МЕРІ САМОЙЛІЕН
Архівісти перетворюють фізичні (матеріальні) колекції у цифрові формати та виставляють ці замінники первинних джерел на своїх веб-сайтах. В той же час, Всесвітня мережа стає спільним середовищем, яке охоплене колективним розумом. Для цього середовища часто використовують назву Веб 2.0. У статті розглядається те, якою мірою функції Веб 2.0 були інтегровані у архівні цифрові проекти. Досі у професійній архівознавчій літературі питання використання цих функцій не було широко обговорене. Дане дослідження веб-сайтів репозитарій коледжів та університетів у Сполучених Штатах показує, що фахівці з архівної справи все ж освоюють Веб 2.0 для підтримки свого цифрового контенту та перегляду відносин з користувачами архівів.
Цифрова колекція Авраама Лінкольна. Університет Айови (США)
Коли у 1990-х рр. Всесвітня мережа набула популярності, архівні репозитарії почали розробляти веб-сайти, які містили інформацію про характер колекцій репозитарію, умови використання документів, їх пошуку, а також дані адміністративного характеру про розташування архіву та години його роботи. Хоча спосіб, у який архіви можуть використовувати Всесвітню мережу, є різноманітним, багато архівів, незалежно від їх масштабу, щонайменше опублікували домашню сторінку, заявивши, тим самим, про своє існування [1]. Нещодавно працівники архівних установ почали здійснювати також проекти з перетворення їх фізичних колекцій у цифровий формат і розмістили образи цих первинних джерел на своїх веб-сайтах. Їх мета – зробити «відкритою інформацію, яка раніше була доступна лише для обраної групи науковців», тим самим, дозволивши «користувачам швидко здійснювати пошук колекцій та робити це з будь-якого місця у світі у будь-який час» [2].
Одночасно, Всесвітня мережа перетворюється на об’єднане середовище, для якого зараз використовують назву Веб 2.0, і яке охоплює колективний розум та колективну співучасть та надає можливість раніше пасивним користувачам контенту об’єднуватися та спільно використовувати інформацію у новий творчий спосіб. Блог, вікі, подкастинг, «RSS» (Really Simple Syndication), теггінг – це все терміни Веб 2.0, які стають все більш звичними не лише для онлайн користувачів, але і загалом для суспільства. Такі соціальні сайти інтернету, як YouTube, Flickr, Facebook, дозволяють користувачам не лише переглядати, а й вносити свій контент. З-поміж 142-ох мільйонів користувачів інтернету у США велике число використовує його для ведення блогу (12 % користувачів інтернету), праці з особистими файлами (22 % користувачів інтернету), завантаження фотографій у мережу (37 % користувачів інтернету) та створення профілю у соціальній мережі (20 % користувачів інтернету) [3]. Хоча найближчим часом жодне з цих чисел не може наблизитись до 100 %, цілком ймовірно, що вони будуть зростати, а сама участь у мережі стане ще більш поширеною рисою нашого життя [4]. «Незалежно від мови, яку ми використовуємо для опису, головною особливістю інтернету завжди є його здатність впливати на наші соціальні зв’язки, що забезпечує можливість прямого доступу до людини, «доступу до його чи її власного світу» [5].
Архіви та Веб 2.0
З огляду на очевидні потенційні переваги Всесвітньої мережі для архівних репозитаріїв, цілком логічним виглядає запитання: «Якою ж мірою функції Веб 2.0 є інтегровані в архівні проекти з оцифровування документів?». Відповідь не є очевидною. Вступне обговорення проблеми Веб 2.0, пов’язане зі щорічними зборами Товариства Американських Архівістів у 2007 р. [6], під назвою «SAA 2008 Ideas» відбулося на вікі. Воно стосувалося одного з неофіційних засідань на цих зборах [7]. Також, вікі, пов’язане зі щорічними зборами Товариства Американських Архівістів у 2008 р. [8], містить питання блогів та тегів, заохочуючи учасників додавати пости блогу та елементи тегів, включаючи фото та блоги з «SSA2008». Хоча дехто з учасників зборів, як видається, і цікавиться на вікі тим, як архіви мають прийняти нові технології та як вони вже використовують деякі з цих технологій Веб 2.0, все ж важливо зазначити, що немає жодної згадки про цифрові колекції, а сама дискусія не вийшла далі за межі цих повідомлень.
