3. «Imperator-Constitutor» чи «Król-Założyciel»?
«Jego Magnificencja (кс. др. Кльосс) wspomniał w swojem przemówieniu między innemі i o tem, że nasz uniwersytet skończył w tym roku pierwsze stulecie swojego żywota… Po skończonem stuleciu i po różnych odmianach losu, Szkoła ta, może wbrew niejednej myśli i woli, jest znowu tem, czem miała być zawsze – wyrazem owej spólności, która jest główną cechą dziejów naszych. Pod opieką Najmiłościwszego z panów ziemskich stoją tu obok siebie katedry w dwóch językach, z których uczymy naszą młodzież: o Nestorze i o Długoszu, o Prawdzie Ruskiej i o Statutach Polskich, o Mickiewiczu i o Szewczence».
Так говорить оден в корифеїв польскої істориоґрафії, проф. Тадей Войцеховский в розвідці «Podział і zakres dziejów Polskich. Odczyt w Sali Inauguracyjnej Wszechnicy Lwowskiej przy otwarciu roku szkolnego 1884/85 – po przemówieniu Rektora». (Przewodnik naukowy і literacki 1884, ст. 961 і 973).
Є фактом незбитим, що протягом XIX ст. все і всюди уходив цїсар Йосиф ІІ яко основник нинїшнього Львівского Унїверситету, що проби злучити его ґенетично з Львівскою Академією Яна Казимира і погляд, начеб то сей останнїй був властивим основником нинїшнього Львівского Унїверситету, походять аж з останнього десятилїтя XIX ст.
I так кс. Xодинїцкий в своїй «Ніstory-ї miasta Lwowa» (Львів 1829, ст. 404) пише: «Rząd austryacki baczny na urządzenia naukowe w nowo nabytem Królestwie Galicyi i Lodomeryi, chcąc dla młodzieży krajowej łatwiejszą drogę otworzyć, do wyższego ukształcenia we wszelkich umiejętnościach, założył we Lwowie jako stołecznem mieście Królestwa, szkołę główną, nazwaną od imienia Panującego wówczas Monarchy, Universitas Iosephina». Описуючи першу інавґурацию, каже автор, що ґубернатор «pierwszemu Rektorowi Uniwersytetu Wacławowi Веtańskiemu, Biskupowi Przemyskiemu, w stosownej do okoliczności przemowie, oddał dyploma erekcji, pieczęć akademicką i klucze. Nowy ten Uniwersytet lwowski, umieszczony w Klasztorze po zniesionym Zakonie Trynitarzów…» і т. д.
В знаменитім «Słownik-y Geograficzn-ім Królestwa Polskiego» (V, Warszawa 1884) чи-таємо в артикулї пера Людвіка Дзєдзїцкого (ст. 523): «Ces. Józef ІІ założył 1784 uniwersytet о 4 wydziałach». Нинїшний директор Ягайлоньскої Біблїотеки, др. Пaпe (Papée) пише в своїй «History-ї miasta Lwowa» (Львів 1894, ст. 159): «Ponieważ zakon Jezuitów zniesiono (1773), więc ustała też we Lwowie utrzymywana przez nich wyższa szkoła; natomiast założył Józef II w naszem mieście uniwersytet (1784)».
В артикулї теперішнього ректора Львівского Унїверситету, д-ра Фінкля, редактора «Encyklopedyi Macierzy Polskiej» sub voce «Uuiwersytet» (II, Львів 1898. ст. 908) читаємо: «Po upadku Polski powstały na ziemiach jej dwa uniwersytety, w Galicyi we Lwowie i w Królestwie Polskiem w Warszawie. Zwinąwszy po rozwiązaniu Jezuitów r. 1773 Akademię lwowską, a potem także Zamojską, cesarz Józef II założył w r. 1784 uniwersytet we Lwowie». (Про погляди в iсториї Львівского Унїверситету сего автора і в єго сегорічній ректорскій бесїдї будемо го-ворили низше).
