1920 рік був роком не тільки корінного зламання пережитого державного ладу на Україні, але й роком незвичайно тяжкого становища як промисловости загалом, так і паперової зокрема. Паперова криза гостро відчувалася в ті часи всім державним апаратом. Через відсутність паперових запасів на ринку установам, щоби не допустити перебоїв у біжучім діловодстві, доводилося не тільки економізувати свої паперові запаси, але й давати розпорядження про відокремлення несписаного ще паперу з старих діловодств. Беручи на увагу також майже катастрофічний стан державних установ, органів преси та різного роду підприємств, радянська влада України звеліла вжити всіх необхідних заходів до відновлення паперової промисловости, та щоби в першу чергу пустити в хід паперові фабрики, що припинили роботу через відсутність сировини [1].
Як тільки пішли в ход відновлені паперові фабрики, ураз з’явилася величезна потреба в сировині для перероблення. Десь мусили добути цю сировину в вигляді ганчір’я або старого паперу. Десь треба було винайти джерело сировини для постачання фабрик і, зрозуміла річ, джерело багате, майже невичерпане. Аж нарешті його знайдено в відомчих та инших типів архівних матеріялах, цеб-то в тому, над чим завжди тяготіла зловіща нещаслива година, над чим нераз замахувалася її важка та безмилої сердна рука. Історія, як бачимо, повторюється. Молох сучасно-дійсности потребував жертв від архівів. І ці жертви вони вже принесли.
Паперовий голод, що його переживалося в 1920 році, висунув на перший план завдання організації роботи в справі розбирання архівів в найскорший спосіб. Невідкладне завдання розташування архівів представлялося в такому вигляді. Передусім треба було виявити в архівах непотрібний матеріял, цеб-то той, що не має ані наукової, ані діловодної вартости, щоб негайно направити його на фабрики для перероблення, і по-друге, оскільки виймання архівних матеріялів з утилізаційною метою не могло уявлятися справою безпечною для архівів, не тільки що до розкрадання їх, але й що до простого порушення запровадженого в них ладу та порядку, з’явилася ще потреба в гарантіях забезпечення архівів від яких-будь ексцесів, а саме потреба в виданні певного законодавчого акту про утворення нового архівного органу, поклавши на нього обов’язки як що до організації масового розбирання архівів, так і керування цією роботою.
Маючи цю саме мету на увазі, було організовано Особливу Комісію при Всеукрревкомі постановою його від 7 лютого 1920 року [2].
Після місяця, на підставі декрета Раднаркому від 9-го березня, Особлива Комісія під новою назвою Особливої Всеукраїнської Архівної Комісії стала діяти яко постійний орган при керуванні справами Раднаркому. «Особлива Комісія при Всеукревкомі», читаємо ми в декреті, «продовжує свої роботи в справі охорони доцінних у науковому відношенні архівних матеріялів та відокремлення й утилізації архівних матеріялів, що не мають ані ділової, ані наукової вартости» [3].
Така роля та значіння Особливої Комісії, як архівного органа на Україні за доби зламання державного та громадського ладу, що тоді відбувалася, за доби загальної руїни, яко неминучого наслідка цього зламання.
Розділ I-й.
Оскільки успішно справлялася Особлива Комісія зі своїми завданнями читачі пізнають із дальших розділів, ми ж тут обмежимося короткими замітками.
Особлива Комісія за весь час своєї діяльности далеко не була, так би сказати, озброєною всіма засобами та силами, необхідними для успішного закінчення її роботи, і через те вимагати від неї усієї вичерпуючої повноти та совершенности буде рівноважним вимаганню яких ось особливих героїчних зусиль та досягнень. Справді, робота, що стояла перед особливою Комісією, була не з легких. Роботу Комісії треба було як налагоджувати, так і провадити по-перше в спішному порядкові, і по-друге з відсутністю яких-будь зразків не тільки в Росії, але й у инших державах, бо подібні випадки масового та спішного розбирання архівів ледве чи мали місце коли-будь та де-будь на Заході. Правда, Особлива Комісія в перші ж часи своєї діяльности звернулася до Головного Архівного Управління РСФРР з проханням надіслати їй увесь, що мався в його розпорядженні, матеріял що до розбирання архівів. Але той матеріял з невідомих причин Комісія не одержала [4].
Але це не все. Ціла низка инших обставин у свою чергу поставили чималі перешкоди, завади в справі досягнення цілей Комісії: 1) зміна урядів у перші роки революції, 2) скасування старих державних установ, 3) організація нових установ, що мали замінити собою скасовані, 4) боздоглядне становище де-яких архівів, 5) зруйнування та розгарбання архівів, 6) майбутній перевіз архівних матеріялів із старих помешкань у нові непристосовані для переховування справ, та, нарешті, цілковитий розстрій державного транспорту та відсутність постійного живого звязку. Все це мусило надзвичайно ускладнити роботу Комісії та обплутати її цілою сіткою ще не передбачених обставин, як неминучих супутників зламання старого ладу державного, громадського та господарського життя країни.