Продовжуючи цю ж тему обговорення на вікі: кілька блогерів-архівістів, зокрема, на ArchivesNext [9], archivematica [10], Accidental Archivist [11] відкрито дискутують про вплив Веб 2.0 на архівні репозитарії та можливі переваги цього впливу. ArchivesNext є, можливо, найбільш «Веб 2.0-орієнтований» та навіть присвячує окрему сторінку темі «Архіви та нові технології». Так, автор одного з блогів Кейт Таймер пише про це, як про «першу спробу зібрати разом приклади використання архівами нових технологій». Я тут спеціально використовую лапки, адже насправді це не нові технології, однак думаю, що деякі архіви ще й досі навіть їх сприймають з певною пересторогою [12]. Хоча дуже важливим є те, що проблемі Веб 2.0 присвячено окремі дискусії на блогах, однак, все ж відкритим залишається питання про кількість читачів та зацікавлення людей, які їх переглядають та беруть активну участь у цих обговореннях.
Аналізуючи фахову архівознавчу літературу, бачимо, що дехто з архівістів-науковців визнає важливість застосування нових технологій, бо саме це, на їхню думку, дозволить архівістам залишатися важливими для користувачів у цифрову епоху. Разом з тим, у цій літературі наведено дуже мало доказів того, що ж саме архівні репозитарії роблять для виконання цієї важливої місії. Натомість, бібліотечна спільнота виявляє більшу активність в обговоренні можливостей Веб 2.0, про що свідчить, зокрема, велика популярність цієї теми у різних дослідженнях. Зазначена особливість якраз і підштовхує до питання про ставлення саме архівної спільноти до веб-застосунків.
Ця стаття має подвійну мету. По-перше, це аналіз веб-сайтів архівних репозитаріїв – дослідження того, якого мірою архівні репозитарії використовують нове покоління Веб-застосунків для забезпечення процесів доступу, використання та взаємодії, пов’язаних з цифровими колекціями. А, опираючись на ці висновки, – по-друге: вибір певного числа архівних репозитаріїв, які почали використовувати Веб 2.0-застосунки, а також проведення інтерв’ю зі співробітниками, відповідальними за їх реалізацію. Це інтерв’ю охоплює питання причин введення програм, проблем, пов’язаних з цією роботою, а відповідно і питання успіхів чи невдач у реалізації цих програм. Звідси завдання – описати роботу, яку виконують архівні репозитарії для того, щоб продовжувати відігравати важливу роль у нову цифрову епоху.
Оскільки дуже багато застосунків належить до Веб 2.0, то, враховуючи досліджуваний контекст, варто було б все ж дещо звузити їх список. Чотири «засоби масової комунікації», які рекомендовані Дарлін Фіхтер [13], а також засоби, визначені Елізабет Якель [14], стосуються наступного переліку інструментів для зміцнення взаємодії з користувачами:
• Блоги (скорочено від веб-блогів). Дозволяють людині спілкуватися з іншою людиною на різні теми. Більшість є написані особами, які володіють інформацією, ідеями, досвідом, рекомендаціями та «роблять їх зрозумілими для людей, щоб, таким чином, перейти від читання веб-сторінок до створення свого власного контенту» [15]. Коментарі на блогах є іншою формою інтерактивного контенту.
• Сайти вікі та соціальних мереж. Зосереджуються на конкретній темі або ніші та забезпечують високий рівень участі та великий досвід для користувачів. Вони «ілюструють динамічний рух від статичного веб до нового покоління контенту, створеного користувачами» [16].
• Рейтинги та огляди. Є функціями веб-сайту, які запрошують користувачів до участі. Такі сайти, як Digg або Flickr заохочують до участі завдяки можливостям обміну, створення, збору, теггінгу та організації.
• Подкастинг. Дозволяє особам завантажувати, записувати, редагувати аудіо-кліпи та обмінюватися ними. Можливість записувати та поширювати аудіо-контент через інтернет «дає кожному шанс бути продюсером і ведучим свого власного «радіо-шоу» [17].
• Закладки. Дозволяють використовувати посилання на сайти або сторінки, полегшуючи «загальне відкриття та нові способи розуміння змісту» [18].