Нинїшний намісник Галичини і історик др. Бобжиньский називає Львівскии Унїверситет: «die von Josef II im Jahre 1784 gegründete Universität in Lemberg» (Die österr.-ung. Monarchie in Wort u. Bild. Gа1izіеn. – Wien 1898. ст. 227), а до статї додана ілюстрация з підписом: «Medaille auf die Gründung der Lemberger Universität».
Шнір-Пепловский в своїм творі «Z przeszłości Galicy» (2 вид. Львів 1895 ст. 61) пише: «Mimo tej tendencyi redukcyjnej, sprzyjał Józef II myśli utworzenia uniwersytetu we Lwowie, gdyż ani tuż za kordonem istniejąca akademia krakowska, ani tem mniej dogorywająca zamojska, wcale nie odpowiadały wymogom współczesnej wiedzy».
В горі бачили ми, що унїверситетскі власти (ректор Кльосс, проф. Войцєховский) ствердили офіцияльно факт, що Львівский Унїверситет заложив цїсар Йосиф II, що в 1884 р. минуло перше столїтє єствованя сего унїверситету. Друге таке офіцияльне ствердженє находимо в передмові ректора д-ра Людвіка Цьвіклїньского до істориї Львівского Унїверситету Фінкля-Стажиньского (ст. V–VI): «Myśl napisania historyi Uniwersytetu zajmomowała Senat akademicki od dość dawna. Chciano ją urzeczywistnić, zanim zaginie tradycya stanu zupełnie odmiennego od dzisiejszego. Chciano ją spełnić w roku jubileuszowym 1884». Вкінци в самій істориї Львівск. Унїв. Фінкля-Стажиньского (II, ст. 80) читаємо такий уступ про рік 1884: «Na tenże rok przypadał stuletni jubileusz założenia Uniwersytetu lwowskiego. Są w aktach liczne ślady dowodzące, iż pierwotnie zamierzano obchodzić tę rocznicę uroczyście. Zamierzano, między innemi, wydać księgę pamiątkową, zawierającą historyę Uniwersytetu lwow-skiego, tudzież rozprawy naukowe, napisane przez profesorów lub docentów. Wykonanie tego zamiaru okazało się jednak niemożebne z różnych względów, między którymi grała rolę i kwestya kosztów, na których pokrycie nie było funduszów. Ograniczono się więc do podniesienia tej ro-cznicy i zaznaczenia jej doniosłości w przemówieniach, wypowiedzianych przy uroczystem otwarciu roku szkolnego 1884/5 przez ówczesnego rektora ks. dr. К1ossa i przez prof. Wojcieсhowskiego rozpoczynającego nowy rok szkolny wykładem o podziale historyi polskiej na okresy».
Але що цїкавійше! В 1900 р. признав львівский академічний сенат Львівск. Унїверситет наслїдником львівскої метрополїтальної школи, кольонїї Краківскої Академії, котра так завзято борола ся в XVII і XVIII ст. проти академії Яна Казимира. Що на те скаже теперішний академічний сенат, після котрого думки нинїшний Львівский Унїверситет заснував Ян Казимир?
Перед нами лежить обємиста «Księga Pamiątkowa Uniwersytetu Lwowskiego ku uczczeniu pięćsetnej rocznicy fundacyi Uniwersytetu Krakowskiego» (Львів 1900). В передмові до неї кажуть ректор і сенат Львівс. Унїв: «Miała niegdyś ta szkoła (Краківска Академія) liczną drużynę podległych jej kolonii, rozsianych po wszystkich krajach Rzeczypospolitej, między niemi i w naszym Lwowie. Burza przeszłych wieków zerwała te związki i zniszczyła posiew rzucony Jej ręką. Ale w nieszczęściu, które Cię dotknęło «Matko Karmicielko» niech Ci będzie pociechą myśl, że w miejscu, gdzie istniała j edna z Twoich niegdyś córek, lwowska, wyrósł teraz za łaską Boga i pod opieką Miłościwego Pana pełny Uniwersytet».
