Я уродився д[ня] 29 травня (н[ового] ст[илю]) 1878 р. в містечку Чесанові, Любачівський повіт в Галичині, з батька хлібороба-теслі.

Українську гімназію кінчив в Перемишлі (в рр. 1892-1899), у вищих класах як круглий сирота тяжко бідуючи та заробляючи на життя корепетиціями, а то й працею по бюрах. Після іспиту зрілості я поступив на філософічний виділ Львівського університета, одночасно працюючи у страховому товар[истві] «Дністер».

По упливі року я вибув з Львівського університету і переїхав в Рим на богословські студії, бо таким робом міг здійснити бажання пізнати культуру відродження і вивчити італійську мову. На четвертому році мене виключили за мою поступовість, і я докінчив богословські студії в духов[ній] семінарії в Перемишлі. Живучи в Римі, я заприязнився з політ[ичним] емігрантом полтавцем, філософом Вол[одимиром] Лесевичом, який мав замір на свої кошти послати мене на студії філософії в Париж, одначе він небавком помер і я, дякуючи спадщині по ньому (100 рублів річно), поступив знову в Львівський університет, де докінчив гуманістичні студії (українознавство і клас[ична] філологія), склав згодом іспит на вчителя середніх шкіл і в р. 1909 поступив на службу в гімназії. По причині світової війни приходилося працювати також і на еміграції, в 1913/14 р., отримавши урядову відпустку, я працював в держ[авній] семінарії в Канаді в м. Брендон (Brandon). Потім працював учителем на гімназ[ійних] курсах у Відні, в обозах воєн[них] полонених в Німеччині, а в рр. 1923-1930 в україн[ській] середній школі (мною заложеній) в Бразілії (Porto União, Санта Катаріна), причому від 1927 р. я вів народню школу для українських дітей на мною заснованій новій […] (штат С[ан-]Пауло). Аж від 1932 р. я знову продовжував працю в Галичині, в гімназії в Дрогобичі, поки не перенісся в міс[яці] січні 1940 р. до Львова на університет ім. І. Франка.

Починаючи 1899 р., я працював як письменник по різних часописах і журналах, писав вірші, літературні примітки, фейлетони тощо і перекладав з мов: італійської, португальської і німецької, а врешті англійської. Появилися мої збірники поезій: 1) З теки самовбивця (1899); 2) Ой люлі, смутку 1906; 3) Блудні огні (1907); 4) Пливем по морю тьми (1909); 5) Al fresco (сатири) (1917); 6) За честь і волю (Бразілія, 1922); 7) Поема «Плач Бразилійської пущі (Бразілія, 1923); 8) прозою написані подорожні записки «Між рідними в Південній Америці» (Відень, 1923) і переклади, що вийшли книжками: новели Едгара По, Уго Фосколо: «Останні листи Якова Ортіса» (з італ[ійської] мови), Геземана «Утеча» (з нім[ецької] м[ови]) і проз[ою] кн[ига], оригін[альна] – «Українська Богема» (Львів, 1938). Працював також в різних часописах і журналах («Діло», «Руслан», «Р[уска] Хата», «Літ[ературно]-Н[ауковий] Вістник», був редактором журн[алу] «Світ» і газ[ети] «Праця» та «У[країнський] Хлібороб в Бразилії» (основан[а] мною).

В Бразілії я зорганізував укр[аїнську] еміграцію в «Укр[аїнський] Союз в Бразілії», був цілі роки його презідентом, при чім вів середню школу і навчав в ній мови (україн[ської], німец[ької], латин[ської], англійської).

В 1919-1920 рр. делегований київ[ською] директорією, я працював в україн[ській] дипломатичній місії при Ватикані в Римі, де треба було боронити укр[аїнське] церковне майно перед конфіскацією поль[ським] урядом. Коли я вернувся з Бразілії, поль[ський] суд мене судив, і тільки амністія звільнила мене перед наслідками.

В Бразілії я вів затяжний бій з українським попівством до того, що мене публічно з проповідниць виклинали, а після мого повороту в Галичину продовж трьох років ішов бій духівництва (орден василіян і епископ в Перемишлі) з метою недопущення до того, щоби я навчав в гімназії.

Відгомоном цієї боротьби з попами є моя книжка, видана в Бразілії, п[ід] н[азвою] «Чому?».

Останні чотири роки мого перебування в Бразілії я працював на землі фармером. Не находячи в Бразілії справжнього життя, і бачучи, що і в цій країні капіталізм і кулацтво (навіть рідне) висмоктує всі соки народу, я вернувся до рідного краю, бо відчував, що Європі є ближчий шлях до справжньої соціальної революції та перемоги працюючих.

Петро Сильвестрович Карманський

NB. Зараз я член виділу «Оргкомітету письменників м. Львова».

[1940 р.]