Огляд літератури
Література, створена спільнотою архівістів протягом останніх декількох років, зосереджується в основному на загальних питаннях застосування нових технологій архівістами, які в умовах цифрової епохи намагаються відігравати важливу роль для сучасних користувачів, а також хочуть зберегти цю роль у майбутньому [19]. Не зважаючи на загальні виклики, спричинені технологіями, Річард Пірс-Мовзес лише побічно звертається до останнього покоління Всесвітньої мережі. Він стверджує, що «вікі, Amazon та Google показують те, як люди можуть працювати несинхронно, але разом створювати важливі ресурси, і ми будемо бачити все більше число онлайн-інструментів для спільної роботи», і, зокрема, «ми побачимо зміни у суспільних очікуваннях щодо доступу до інформації» [20]. Хоча він один з небагатьох архівістів, які в опублікованій літературі визнають можливий вплив нових технологій на архівну професію, однак, як і інші автори, не називає прикладів репозитарій, які намагаються використовувати можливості Веб 2.0 та не подає пропозицій стосовно застосування цих технології у відповідь на мінливі очікуванням користувачів. Загалом, він приходить до висновку, що архівісти не мають відчувати страх перед новими технологіями та інноваціями, а навпаки бути позитивно налаштованими до них.
У 2002 р. Маргарет Хедстром розглядає, як сучасне і майбутнє покоління користувачів може наблизитися до архівів завдяки комп’ютерному інтерфейсу. Хедстром уявляє «покоління користувачів з принципово відмінними поглядами на минуле, яке стає ближчим до архівів завдяки комп’ютерним інтерфейсам, а не фізичному відвідуванню архівів та взаємодії з матеріально відчутними документами» [21]. Оскільки архіви «опосередковані людиною» поступаються місцем архівам, «опосередкованим комп’ютером», стверджує дослідниця, то важливо, щоб архівісти переглянули свою роль у співвідношенні користувачі–матеріали. Вона з впевненістю стверджує, що архівісти можуть використовувати технології, щоб «показати свій вплив та розділити його» один з одним, а також з сучасними користувачами та майбутніми поколіннями. Для досягнення цієї мети вона пропонує зосередитись на формуванні інтерфейсів та наданні інноваційних інструментів, які дозволять віртуальному користувачу «вести дослідження та робити свої власні інтерпретації архівів» [22]. Хендстром, разом з тим, ставить провокаційні запитання, на які мають звернути увагу архівісти перед тим, як приступити до розробки інтерфейсу: «Чи наші інтерфейси зміцнять перспективи архівістів стосовно їхніх визначень архівів, чи ми навпаки повинні дати можливість користувачам самим формувати власні поняття про архіви, які б виходили з потреб та цінностей, для них найбільш важливих?», «Якою владою, ми, як архівісти, маємо бажання поділитися?» [23]. Ці питання дають можливість зрозуміти, що ж саме архівні репозитарії являтимуть собою у майбутньому.
Потенціал Веб 2.0 не залишився непоміченим у бібліотечній спільноті, яка має значно більше досліджень з даної теми, аніж спільнота архівістів [24]. Це не означає, що бібліотечна спільнота повністю осмислила, чим саме є Веб 2.0, або як його потенціал може бути використано, а також це не означає, що вся бібліотечна спільнота охоплена Веб 2.0. Важливо підкреслити, що бібліотекарі починають усвідомлювати переваги та невідворотний вплив Веб 2.0 на бібліотеки і, отже, більш широко обговорюють це у професійних журналах та онлайн форумах, аніж це роблять архівісти.
У бібліотекознавчій літературі, присвяченій Веб 2.0, виділяються такі завдання для бібліотекарів:
1. Визнати, що сьогодні Веб не є сукупністю статичних веб-сайтів та пошукових систем, а являє собою межереву площу, що «визначає роботу, дослідження, освіту, розваги та соціальну активність – практично все, чим займаються люди» [25];
2. Оцінити можливі переваги для бібліотек технологій Веб 2.0, як засобу надання своїх послуг користувачам; і
3. Бути активним та експериментувати з цим типом технологій для покращення спектру послуг, які б відповідали потребам користувачів.
Багато авторів стверджує, що практика бібліотек – надання тих самих послуг і програм для тих самих цільових груп користувачів. В результаті, бібліотеки і надалі є задоволені цим та не змінюються. Однак, є дослідники, які закликають бібліотекарів «досліджувати нові популярні типи інтрнет-сервісів, наприклад, Facebook, замість відкидання їх, як таких, що не мають відношення до бібліотечної справи» і «вивчати нові способи досягнення кращої комунікації з великим сегментом користувачів» [26]. І лише окремі дослідники вказують на приклади впровадження нових технологій Веб 2.0 та експериментування бібліотек з ними [27].