Пригляньмо ся тепер, як виглядають погляди на ґенетичну звязь академії Яна Кази-мира з унїверситетом Йосифа II і о скілько они стійні.
Проф. Тадей Войцєховский, що (як в горі згадано) у відчитї при інавґурациї року шк. 1884/5 покликував ся на слова ректора про перше столїтє єствованя Львівского Унїверситету, так говорив сам яко ректор при інавґурациї р. шк. 1894/5, коли то сей унїверситет мав уже і медичний видїл:
«Ро trzeci raz otworzył się teraz Wydział lekarski przy Uniwersytecie lwowskim. Naprzód, przed dwustu trzydziestu i trzema laty, kiedy król Jan Kazimierz pierwszy raz założył we Lwowie uniwersytet, uniwersytet pełny, o czterech fakultetach, a więc i z medycznym, w roku 1661. Wiadomo, że ten pierwszy uniwersytet lwowski oddany był w zarząd Towarzystwu Jezusowemu, podobnie, jak nieco przedtem uniwersytet wileński, i tyle innych uniwersytetów w ówczesnych państwach katolickich. I wiadomo też, że ten pierwszy uniwersytet lwowski upadł razem z Towarzystwem Jezusowem, nie doszedłszy pełnego bytu, owszem – zmarniawszy w bezrządzie byłej Rzeczypospolitej. Ale nie zmarniała całkiem myśl Jana Kazimierza i jego doradców. Bo gdy następnie Cesarz Józef II założył powtórnie we Lwowie uniwersytet w roku 1784, było widocznem, że Cesarz obdarzył Galicyę uniwersytetem dlatego, że ten kraj miał już poprzednio taką szkołę. Więcej: część budynku i niektóre siły nauczycielskie starego uniwersytetu kazimierzowego zostały powołane do działania w uniwersytecie józefińskim; tak, że możnaby nawet pokusić się o twier-dzenie: że była pewna ciągłość, jeź1i nie w instytucyi, to przynajmniej we funkcyi nauczycielskiej». (Przemówienie Rektora Uniw. Lwows. dnia я. paźdz. 1894. ст. 5-6).
Як бачимо, слова проф. В. дуже обережні: він стверджує факт, що увїверситет Яна Казимира з хвилею касати Ордену Єзуїтів упав, що не змарнїла тільки «myśl», що Йосиф ІІ заложив «powtórnie» унїверситет, що вправдї «możnaby pokusić się о twierdzenie», що була «ciągłość» між одним унїверситетом а другим, але тільки «pewna ciągłość», бо не відважує ся проф. В. твердити, що була она «w instytucyi», а хиба лише «we funkcyi nauczycielskiej»!
Противеньством погляду проф. Войцєховского треба вважати погляд проф. Бальцера: «Nawet zakładanie nowych uniwersytetów miało podówczas przedewszystkiem plany germanizacyjne na oku; w tym to głównie celu, po zajęciu fundacyj dawnej akademii zamojskiej, urządził Józef II r. 1784 uniwersytet we Lwowie, ufundowany właściwie jeszcze przez króla Jana Kazimierza r. 1661». (Historya ustroju Austrуі, Львів 1899 ст. 429).
Твердженє проф. Бальцера переходить отже всякі границї сьміливости, бо про чоло-віка, що властиво заложив теперішний унїверситет (то є про цїсаря Йосифа ІІ) каже ся, що він лише «urządził» єствуючий вже унїверситет!
Годї одначе не звернути притім уваги на факт вельми знаменний: ото проф. Бальцер в другім виданю своєї «Historyi ustroju Austryi» (Львів 1908 ст. 364) значно змодифікував своє надто сьміливе твердженє, бо пише, що «urządził Józef ІІ r. 1784 uniwersytet we Lwowie, ufundowany tu pierwotnie przez króla Jana Kazimierza r. 1661». Модифікация так значна, бо між словами «właściwie» а «tu pierwotnie» є формальна пропасть, що твердженє проф. Бальцера зводить вкінци до заложеня нового унїверситету!