Вище ми зазначили завдання Особливої Комісії, оскільки їх було регламентовано в декреті Раднаркому від 9 березня 1920 року. Неможна сказати, щоби в опреділенні головних функцій Особливої Комісії в цьому законодавчому акті не відчувалося де-яке супереччя. Справді, відокремлення архівних матеріялів, хоч би й тих, що не мають наукового або діловодного значіння, з метою утилізації, не могло бути прямим ділом архівного органу. Ця функція була лише припадковим, хоч і неминуючим елементом у крузі завдань Особливої Комісії. Ця функция могла бути навіть на чолі її инших завданнів і бути, мовляв, їх осередком. І тільки новий архівний орган все ж таки був Особливою Комісією й у повний її титул не дарма ввійшов елемент якоїсь видатности, відрізнення від існуючих архівних органів.
Згадаймо, яку картину являла собою дійсність 1920 року на Україні. То був час винятковий, доба незвичайно несталого стану країни як у політичному, так і в господарському відношенні. Такий надзвичайно важливий момент не міг, певна річ, не пред’явити державному апаратові надзвичайних вимог. Їх і було пред’явлено. Отже ніби то до паралели надзвичайним вимогам даного менту Особливої Комісії було надано особливих уповноважень, що до виймання та утилізації архівних матеріялів. До круга завдань Особливої Комісії належали ще такі: 1) реєстрація архівів, 2) охорона архівів, 3) відокремлення архівних матеріялів, необхідних для біжучого діловодства інституцій та також для звірок, 4) вироблення плана розборки архівів, 5) організація місцевих підлеглих Комісії органів та керовництво їх діяльністю, 6) розвязання спірних питань загального, а також місцевого значіння, і, нарешті, фінансування місцевих архівних органів.
Розвязати питання, як та оскільки успішно Особлива Комісія виконала всі свої завдання, і при тому розвязати це питання на підставі матеріялів Комісії, що є в нашому розпорядженні, цеб-то первісних джерел, є предметом дальшого розділу.
Розділ ІІ-й.
Особлива Комісія функціонувала не повних 2 роки, від 20 лютого 1920 року до кінця 1921 року.
Що перед усім спиняє на собі увагу, так це незначне число засідань Комісії. Малося бути 20 засідань, з них не відбулося одне [5].
Певних днів засідань Комісії не було встановлено. Засідання призначалося через певні перемежки часу де-коли з великими інтервалами, що доходили в найкращому разі до двох-трьох місяців та найгіршому п’яти-шости місяців. Вже перший інтервал від 22 червня до 31 грудня 1920 року збудив голову Комісії потурбуватися, щоби було зафіксовано день засідань [6].
Перейдімо до огляду діяльности Особливої Комісії та простежимо її роботу в самому процесі вищезгаданих завдань.
1. Реєстрація архівів. Питання про реєстрацію архівів передусім розвязалося в вищезгаданій постанові Всеукревкому від 7 лютого 1920 року, згідно з яким установи були зобов’язані негайно зареєструвати архіви та точно зазначити місце переховування архіва та відповідальну за нього особу.
Особлива Комісія видала в тій самій справі дві постанови: першу – від 17 лютого 1920 року [7], другу ‒ від 15 березня 1921 [8].
Постанова від 17 лютого вимагала від інституцій, що мали архів, точних реєстраційних відомостей: 1) про місце переховування архіва, 2) за який час збиралося архів, 3) про всі описи, що малися в архіві і 4) про відповідальну за архів особу.
З огляду на те, що багато установ ухилялися від виконання поставленого їм завдання, виникла необхідність у друге обговорити те ж саме питання. У засіданні від 12 травня того ж року Особлива Комісія звернулася з пропозицією до члена Комісії, представника Архівної Секції Вукопимс’у проф. Д. І. Багалія, аби він склав додаткову постанову про негайну та найпильнішу реєстрацію архівів [9]. У засіданні від 9 березня 1921 р. Особлива Комісія розглянула проєкт постанови, що представив проф. Багалій, і ухвалила його з поправкою, згідно якої роботу в справі реєстрації архівів було покладено на Губкомісії, зобов’язавши їх надсилати що-два тижні здобуті реєстраційні відомості до Архівних Секцій та до «Югбуму» а звірки ‒ в Особливу Комісію.
Оце й усі провідні дані, що за їх допомогою Губкомісії мусили виконувати завдання по реєстрації архівів.
