Дня 20 січня 1911 р. минуло 250 лїт від виставленя дипльому, котрим польский король Ян Казимир уфондував 1661 р. у Львові академію. З ріжних зглядів відложено одначе сьвяткованє сего ювілею аж на конець (29) мая сего року (1912). Само сьвяткованє такого ювілею не було б нїчим дивним, коли б не то, що зарівно академічний сенат як і инші стовпи польскої суспільности рішили сьвяткувати єго яко 250-у річницю єствованя нинїшного унїверситету ім. цїсаря Франца І, вважаючи властивим основником сего унїверситету короля Яна Казимира.
І ось заходами академічного сенату має появити ся «Księga pamiątkowa ku uczczeniu 250-tej rocznicy załoźenia Uniwersytety Lwowskiego przez króla Jana Kazimierza»; Ягайлоньский Унїверситет має взяти офіцияльно участь в ювілейнім обходї; комітет докторів Львівского Унїверситету має вибити в честь «Króla-Załoźyciela» ювілейну медалю з єго погрудєм і іменем (хоч звісно, що є ще й инше толкованє інїциялів на монетах сего короля «І. С. R.» чим «Іоаnnеs Casimirus Rex» – а іменно: «Іncipit Calamitas Regni»!) та взиває докторів сего унїверситету до складок на портрет сего короля; Рада міста Львова фондує катедру істориї полуднево-східної Европи; поодинокі польскі учені посьвячують свої твори «Wszechnicy Lwowskiej na dzień jubileuszowy dwóchsetpięćdziesięcioletniego istnienia».
Не будемо займатись тут питанєм, чим руководились сьвічники польскої суспільности, утотожнюючи нинїшний Львівский Унїверситет з колишньою Академією Яна Казимира: чи розходить ся тут о бажанє, здобути Львівскому Унїверситетови бодай половину лїт єстнованя Ягайлоньского Унїверситету, чи щоби наперекір твердженю україньско-руского народу, що Львівский Унїверситет, заснований монархом з Габсбурского Дому, є утраквістичний, підчеркнути тим яркійше єго польский характер? Нам ходить о се: яким правом унїверситет ім. цїсаря Франца І, заснований цїсарем Йосифом II 1784 р. має бути фондациєю польского короля Яна Казимира, яким чином замісць 127 лїт єствованя побільшає ся се число аж до 250?
І. Академія Яна Казимира і польска суспільність XVII столїтя
Дня 20 сїчня 1661 р. завдяки заходам Єзуїтів видав король Ян Казимир дипльом, в котрім висловив волю, «ut Collegio Leopoliensi Jesu Academicae dignitatis accessio Nobis annuentibus fiat, titulusque Universitatis deferatur» та зрівняв сю нову інституцію в правах і привілеях з Ягайлонською Академією (Finkel – Starzyński: Historya Uniwersytety Lwowskiego I., ст. 21-22).
Пригляньмо ся, як приняла се дїло «Króla-Załoźyciela» сучасна польська суспільність XVII ст. (в тодїшнім розуміню сего слова)? (Дані вибираємо з підставових праць Finkel – Starzyński: Hist. Uniw. Lwowsk. I., ст. 19-30 і Załeski: Jezuici w Polsce III. 1. ст. 140-158 і ІІІ. 2 ст. 785 і 800-822).
Звісно загально, що конституция Варшавского сойму з 1633 р. признала право патронату Краківскої Академії не самому королеви, як було давнїйше, але королеви і Речі посполитій communicative (Volumina Legum III ст. 378), що конституция того ж сойму з 1635 р. признала монополь научаня тій же академії, а фондувати нові єзуїтскі колєґії вільно було лише «cum consensu Rzeczypospolitej» (ibid ст. 407). Звісно також, що в конституциї Варшавского сойму з 1659 р. в справі Гадяцкої угоди на заложенє рускої академії в Києві (свого часу твердив львівский «Przeglad», що Русини нїколи свого унїверситету не мали!) позваляє «Jego Królew. Mć. y Stany Koronne» що на заложенє й другої рускої академії позволяє «Jego Królew. Mć. Pan nasz Młciwy y Stany Koronne e W. X. L.» (ibid. IV., ст. 298). Так отже на заснованє нової академії треба було згоди не лише самого короля, але й згоди станів коронних.