Вельми нездецидоване становище заняв в тій справі теперішний ректор Львівского Унїверситету, проф. Фінкель, зa котрого ректорства має відбути ся ювілейний обхід. Єго погляд повертає ся з одної сторони між чувством польского патриотизму а почутєм історичної справедливости з другої сторони. В своїй ректорскій промові при інавґурациї р. шк. 1911/12 вгадує він, що «Minęło ćwierćtysiąclecie, lat 250 od pierwszej fundасуi Uniwersytetu we Lwowie przez króla Jana Kazimierza», що «myśl», кинена сим королем «podjętą została po kasacie Towarzystwa Jezusowego przez Monarchów z dostojnego Domu Habsburgów», але слова про «Króla-Założyciela» і усправедливленє, що сьвяткованє сеї річницї «nie ujmuje niczyjej zasłudze późniejszej», дають повід до твердженя, що розходить ся тут о Яна Казимира яко о властивого основника Львівского Унїверситету в протиставленю до цїсаря Йосифа II (Przemówięnіе Rektora Uniw. Lw… dnia 12. paźdz. 1911 ст. 13–14).
А що академічний сенат обходить сю річницю не лише яко «doniosłe w historyi naszej umysłowości zdarzenie», але й яко річницю теперішного унїверситету сьвідчить хоч би «Księga Pamiątkowa ku uczszeniu 250-tej rocznicy założenia Uniwersytetu Lwowskiego przez króla Jana Kazimierza».
Чи справдї отже теперішний Унїверситет ім. цїсаря Франца І. єствує 250 лїт, чи єго властивим основником є Ян Казимир а не Йосиф II?
Висше бачили ми, що в 1884 р. обходили унїверситетскі власти офіцияльно, хоч тихо, річницю столїтного єствованя Львівского Унїверситету. Се видно i з принагідних промов і з печатаної істориї сего унїверситету.
З сеї істориї бачимо наглядно, що вправдї австрийске правительство перетворило Львівску Академію на лїцей в значіню, уживанлім в австрийских краях (хоч урядово не дало єму сеї назви), полишило хвилево деяких давних учителїв, а рівночасно спровадило нових з Відня (Finkel–Starzyński І, ст. 39) але колиб не цїсар Йосиф II, Львів не був би бачив так скоро унїверситету. Бо мимо сего, що вже цїсарева Мария Тереса орґанїзувала наукові ін-ститути і задумувала «ufundować uniwersytet we Lwowie» а то «na wzór uniwersytetów w krajach dziedzicznych a przedewszystkiem, wiedeńskiego», то одначе «Plan cesarzowej nie doszedł za jej życia do skutku… Syn jej dopiero, cesarz Józef II, dokonał rozpoczętego przez matkę dzieła» (ibid. ст. 43-44).
Історик Львівского Унїверситету, автор першої части єго істориї проф. Фінкель виразно підчеркує єго єствованє яко зовсїм нової фондациї, хоч, як ми бачили, в своїй ректорскій промові заняв нездецидоване становище. «Założenie uniwersytetu, które, rzec można, nie schodziło obecnie z myśli cesarza, miało być wkrótce urzeczywistnionem… Brigido był teraz pomocnym cesarzowi w ufundowaniu uniwersytetu» (Finke1–Starzyński І, ст. 47). «Pierwszуm rektorem Uniwersytetu lwowskiego został Wacław Betański» (ibid. ст. 54). «W pierwszym roku istnienia Uniwersytetu lwowskiego były tylko dwa lata filozofii» (ст. 60). Роздїлови про Унїверситет ім. цїсаря Франца І дав проф. Фінкель заголовок «Powtórna fundаcуa i inauguracja», (ст. 194), вважаючи очевидно фондацию Йосифа II першою, (пор. ще ст. 205 «Akt powtórnej fundacyi).