Роботу по реєстрації було переведено далеко не рівномірно: не додержано термінів, ані вказаних рямок роботи. Крім того, багато установ зовсім не відповіли на постанову Особливої Комісії та не зареєстрували своїх архівів. Про байдужнє відношення установ та осіб, що в їх віданні перебувають архіви, та навіть про одверте їх нехотіння рахуватися з наказами Губвиконкомів, свідчать звіти Полтавської та Харківської Губкомісій [10].
2. Охорона архівів. У справі охорони архівів Особлива Комісія вжила таких заходів і видала такі постанови; у-перше, в додаток до постанови Всеукревкому від 7 лютого 20 року Особлива Комісія провела 6 квітня того ж року через Раднарком постанову про сувору відповідальну охорону всіх архівів та зібрань паперів, яко загальнонароднього майна, з категоричною забороною продавати та знищувати архівні матеріяли, а також переміщати їх без відома архівних секцій, і вдруге, у своїй постанові від 24 лютого 1920 року про виймання діловодних документів Особлива Комісія ще раз нагадала всім установам та особам, що мали архіви, про заборону під суворою відповідальністю знищувати, купувати та продавати архівні матеріяли. Нарешті в травні того ж року Особлива Комісія постановила, аби всі установи та особи здавали переховані в них архівні матеріяли [11].
До низки заходів у справі охорони архівів, що їх ужила Особлива Комісія, можна віднести ще такі: 1) звернення до міської міліції з проханням видати розпорядження, що забороняло би продаж архівних справ та паперів, а також про допомогу збоку підлеглих їй органів та осіб співробітникам Архівної Секції та Губкомісії в разі, як що буде виявлено продаж архівних матеріялів або складів [12] і 2) инші різного роду заходи, що вживала Комісія відносно архівів судових установ, що перебували в особливо тяжких умовах.
Взявши на увагу останній факт, Особлива Комісія в засіданні від 24 червня 1920 року ухвалила: 1) зазначити та запечатати ізольовані помешкання архівів, 2) виняти та перевезти для переховування та розбирання весь матеріял із помешкань загального користування, 3) прохати через Штаб Південно-Західного Фронту представити один із панцирників авто-секції в розпорядження Губкомісії для перевозу архівних матеріялів, 4) прохати Штаб дозволити співробітникам Губкоміссії стати до роботи розбирання матеріялів на місці і 5) прохати Коменданта Штабу призначити тимчасову охорону архівів під час роботи Комісії. До яких саме практичних наслідків привели згадані постанови та заходи Комісії що до охорони архівів, ми сказати не можемо, через те що в її матеріялах нема відповідних відомостей. Але ми знаємо, що значна частина архіва судових установ вигинула в незвичайно важких умовинах їх охорони.
3. Відокремлення діловодних матеріялів. Що до відокремлення матеріялів ділового значіння, необхідних для звірок та біжучого діловодства установ, Особлива Комісія видала: 1) обов’язкову постанову про відокремлення матеріялів ділового значіння, 2) інструкції осібного характеру, цеб-то що до того чи иншого архіва зокрема.
На підставі обов’язкової постанови від 24 лютого 1920 року всі установи міста Харкова та особи, що мали архіви, мусили в семиденний термін зі дня оголошення цієї постанови перевести відокремлення від біжучого діловодства архівних документів і повідомити про це Комісію. Ця постанова представляє собою документ великої ваги. В дуже певних висловах вона усталює обов’язки установ ‒ архіводержателів, иншими словами вона встановлює особливу роботу для установ, які кожна особо, хоч би в ролі невеличкого двигача, мусили взяти участь у зусиллях уряду здвигнути паперову промисловість із мертвої точки.
Для архівів найбільш незабезпечених Особлива Комісія складала інструкції з участю представників зацікавлених відомств. Так, з участю представників Штаба Південно-Західного Фронту, Наркомюсту, Архівної Секції та Губкомісії в засіданні від 24 липня 1920 р. було складено інструкцію про порядок розбирання та відокремлення документів в архівах судових установ [13]. Роботу що до відокремлення матеріялів ділового значіння не всюди переведено вчасно та успішно. Хиби були й у цій роботі. Але вони, головне, з’ясовуються тими чисто зовнішнього характеру обставинами, що їх ми згадували вище.