Цитуючи вгадані конституциї, так пише Єзуїт о. Заленский (III. 1. ст. 140-141): «W takich warunkach starać się o otwarcie akademii, czy w Poznaniu, czy we Lwowie, było wielkim błędem, a jednak popełnili go Jezuici jeszcze trzy razy: za Jana Kazimierza 1661, za Jana III 1678, i za Augusta III 1758, zawsze zporaźką swą i zawstydzeniem, a niepotrzebnem rozjatrzeniem umysłow przeciw sobie. Rozumieli snać dobrodusznie, źe sejmiki i sejmy, które prawa i przywileje krakowskiej akademii uwaźały na integralną część praw całej rzpltej, dozwolą na uszczuplenie monopolu nauczania, nadanego akademii 1635 r. I na «koekwacyą» jej z akademiami jezuіckiemi; źe, co więcej, przyznać zechcą milcząco, iź zamojska akademia, filia tamtej, jest niewystarczajaca, a dla Rusi potrzeba gwałtownie akademii jezuickiej we Lwowie».
Річ очевидна, що Краківска Академія мусїла вважати уфондованє Львівскої Академії нарушенєм своїх прав і тому виступила з протестом проти Львівскої Академії. Краківска Академія найшла серед польскої суспільности як найгорячійше попертє в своїй боротьбі з Єзуїтами. Посли краківского воєводства і галицької землї внесли до варшавского ґроду протест проти ерекцийного привілею Львівскої Академії. В цїлім краю порушено публичну опінїю. Місто Львів виступило також проти Єзуїтів: посадник і радні впевняли в листах ректора Краківскої Академії, що не опустять єї справи. Заворушив ся цілий «senatus populusque Leopoliensis». Проти нової академії виступила також Академія Замойска і римо-кат. львівска капітула. З виїмкою чотирох єпископів (Пражмовского, Тшебіцкого, Станїслава Сарновского і Уєйского) решта епіскопату і всї капітули були по сторонї Краківскої Академії. «O tem powszechnem usposobieniu kleru i szlachty powinni byli wiedzieć Jezuici, i z niem się liczyć, zanim akcyę o lwowską akademię u króla rozpoczęli. Mniemali snać, źe je przełamać czy przerobić potrafią; przekonali się na sejmie 1661 r., źe nie potrafią – a sejm 1662 r. przekonał ich o tem jeszcze dowodniej». Так пише Єзуїт о. Заленский (III. 1. ст. 151)! На соймі 1662 р. посольска палата відкинула проєкт Львівскої Академії значною більшостию голосів, а в сенатї лише згадані чотири епископи промовляли за ним.
Так отже сойм не приняв дипльому короля Яна Казимира до конституций!
Між тим Єзуїти почали заходитись около сего, щоби одержати затвердженє привілею на Львівску Академію у папи Александра VII. Мемориял підписали лише згадані висше чотири епископи і оден сенатор, инші сенатори відмовили підписів. В мемориялї подано, шо Академії Львівскої бажає собі король і нарід. «Nie moźna było chwycić się niefortunniejszego środka», пише о. Заленский (III. 1. ст. 158); «obraził on do źywego szlachtę, która narodem i rządem być się czuła». Маршалок сойму Ян Вєльопольский і 31 послів з Корони і Литви внесли протест до варшавского ґроду:
«Przyłączając się więc do dawnych protestów r. z. zaniesionych do grodu w Warszawie i w Krakowie, oświadczamy, źe tej nowej akademii i przywileju od króla J. M. ad male narrata otrzymanego, nie chcemy, ani pochwalamy, ani pozwolić moźemy i protestujemy, gdyź dzieje się to przeciw formule praw, przyzwoleniu i woli stanów» (ibid). Крім сего Краківска Академія і краківска шляхта внесли до папи контрмемориял, а наслїдок сего був такий, що папа Александер VII відмовив затвердженя привілею на Львівску Академію.
Після абдикациї Яна Казимира, видав король Михайло Вишневецкий 1669 р. на коронацийнім соймі завдяки заходам ректорів Краківскої і Замойскої Академії дипльом, котрим затверджував давні привілеї останньої з таким додатком:
«Chcemy i królewskim naszym rozkazem ustanawiamy, aźeby ta akademia zamojska jedną i jedyną była akademią, jako wszech nauk uniwersytet w ziemiach naszych księstwa Rusi. Wszystkie zaś szkoly, jakiej bądź nazwy, otwarte, lub otworzyć się mające, przeszkadzające tejźe studya jeneralne, oprócz początkowych szkół parafialnych, w obrębie 12 mil od akademii zamojskiej, na wzór akademii krakowskiej, surowo zabraniamy» (іbіd. ст. 156).
«Tak więc ubocznie zamknięta została Jezuitom droga do lwowskiej akademii i nadaremnie próbowali ją sobie otworzyć w lat prawie sto potem», кінчить о. Заленский свої уваги про першу фазу заходів Єзуїтів о Львівску Академію (іbіdem).
Опубліковано: Теодат Вінковский. Йосиф ІІ чи Ян Казимир? (з нагоди сьвяткованя мнимої 250-лїтної річницї єствованя Львівского Унїверситету). – Львів, 1912.