З другої сторони твердженє обох істориків унїверситету, що до заложеня нового унї-верситету у Львові «Zobowiązywało nowy rząd zajęcie akademii lwowskiej» (Finke1 І, ст. 43), та що «Uniwersytet Józefiński nie był właściwie kreacyą całkiem dowolną, dopiero przez rząd austryacki zainicyowaną» (Starzуński II, ст. 413) є зовсім довільне. Ми виказали, що академія Яна Казимира була інституциєю нелєґальною (се підносить і сам проф. Фінкель I, ст. 35: «Akademia lwowska – nieuznan а»), тож не могла нїкого до нїчого зобовязувати. Цїсар Йосиф II руководив ся чим иншим. «Głównym celem uniwersytetu – jego zadaniem – było przygotowanie zdolnych urzędników państwowych… Temi zasadami powodował się też rząd, zakładając uniwersytet lwowski…» (Schnür-Pepłowski: Z przeszłości Galiсуi, 2 вид. Львів 1895 ст. 61). І хоч проф. Стажиньский обурює ся на Лємаєра (II, ст. 413), котрий каже, що цїсар Йосиф II заложив новий унїверситет яко нїмецкий, то сеж каже і проф. Бальцер, як висше було подано, бо згадуючи про «plany germanizacyjne» при закладаню нових унїверситетів пише, що «w tym to głównie celu» повстав і Львівский Унїверситет.
Що більше, не можна говорити про якийсь «обовязок» австрийского правительства, заложити новий унїверситет у Львові, бо заносило ся на те, що єго заложать деинде.
Надворна комісия просьвіти запитувала в 1776 р. ґубернїю, чи «nie byłoby lepiej otworzyć uniwersytet w innem miejscu, n. p. w Zamościu, gdzie wedle zapewnienia arcybiskupa (lwowskiego) jest już uniwersytet czyli akademia» (отже в тім часї у Львові не було нїякого унїверситету!). А дальше писали, чи не надавалоб ся лучше на се з огляду на те, що Замостє є твердинею і приватною власностию, «królewskie miasto Przemyśl» (чому не Залїщики ?!). (Finkel–Starzyńskil, ст. 43). Сам проф. Стажиньский (II, ст. 413) пишучи, що Унїверситет Йосифиньский «miał być właściwie prawnym następcą rzeczonej Akademii (Яна Казимира), tudzież duchowym spadkobiercą Akademii w Zamościu, założonej «dla potrzeb ruskich prowincyi Rzeczypospolitej polskiej» po niedojściu do skutku postanowionego przez Jana Kazimierza Uni-wersytetu we Lwowie, a zwiniętej równocześnie przez rząd austryacki», додав таку увагу:
«Wiadomo z pierwszej części (str. 43), że pierwotnie nawet zastanawiano się nad tem, czy nie zostawić nadal Akademii w Zamościu, przekształcając ją na modłę innych uniwersytetów austryackich, zamiast zakładać nową Akademię we Lwowie lub innem miejscu». Отже й тут бачимо признанє, що в тім часї у Львові нїякої академії не було, бо треба було закладати нову.
Перейдїм до сего, чи цїсар Йосиф II уважав новий унїверситет континуациєю давного унїверситету Яна Казимира?
В річницю смерти своєї матери цїсаревої Мариї Тереси дня 29 листопада 1781 р. писав так цїсар Йосиф ІІ.: «W Austryi będą tylko trzy wielkie uniwersytety: w Wiedniu, w Pradze i w Ga1icуi. W stołecznych miastach innych prowincyi: w Іnsbrucku, Bernie i t. d. zastąpią je gimnazya… Z zniesionych uniwersytetów (w miejsce których powstaną t. zw. gimnazya) wybierze się najzdolniejszych profesorów dla uniwersytetu, który ma powstać w Galicyi». (Finkel–Starzyński І, ст. 45).