4. План розбирання архівів. Щоби скласти плай розбирання архівів, Особлива Комісія прохала проф. Д. І. Багалія зробити доклад про теорію та практику архівної справи в Західній Европі та в Росії. Доклад проф. Д. І. Багалія слухали та ухвалили в засіданні Комісії від 16 лютого 1920 року. В засіданні від 24 лютого було намічено такий попередній порядок розбирання архівних матеріялів: 1) справи, що їх призначено до передачи в Комісію, належить перевіряти та запечатувати по описах, як що вони маються. Як що описів нема, кількість справ треба опреділяти на вагу; 2) справи, що їх залишено для переховування, повинно також запечатувати та штемпелювати. Особлива Комісія не обмежилася однак цими передущими вказівками, оскільки через відсутність найповніших провідних даних із центра, Губкомісіям довелося би переводити розбирання справ, кожній по своїй уподобі, цеб-то самим установлювати той чи инший план роботи. У наслідок була би робота остільки непланомірна, що зводка відомостей, підсумки зробилися б ділом цілком неможливим. Нарешті, попередні правила розбирання архівів ішли ніби то проти того завдання швидкого, безупинного постачання державним паперовим фабрикам архівного браку, що переважно ставилося в обов’язок Особливій Коміссії.
Ми не знаємо, чи було запроваджено в життя де-будь ці правила. Принаймні, у звітах Губкомісій відомостей що до цього нема.
У травні 1920 року Особлива Комісія виробила тимчасову інструкцію про порядок відокремлення ділових, наукових та непотрібних архівних матеріялів. Та тимчасова інструкція являє собою роботу глибоко промірковану, що вповні відповідає тим завданням, які було поставлено Губкомісіям. Тимчасова інструкція дала цілу низку найнасущніших вказівок: 1) які справи та якими установами мають вибиратися, розбиратися, переховуватися, а також передаватися до «Головбуму» з метою утилізації, 2) в яких архівах та які саме фонди, з зазначенням їх хронологічних рямок, мусять залишитися в стані «забронірованих», 3) які архіви підлягають розбиранню в першу чергу, маючи в собі, переважно, матеріял для «Головбуму», 4) вказівки на Термін переховування закінчених справ радянських установ у їх діловодних архівах.
Оцю тимчасову інструкцію й було покладено Губкомісіями в основу їх роботи в справі розбирання архівів. Питання про план розбирання справ в архівах Особлива Комісія знову порушила в засіданні від 4 січня 1921 року. Малося обговорити це питання в спільному засіданні Архівної Комісії та Вукопмис’у. Але, очевидячки, це засідання не відбулося, бо ніяких слідів другого обговорення цієї справи в матеріялах Комісії не мається.
5. Утворення місцевих архівних органів та керівництво їх діяльністю. Клопоти що до організації архівних органів на місцях Особлива Комісія виявила не раз у інформації Губвиконкомів та Губнаросвіт про ті обов’язки, що на них покладала постанова Раднаркому від 24 квітня 1920 року. Так, в засіданні від 12 травня того ж року Особлива Комісія ухвалила «аби негайно розіслати на місця копії постанови Раднаркому й прохати вибрати представників від Виконкому, Архівної Секції, «Головбуму» та Робітниче-Селянської Інспекції [14]. На протязі останніх місяців того ж року Особлива Комісія тричі надсилала запитання до виконкомів Одеси, Винниці, Житоміра, Кремінчука та Олександрівська: чи зорганізовано на місцях Губкомісії та з якого часу вони працюють [15].
Грунтуючися на цьому факті неодноразового звертання Особливої Комісії до Виконкомів, яке, очевидячки, залишалося довгий час без відповіди з їх боку, ми маємо право догадуватися про те, з якими труднощами налагоджувалася в окремих губерніяльних містах не тільки робота зорганізованих уже комісій, але й сама справа їх організації. Траплялися випадки, що відомості про організацію тих або инших Губкомісій доходили до Особливої Комісії кружними шляхами. Так, про організацію Катеринославської Губкомісії Особлива Комісія дістала відомості через Катеринославський відділ Комісаріату Робітниче-Селянської Інспекції [16].
У разі яких-будь місцевих умовин Особлива Комісія не відгортала думку утворити архівні органи в повітах. Отже, не обмежуючися сіткою Губерніяльних Архівних Комісій, вона утворювала ще філії в повітових містах. Так, філію Миколаївської Губкомісії було організовано в Херсоні, через те, що архіви було осереджено в Херсоні, не вважаючи на те, що губерніяльний центр було перенесено до Миколаїва.
З другого боку, як що з якої-будь причини було неможливим організувати в тому чи иншому місті місцевий архівний орган для розбирання архівів, то цю роботу доручалося Губкомісії тої чи иншої сусідньої губерні. Так, у січні 21 року Особлива Комісія доручила Київській Губкомісії організувати вкупі з обласним відділом «Югбума» розбирання архівів у Волинській та Подольській губернях, бо не було регулярного звязку з цими губерніями [17].
Отак сповняла Особлива Комісія своє завдання що до будування архівних органів на місцях. Як ми бачимо, у кожному утрудливому випадку вона знаходила той чи инший практичний вихід. Та коли все таки Губкомісії не всюди було організовано, або організовано з великим запізненням, то за це неможна обвинувачувати Особливу Комісію.