Література з бібліотечної та архівної справи суттєво відрізняються одна від одної у спробах вивчити можливі переваги, недоліки та проблеми, пов’язані з запровадженням та використанням цих соціальних мереж. Христина Матусяк якраз досліджує проблеми та переваги соціального теггінгу, а також можливі наслідки зростаючої індексації цифрових колекцій, орієнтованих на користувача. Її дослідження порівнює рівень індексації двох фото-колекцій. Одна колекція є відображена на більш традиційному веб-сайті Університету Вісконсена, який використовує систему управління CONTENTdm digital media, схему метаданих Dublin Core, а також ряд контрольованих інструментів словника. Інша колекція розташована на Flickr з поданням користувачу детальної інформації про колекцію. Дослідниця робить висновок, що традиційний підхід забезпечує більшу узгодженість та ретельність опису зображень за структурованим ієрархічним принципом. Натомість, соціальна система на Flickr, зазначає вона, дає користувачам свободу «описувати світ так, як його бачать саме вони» [28]. Матусяк визнає, що її порівняння доволі «коротке», але, що важливо, воно пропонує також і певне уявлення щодо потенційних переваг соціального теггінгу, який дає можливість збільшувати взаємодію користувачів з бібліотечними цифровими колекціями.
Лорі Харніґо та Паула Барнет Еліс [29] опитували бібліотекарів у Сполучених Штатах, щоб з’ясувати вплив, якщо такий взагалі існує, Facebook на академічні бібліотеки. Вони цікавились інформацією щодо можливих переваг Facebook для бібліотекарів та намагалися з’ясувати, як ті сприймають свої ролі, пов’язані з Facebook, а також наскільки добре знають тенденції інтернету та його вплив на бібліотеки. Автори виявили, що невелика кількість була позитивно налаштована щодо можливостей соціальних мереж інтернету. Цікаво, що 51 % респондентів вказали, що «бібліотекарі потребують такі інтернет-тренди, як Facebook, навіть якщо вони і не є академічними за своєю природою» [30], а 34 % з тих, які чули про Facebook, створили свої профілі [31]. Автори, вказуючи на певні обмеження у їх дослідженнях, роблять висновок: «роль, яку бібіліотека відіграє у цих середовищах, значною мірою залежить від того, чи бібліотекарі є активними у справі використання цих технологій, чи, навпаки, не звертаються до них» [32].
Декілька архівознавчих праць також присвячено Всесвітній мережі. Так, Елізабет Якель [33] звертається до питання про Веб 2.0 та його вплив на архіви. Вона зазначає, що, не зважаючи на раннє зацікавлення Всесвітньою мережею, архіви зробили дуже мало у використанні та прийнятті нових функції застосунків мережі. Хоча вона і не наводить конкретних фактів для аналізу причин такого зволікання, однак, все ж подає свої пропозиції. Зокрема, звертає увагу на обов’язкову потребу обережних змін у традиційних відносинах між архівістами та дослідниками, а також вказує на потребу ініціативи самих архівістів щодо розвитку цифрових колекцій. Опираючись на окремі висновки Хендстром, Якель визнає, що «переосмислення ролі архівістів та дослідників є важким», однак, «в загальному сайти (Веб 2.0 засоби), розглянуті у статті, частково поступилися можливостями контролю основних архівних функцій на користь відвідувачів, а також сприяють переосмисленню способів, за допомогою яких дослідники можуть взаємодіяти з архівними документами та їх супровідними даними у віртуальних архівах» [34].
Використовуючи поєднання аналітичних висновків, Веб-оглядів, інтерв’ю та аналізу контентів, Меґіа Кхета Краус та Елізабет Якель [35] пропонують попередню оцінку експериментальних засобів архівної допомоги, які були розроблені та реалізовані як невід’ємна складова цифрової колекції «Polar Bear Expedition» та діяли у режимі онлайн. Починаючи з 2006 р., ці засоби архівної допомоги пропонують закладки, коментарі та профілі для користувачів з метою підвищення взаємодії, а також полегшення доступу до архівних матеріалів.