В ерекцийнім дипльомі, виданім 21 жовтня 1784 р. каже цїсар Йосиф IІ: «Erstens er-klären wir die in der galizischen Hauptstadt Lemberg schon gegenwärtig bestehenden (то є, зорґанїзовані вже в часах Мариї Тереси) und noch künftig dort einzuführenden Lehr- und Unterrichtsanstalten in ihrem ganzen Umfange als eine wahre Universität und hohe Schule… Zweitens geben wir hiemit dieser neu errichteten Universität das Recht…» (ibid. ст. 52).
Звернути годить ся увагу на те, що слово «errichten» не означає «urządzić» (про «urządzenie» пиши ироф. Бальцер), а значить уфондувати, чи як Нїмець каже, «stiften» (гл. н. пр. Sanders: Handwörterbuch der deutschen Sprache, 3 Aufl. Leipzig 1883 ст. 214). Тут оно скріплене ще приставкою «nеu». Що цїсар Йосиф II вважав себе основником і фондатором нового унїверситету, сьвідчить найлучше медаль, вибита на памятку уфондованя нового унїверситету (репродукция в «Österr.-ung. Monarchie» том «Galizien» ст. 227) з написию на головній сторонї: «Josephus II Augustus», на відворотній: «Optimar. art. Iudis. in Galicia constitut. Academia. Leopol. MDCCLXXXIIII». Слово «constituo» значить «errichtend, gründend, veranstaltend, aufstellen» (пор. н. пp. Georges: Ausführliches lateinisch-deutsches Handwörterbuch». I. Leipz. 1879 ст. 1456), а слово «constitutor» значить «der Aufsteller» (ibid. ст. 1459).
Так отже цїсар Йосиф вважав себе не якимсь «континуатором» давнїйшого унїверситету Яна Казимира, а «constitutor-ом» зовсім нового. Що й сучасники задивляли ся на него, як на новоуфондований унїверситет, сьвідчить хоч би бесїда ґубернатора ґр. Бріґідо в часї першої інавґурациї 16 листопада 1784 р.: «Jego Cesarska Mość Najdostojniejszy Cesarz mając zwrócone troskliwe oko na najwyższe dobro swoich królestw a mianowicie na Galicyę, tutaj sztuk i umiejętności siedzibę wznieść pragnie… Dlatego ją uposarzył odpowiednimi przywilejami i najlepszymi ze wszystkich królestw wybranymi nauczycielami i ustanowił uniwersytet, imieniem swoim Józefińskim nazwać go pozwolił» (ibid. ст. 57). А звертаючись до першого ректора заявив ґубернатор, що він «obecnie jednomyślnie uczonych mężów głosami osiągnął najwyższą władzę w nowym tym Józefińskim uniwersytecie» (ibid.). Потім ректор «sławił fundatora i jego dzieło» (ibid.).
В горі бачили ми, що й протягом цілого XIX ст. вважали сей унїверситет фондациєю цїсаря Йосифа II і аж в останнім десятилїтю сего столїтя виринула нї з сего нї з того гадка, вважати єго фондациєю Яна Казимира.
Похваляючи намір польскої суспільности почтити память Яна Казимира яко фондатора першого унїверситету у Львові,
вважаємо замір львівского академічного сенату, на чолї котрого стоїть ректор-історик, сьвяткувати 250-у річницю фондациї унїверситету Яна Казимира яко річницю фондациї теперішного Унїверситету ім. цїс. Франца I. з огляду на се, що:
1. Унїверситет Яна Казимира був інституциєю нелєґальною,
2. Упав з хвилею касати Ордену Єзуїтів 1773 р.
3. Що в 1884 р. обходив вже академічний сенат офіцияльно сотну річницю єствованя Унїверситету ім. цїс. Франца І.
нельояльностию зглядом свого «Constіtutor-a», цїсаря Йосифа II.