Керівництво діяльністю місцевих архівних органів з боку Особливої Комісії виказалося в такій низцї постанов: 1) складання згаданої вже тимчасової інструкції Губерніяльним Архівним Комісіям [18], 2) складання додаткової інструкції Губкомісіям про функції їх співробітників та інструкторів, 3) обмисл та цінування робіт Губкомісій, оскільки ці роботи відбивалися в звітах, що їх надсилалося.
Сліди керівництва Особливої Комісії діяльністю місцевих органів на підставі їх звітів, а також указівок сторонніх трапляються дуже часто в матеріялах Особливої Комісії. Так, покликаючися на жалобу «Югбума», Особлива Комісія запропонувала Харківській Губкомісії провадити роботу енергійніше [19]. Трохи пізніше вона визнала роботу Київської Губкомісії зовсім ненормальною через те, що Комісія, як зазначено в протоколі засідання, увесь час ішла на поводі Архівної Секції [20]. Само собою зрозуміло, що для незалежного керівництва діяльністю місцевих органів не досить було одних тільки інструкцій загального або осібного характеру, тим більше що інструктивні матеріяли, з огляду на неналагодженість транспорту та відсутність живого звязку, дуже часто не доходили куди слід. Скарги на відірваність від центру йшли з усюди, про що свідчать нам звіти Катеринославскої, Полтавської та инших Комісій [21]. Очевидячки, для Особливої Комісії були потрібні органи догляду на місцях, потрібний був, так би мовити, живий контроль. Але живого контролю з боку Особливої Комісії не було. Вся справа обмежувалася одержанням звітів із місць та пропозиціями і вказівками з центру. Можна сказати, що Особлива Комісія мала руки в вигляді Губкомісій, але вона не мала очей. Поза живим контролем вона не могла доглядати крок за кроком за точністю виконання її інструкцій на місцях. До того ще Особлива Комісія дуже часто мусила вимагати звіти від Губкомісій, нагадуючи про сувору відповідальність за невиконання. Такого роду нагадування Комісіям (Київській, Полтавській, Катеринославській, Луганській та Миколаївській [22] постійно трапляється в матеріялах Особливої Комісії.
6. Розвязання спірних питань. Спірні питання, що вимагали втручання з боку Особливої Комісії, дуже часто висувала практика архівної справи. Особливій Комісії доводилося або боронити інтереси архівних комісій, беручи на увагу тяжкі умовини їх роботи, або, навпаки, зазначати своїм підлеглим органам їх прямі завдання та стримувати їх від втручання в сферу діяльности инших установ.
До випадків розвязування питаннів загального та особливого характеру відноситься така низка обмислів та відношень Особливої Комісісії до тих чи инших установ: 1) пропозиція установам здати весь чистий та напівчистий папер, залишивши для своїх потреб не більш 26% усьогу відокремленого паперу [23], 2) пропозиція сплатити витрати «Головбуму» в разі залишення установою для своїх потреб до 25% чистого паперу [24], 3) звернення до головного комісара Південної Залізниці з пропозіцією, аби було здано чистий та напівчистий папер, відібраний співробітниками Губкомісії з огляду на майбутнє розглянення та затвердження Раднаркомом постанови, що мала заборонити установам залишати для своїх потреб папер і кардон з архівів, що перебувають в їх віданні [25], 4) повторне звернення до того ж комісара Південної Зал. на підставі постанови Раднаркому від 24 квітня 1920 року, 5) роз’яснення Житомирської Губкомісії з приводу її втручання в розбирання військового архіва Південно-Західного Фронту та пропозиція Військовій Архівній Комісії здавати весь непотрібний матеріял Поліграфічному Відділу через Архівну Комісію [26].
Завдання розвязування спірних питань, певна річ, є не з легких, і все ж таки Особлива Комісія, виконуючи їх, стояла на належній височині. Вона йшла по лінії замирення ворожих сторін, по лінії розмежування сутичних інтересів. Залишаючися суворою, але справедливою в відношенні до підлеглих їй органів, вона одночасно виявляла велику стійкість у випадках, коли Губкомісіям пред’являлося несправедливі вимоги з боку «Югбума» та инших інституцій.
Скарги «Югбума» на загайку в роботі Губкомісій [27], відсутність діяльности та навіть на саботаж з їх боку не раз надсилалося до Особливої Комісії. Небезпека, певна річ, була не в самих скаргах та обвинуваченнях, не досить угрунтованих, але в тому, що обвинувачення на адресу Губкомісій, що, в звязку з прямим своїм завданням, ‒ охороняти архіви ‒ вони стали ніби то через дорогу широкій та безупинній утилізації матеріялів, підогріті недовірством з боку людей з практичним розумом до діяльности архівних установ, знаходили собі в найвищих сферах підтримання, яке майже не крилося. Тільки під гнітом подібного роду обвинувачень міг Уповноважений Наркомфіну зробити пропозицію про скасування Губкомісій та передачу їх діяльности до Архівних Секцій [28]. Тільки виходячи з міркувань чисто практичних, «Бюро в справі відновлення паперової промисловости» могло подати скаргу до Керування Справами Раднаркому на Особливу Комісію з приводу її малоуспішної діяльности [29].