Результати цього дослідження показують, що використання Веб 2.0 може збільшити рівень доступу до архівних матеріалів та збагатити традиційні засоби пошуку. Водночас, Краус і Якель зазначають, що були якоюсь мірою розчаровані тим, що користувачі лише частково вдавалися до інтерактивних функцій. Тому вони запитують, чи ці інструменти навігації є найбільш придатними засобами для пошуку? Чи, можливо, найкраще підходять анотації, теггінг, рейтинг [36]. Краус і Якель є першими дослідниками, які вивчають соціальні інструменти навігації у архівних онлайн середовищах, і, таким чином, вносять новий контекст у розуміння взаємодії користувачів з цифровими колекціями. Цей аспект є дуже актуальний. І, можливо, найбільш важливо те, що вони зберігають оптимізм стосовно можливостей використання Веб-технологій для вдосконалення доступу до архівних матеріалів та загалом взаємодії з ними. Вони також стверджують, що «будуть продовжувати розширювати межі описових презентацій та переосмислювати ту взаємодію між архівістами, дослідниками та записами, яка може підвищити значення архівних документів» [37].
Макс Еванс пропонує концепцію «взаємного та рівного співвиробництва» як способу для вдосконалення архівними установами управління своїми зростаючими колекціями. Еванс переконаний, що архівісти знаходяться на роздоріжжі. З одного боку, в умовах інформаційної доби «набагато більше документів необхідно описати, оцінити, інтегрувати та опрацювати. З іншого, доступ до усієї інформації мав би бути легким та швидким. Сам інтернет переконує нас у тому, що обізнаність громадськості зросте, збільшуватиметься також і використання архівів та історичних документів, і я думаю, що ми всі хочемо підтримати таку перспективу. Однак, реальність пропонує своє» [38]. Еванс наголошує на обмеженості ресурсів, скороченні бюджету, зміні форматів, але стверджує, що ця «загадка» має бути вирішена, щоб архівні документи все ж мали більш ефективний пошук та відновлення.
Модель Еванса пропонує змінити діяльність архівів, аби збалансувати реалії інформаційної доби з реаліями управління зростаючими колекціями. У центрі його статті є концепція, відповідно до якої користувачі самі визначають рівень інтелектуального доступу до архівних матеріалів. Він закликає користувачів взяти у цьому активну участь, а також визнає необхідність розвитку спільних інструментів Веб 2.0, припускаючи, що робота архівіста – «переконатися, що цей теггінг підтримує архівні системи доступу» [39]. За умови створення спільного середовища архівістів та архівних користувачів, стверджує Еванс, набагато простіше буде виявити фонди, зручнішими будуть доступ та користування, але, що більш важливо, ця взаємодія буде створювати «спільноту високоінтелектуальних людей, яка поставить перед собою завдання зрозуміти і оцінити архіви» [40].
[1] Elizabeth Yakel, Jihyun Kim, «Midwest State Archives on the Web: A Content and Impact Analysis», Archival Issues 28, no. 1 (2003–2004): 47. [2] Trevor Jones, «An Introduction to Digital Projects», May 2001, University Library at University of Illinois Urbana-Champaign, доступно за адресою: http://images.library.uiuc.edu/resources/introduction.htm, перегл. 24 жовтня 2007. [3] Lee Rainie, «Web 2.0 and What It Means to Libraries», presentation, April 2007, Computers in Libraries 2007 Conference, доступно за адресою: http://www.pewinternet.org/PPF/r/94/presentation_display.asp, перегл. 13 листопада 2007. [4] Paul Miller, «Web 2.0: Building the New Library», Ariadne, October 2005, доступно за адресою: http://www.ariadne.ac.uk/issue45/miller/#14, перегл. 13 листопада 2007. [5] Mary Madden, Susannah Fox, «Riding the Waves of ‘Web 2.0’», report, 5 October 2006, доступно за адресою: http://www.pewinternet.org/PPF/r/189/report_display.asp, перегл. 13 листопада 2007. [6] The wiki «is not provided, hosted or officially endorsed by SAA as an organization». [7] Див.: http://ibiblio.org/saa2007/index.php/SAA_2008_Ideas, перегл. 