліфікацію їхніх учасників, викликатимуть у них архівно-технічну самодіяльність, допоможуть виправляти іноді, можливо, невірні прийоми роботи, поширюватимуть знання в галузі архівознавської практики та іноді й теорії.

Нарешті – кілька додаткових уваг. По де-яких округових архівних управ­ляннях є практика організувати гуртки з добровольців (переважно – сту­дентів), що за керівництвом іноді сторонніх архіву наукових фахівців, а часті­ше – за керівництвом когось з досить кваліфікованих наукових архівних робіт­ників провадять над яким-небудь архівним матеріялом працю почасти архівно-технічну, а здебільшого – науково-дослідчу. Через те, що ці гуртки мають за їхніми завданнями науково-дослідчий характер, їх не можна аж ніяк звязувати з будь-якою підготовкою архівних робітників. З другого боку, оскільки такі гуртки провадять і архівно-технічну роботу, ледве чи можна вважати, що такої більш-менш випадкової підготовки, позбавленої всякої систематичности та належного керівництва нею, досить для майбутніх архівних робітників.

Ще одна додаткова увага. Може, перший час і не вдасться підібрати та підготувати досить архівних робітників для архівних частин дрібніших держав­них та громадських установ, а такі ж робітники потрібні. Для підготовки таких архівістів треба буде організовувати спеціяльні тимчасові курси архів­ної справи спрощеного типу, що їх можна було б організувати майже при кожному Окрархіві почасти силами самого Окрарху, почасти надіславши викладачів з центру або з інших міст, де більше є потрібних фахівців. Такі курси й такий порядок підготовки повинні бути тимчасові, переходові, бо ж кінець-кінцем бажано, щоб всі архівні робітники архівних частин установ були підго­тувані в такій мірі, як і всі інші архівісти.

Нарешті остання увага. Іноді висловлюють таку думку, що потрібна є орга­нізація спеціальних учбових закладів для підготовки по них виключно фахівців-архівістів, свого роду архівних технікумів, архівознавських інститутів. Проти такої думки можуть бути двоякі заперечення. З одного боку, можна майже напевне сказати, що нормальна потреба в нових архівних робіт­никах для УСРР буде така невелика, що для навчання цих десяти (а, можливо, що й менше) щорічно потрібних нам фахівців-архівістів відкривати особливу учбову установу буде занадто дорога та непотрібна витівка. З другого боку, є побоювання, що така надто велика спеціялізація зробить з архівістів надто вузьких техніків, а не треба забувати, що «всякий архівіст повинен бути істориком; архівіст, що нічого не розуміє в історії, може бути тільки архівним сторожем, але провадити архівну роботу він не може» (М. Н. Покровський). Оце й треба завжди пам’ятати, коли будується будь-яка система підготовки архівних робітників.

Стаття була опублікована у журналі “Архівна справа” (книга 2-3, 1927 р., с. 43-49).