Ще не минув перший рік існування та діяльности Комісії та підлеглих їй органів, як над ними нависла вже незвичайно тяжка атмосфера. Вимоги «Югбума» постачати йому архівний матеріял все зростали та зростали без обліку важких умовин роботи співробітників Губкомісій[30]. Особлива Комісія не раз звертала увагу «Югбума» на ці важкі умовини роботи, сподіваючися допомоги з його боку що до знищення цих умовин. Однак на пропозицию урівняти співробітників Губкомісії з робітниками «Югбума» що до одержання пайків з метою побільшення штату Губкомісії, їй було рішуче відмовлено, що примусило її в свою чергу заявити про складання з себе відповідальносте за роботу Губкомісій [31].
Оскільки двозначним було відношення «Югбума» до Особливої Комісії, про те свідчить одна заява «Югбума», що він надіслав до Особливої Комісії з приводу майбутнього встановлення Головного Архівного Управління на Україні. Взявши на увагу наслідки встановлення Головарху, «Югбум» у своій заяві прохав Головну Комісію вжити всіх залеглих від нього заходів для захисту паперової промисловости: «Існує», читаємо ми в заяві: «проект встановити новий орган, що мусить відати архіви, а саме Головарх. Вже з самої назви цієї установи можна судити про його функції, які виявлятимуться в охороні багатих архівних облогів, а що розуміється під словом охорона архівів ‒ казати не треба. Це значить, що інтереси нашої паперової промисловости буде відсунено на задній план, бо не буде розподілителя архівів. До цього часу Особлива Всеукраїнська Архівна Комісія в особі своїх місцевих органів вела боротьбу з безосновними претензіями, що пред’являли їм різні установи на діловий та історичний матеріял. Архівники ж у кожному паперці бачать цінність, а також установи занадто широко трактують § декрета про діловий матеріял і не дарма, позаяк специ, сподіваючися кращих часів, під формою ділового та історичного матеріялу претендують завжди на левову частину архівів» (Вх. № 162).
В останньому засіданні Комісії, цеб-то за два місяці до закладу Головарху, очевидячки, відповідаючи на заяву «Югбума», Голова Особливої Коміссії виступив у ролі гарячого захисника Комісії та підлеглих їй органів: «Дальша діяльність Особливої Комісії», слідом за його словами, «необхідна, це орган ‒ надзвичайний. Губкомісії нині вже стали на ноги, увесь апарат налагоджено, а передчасне зланання його незвичайно шкідливо відіб’ється на паперовій промисловості на Україні». (Протокол № 20).
7. Фінансування Губкомісій. Фінансування місцевих архівних органів становило собою одне з найважливіших завданнів Особливої Комісії. Не вважаючи на всі її клопоти в цім напрямі, від усюди з місць доходили одні тільки дорікання. Так, в одному зі звітів Полтавської Губкомісії прямо вказується на бездійність Особливої Комісії що до постачання місцевим органам грошей [32].
Справді, чи Особлива Комісія мала право вимагати на місцях роботи, до того ще спішної та в важких умовинах, і одночасно дуже мізерно та невчасно сплачувати труд архівістів? Особлива Комісія весь час своєї діяльности вдовжувалася у підлеглих їй органах, бо загайка в виплаті співробітникам платні з боку Губкомісій зробилася явищем майже нормальним. Скарги з місць на центр, таким чином, були не без причини. Губкомісіям доводилося самим шукати засобів існування й звертатися до позичок то до Губвиконкомів, то до Губнаросів і… навіть до Головбуму. Инколи на цей шлях направляла сама Особлива Комісія. Так, у жовтні 1920 року Особлива Комісія запропонувала Полтавській Губкомісії запозичити коштів у Губнаросвіти [33].
Далі, Особлива Комісія двічі зверталася зі проханням до Харківського Губвиконкому, аби він видав Харьківській Губкомісії позичково кошти на біжучі витрати [34]. Вона ж двічі прохала «Головбум» ‒ в однім випадку видати співробітникам Архівної Секції за понадчергові роботи по розбиранню архівів (до відкриття Губкомісії) відповідну суму [35] і в другім випадку – видати Харківській Губкомісії позику на невідкладні витрати по утриманню особистого складу [36]. Пізніше, а саме в квітні 1921 року, Особлива Комісія прохала Робітниче-Селянську Інспекцію дозволити «Югбуму» видати Харківській Губкомісії відповідну суму на оплату праці співробітників за час з 1 січня 1921 року, цеб-то за цілих три місяці [37]. Дуже цікаві відомості про заборгованість Харківської Губкомісії до 25 вересня 1920 року містяться в додатку до кошторису на час з 1 травня по 1 листопаду 1920 року.