8 листопада 2008. [8] Див.: http://www.ibiblio.org/saawiki/2008/index.php/Main_Page, перегл. 8 листопада 2008. [9] Див.: http://www.archivesnext.com/, перегл. 20 листопада 2007. [10] Див.: http://archivemati.ca/, перегл. 20 листопада 2007. [11] Див.: http://accidentalarchivist.blogspot.com/, перегл. 20 листопада 2007. [12] ArchivesNext, 2007. [13] Darlene Fichter, «How Social Is Your Web Site? Top Five Tips for Social Media Optimization», Online 31, no. 3 (May/June 2007): 57–60. [14] Yakel and Kim, «Midwest State Archives». [15] Nancy Courtney, Library 2.0 and Beyond: Innovative Technologies and Tomorrow’s User (Westport, Conn.: Libraries Unlimited, 2007), 6. [16] Courtney, Library 2.0 and Beyond, 80. [17] Courtney, Library 2.0 and Beyond, 35. [18] Courtney, Library 2.0 and Beyond, 8. [19] Див., як приклад: H. Thomas Hickerson, «Ten Challenges for the Archival Profession», American Archivist 64 (Spring/Summer 2001): 6–16; John A. Fleckner, «The Last Revolution and the Next», Journal of Archival Organization 2, nos. 1–2 (2004): 9–16; Randall C. Jimerson, «Redefining Archival Identity: Meeting User Needs in the Information Society», American Archivist 52 (Summer 1989): 332–40. [20] Richard Pearce-Moses, «Janus in Cyberspace: Archives on the Threshold of the Digital Era», American Archivist 70 (Spring/Summer 2007): 1. [21] Margaret Hedstrom, «Archives, Memory, and Interfaces with the Past», Archival Science 2 (2002): 24. [22] Hedstrom, «Archives, Memory», 33. [23] Hedstrom, «Archives, Memory», 42.[24] Див., як приклад, Michael E. Casey, Laura C. Savastinuk, «Library 2.0; Service for the Next-Generation Library», Library Journal (1 September 2006), доступно за адресою: http://www.libraryjournal.com/article/CA6365200.html, перегл. 27 жовтня 2007; Amy Benson, Robert Favini, «Evolving Web, Evolving Librarian», Library Hi Tech News, no. 7 (2006): 18–21; Tom Storey, «Web 2.0: Where Will the Next Generation Web Take Libraries?», OCLC Nextspace (2006), доступно за адресою: http://www.oclc.org/nextspace/002/1.htm, перегл. 27 жовтня 2007; Andrew Harris, Susan Lessick, «Libraries Get Personal: Facebook Applications, Google Gadgets, and MySpace Profiles», Library Hi Tech News 8 (2007): 30–32.
[25] Storey, «Web 2.0». [26] Casey and Savastinuk, «Library 2.0». [27] Наприклад: Darien Library, http://www.darienlibrary.org/ and MyLibrary at North Carolina State University, http://www.lib.ncsu.edu/mylibrary/, обид. перегл. 24 жовтня 2007. [28] Krystyna Matusiak, «Towards User-centered Indexing in Digital Image Collections», OCLC Systems and Services: International Digital Library Perspectives 22, no. 4 (2006): 294. [29] Laurie Charnigo and Paula Barnett-Ellis, «Checking Out Facebook.com: The Impact of a Digital Trend on Academic Libraries», Information Technology and Libraries 26, no. 1 (2007): 23–34. [30] Charnigo and Barnett-Ellis, «Checking Out Facebook.com», 29. [31] Charnigo and Barnett-Ellis, «Checking Out Facebook.com», 27. [32] Charnigo and Barnett-Ellis, «Checking Out Facebook.com», 31. [33] Elizabeth Yakel, «Inviting the User into the Virtual Archives», OCLC Systems and Services; International Digital Library Perspectives 22, no. 3 (2007): 159–63. [34] Yakel, «Inviting the User», 163. [35] Magia Ghetu Krause, Elizabeth Yakel, «Interaction in Virtual Archives: The Polar Bear Expedition Digital Collections Next Generation Finding Aid», American Archivist 70 (Fall/Winter 2007): 282–314.[36] Krause, Yakel, «Interaction in Virtual Archives», 312.
[37] Krause, Yakel, «Interaction in Virtual Archives», 312. [38] Max J. Evans, «Archives of the People, by the People, for the People», American Archivist 70 (Fall/Winter 2007): 388. [39] Evans, «Archives of the People», 398. [40] Evans, «Archives of the People», 400.Повний текст статті на англійській мові див: «The American Archivist», 2009 р., № 72, с. 42-71.
Переклав Василь Герун