Таким чином, фінансовий стан Губкомісій був незвичайно тяжкий. Їм увесь час доводилося діяти з незвичайно обмеженими коштами, що одержувалося випадково з найрізніших джерел. Довго не налагоджувалися й клопоти Особливої Комиссїї про видачу співробітникам пайка. Тільки в останні місяці діяльности Харківської Губкомісії клопоти в цім напрямі уквітчалися успіхом, та на три або чотирі місяці до ліквідації відділу утилізації та перетворення «Югбума» в Бумтрест співробітники Харківської Губкомісії почали діставати що-місяця так звану натур ‒ премію в формі цигаркового паперу.
Між тим, зле налагоджений фінансовий бік справи, зрозуміла річ, негативно відбивався на діяльності Губкомісій. Головний дефект був у тому, що помірна та разом незвичайно неакуратна платня при відсутності пайка не тільки стримувала нових осіб вступати в ряди співробітників Комісії, але й служила в свою чергу для їх складу приводом для залишення роботи. Був випадок поголовного тікання, співробітників Харківської Губкомісії на весні 1921 року, наслідком чого залишилися тільки два співробітники та один інструктор.
Що до фінансування Губкомісій з боку Особливої Комісії було запротокольовано три постанови: 1) складання попереднього кошторису, пристосовуючися до платні технічних службовців Головбуму [38], 2) доповнення попереднього кошторису запровадженням принципу тарифних смуг і вироблення остаточного кошторису [39] і 3) проведення в відомчій нараді проекта кошторису на 1921 рік [40]. Ото й усе.
Цими словами ми зовсім не хочемо сказати, що Особлива Комісія мало клопоталася, щоби встановити стійкий фінансовий стан Губкомісій. Навпаки, нам здається, що Особлива Комісія вживала як найщиріших клопотів у цім напрямі, а як що все ж таки вона оказалася безсилою утворити твердий фінансовий стан як у центрі, так і на місцях, то на це були свої причини.
Головна причина була в тому, що загаювалися затвердження річних кошторисів Губнаросвіт та видача їм остільки обмежених авансів, що Наросвіти не мали ніякої, змоги що-будь уділяти з цього джерела Губкомісіям. Саме в цьому мізерному джерелі фінансування Губнаросвіт, цеб-то авансуванні їх, і була Ахілова п’ята загального слабого фінансового стану як самих Губнаросвіт, так Особливої Комісії з підлеглими їй органами. З другого боку затвердження кошторисів Особливої Комісії в свою чергу затримувалося в звязку з залежністю їх складання від кошторисів Губкомісій, які надходили до центральних органів з великим запізненням.
Така постанова справи, зрозуміла річ, не могла сприяти стійкості та певності фінансового стану Особливої Комісії.
Розділ ІІІ-й.
Отже підсумуймо. Тут ми мусимо обмежитися. Завдання підсумування діяльности Особливої Комісії являється незвичайно утрудливим.
Справа в тім, що, як відомо, найбільш переконуючу та найнаочнішу картину всякої роботи дають цифри, цеб-то статистичні дані. Такого фундаменту у нас нема. Статистичних даних, що за їх допомогою ми могли би з найбільшою повнотою виявити всі досягнення Особливої Комісії, в її матеріялах нема. Головна причина цього нам уже відома. Звіти Губкомісій не тільки з великою загайкою надходили до центрального органу, але иноді й зовсім не доходили до нього.
Були, само собою зрозуміло, і инші причини. Отже у нас така думка, що цифровий матеріял Губкомісій надходив у розпорядження Особливої Комісії далеко не повний і що більша частина статистичного матеріялу лежить ще десь захованою в матеріялах Губкомісій. Отже тому звіти Губкомісій такі бідні цифрами та взагалі точними даними, що легко давалися би їх звести, підсумувати. Через якусь розпливність, непланомірність та безсистемність змісту, звіти Губкомісій примушують бажати багато кращого, в них відчувається якась недоговореність і потрібні відомості доводиться збирати по крихтам.
Так, зовсім не достаточні відомості, що далеко не доповнюють одна одну, знаходимо ми в матеріялах Особливої Комісії що до питання, яку кількість архівних матеріялів було передано в Відділи Утилізації. Відповідь на ці питання дають нам тільки два документи, що їх додано до короткого звіту Особливої Комісії про її діяльність за двохрічний строк, а саме: 1) відомість про архівні матеріяли, що передано до Відділів Утилізації, і 2) діаграма. У відомості наведено цифрові дані про матеріяли, що одержав Відділ Утилізації від чотирьох найбільш діяльних Комісій: Харківської, Полтавської, Катеринославської та Київської за 1920 та 21 роки. У діаграмі дається відомості в тій самій справі лише за першу чверть 1921 року.
Як бачимо, відомості обох документів часткового характеру. У першому випадкові вони не обхоплюють собою роботи инших семи Губкомісій, що працювали на Україні [41] і в другому випадку ‒ вони малюють особливо часткову роботу зазначених чотирьох Губкомісій, роботу, що ніяк не може служити нам за одиницю, щоби міряти роботу тих самих Комісій хоч би за цілий 1921 рік.
Однак, хоч які не часткові ці відомості, все таки за їх допомогою ми можемо освітлити трохи діяльність Особливої Комісії в справі постачання Відділам Утилізації архівного вибраку. Слідом за відомістю 4 Губкомісій, кожна протягом різного часу роботи, в звязку з різним часом їх утворення, відокремили архівного вибраку в 1920 році ‒ 92.391 пуд. 06 фунт. і в 1921 р. ‒ 35.671 пуд. 05 фунт., разом 128.062 пуд [42].
Отакі цифрові дані згідно з відомістю. Що до діаграми, то вона дає нам ще менше відомостей, а саме, що ті чотирі Губкомісії за першу чверть 1921 року відокремили загальними зусиллями архівного вибраку кількістю разом 23.441 пуд [43].
На підставі наведених даних у їх сукупності ми можемо зробити такі висновки: 1) що робота в справі відокремлення архівних матеріялів у 1921 році, порівнюючи з попереднім роком, пішла до великого зниження (більш над 150%), і 2) що зменшення роботи що до відокремлення матеріялу неухильно продовжувалося протягом цілого 1921 року. Справді, як що згідно з відомістю, Відділи Утилізації за весь 1921 рік одержали від чотирьох Губкомісій архівного матеріялу вагою 35.671 пуд. 35 фунт., а на підставі діаграми за першу чверть того ж самого року надійшло до Відділів архівного матеріялу 23.441 пуд., то ясно, що за останні 8 місяців роботи Губкомісіям удалося відокремити лише 12.230 пуд. 05 фунт, архівного матеріялу. Факт зниження роботи таким чином ясний. Що до того, яку роботу виконали инші Губкомісії, яку кількість архівного вибраку вони в свою чергу передали до «Югбума», про це відомостей до Особливої Комісії не надійшло.
Такі підсумки роботи Особливої Комісії що до постачання Відділам Утилізації архівного вибраку, оскільки ці підсумки підказують матеріяли комісії. Як що ми згадаємо, як багато архівного матеріялу вимагав «Югбум» (до 30.000 пуд. на місяць, цеб-то до 360.000 пуд. на рік), то для нас стає ясним, що приплив архівного вибраку до Відділів Утилізації в кількості 128.062 пуди, зрозуміла річ, далеко не вдоволяв потреби «Югбума». Але з другого боку ми не знаємо й того, оскільки подібні вимоги з боку «Югбума» відповідали дійсним потребам паперової промисловости, що тоді відроджувалася.
Ще слабше стоїть справа, як би ми схотіли ілюструвати цифрами підсумки роботи Особливої Комісії по реєстрації архівів. Звіти Губкомісій не дають ніяких відомостей що до цього, не вважаючи на те, що звітування в справі реєстрації архівів уходило до кругу обов’язків Губкомісій. Причини цього явища очевидні: 1) Губкомісії в свою чергу не діставали подібних відомостей від установ, і 2) через нечисленість штатів співробітники Губкомісій, очевидячки, були безсилі, щоби виконати цю роботу на власну силу. Але все ж таки спроби напевне були. До цієї думки нас приводить такий факт.
У звітах Губкомісій трапляються довгі списки архівів, що малося розбирати або що вже було розібрано [44]. Роздивляючися такі списки архівів, мимоволі запитуєш себе, оскільки широко охоплювала ця робота різні боки життя кожного архіва. Так, що розбирання архівів у його процесі сполучалося з певними дослідами з боку співробітників що до складу архівів, їх стану та инших питань, що мало місце в роботі співробітників Харківської Губкомісії, то кінець-кінцем наслідком такої роботи мусив виникнути дуже цікавий та значний матеріял. Але в звітах про це або ні слова, або містяться прості звідомлення про реєстраційну роботу, не зазначаючи, в яких саме архівах було переведено цю роботу та які були її наслідки [45].
Оце й усе, що ми могли сказати про діяльність Особливої Комісії. Треба думати, що ця річ далеко ще не вичерпана. І як що тільки матеріяли окремих Губкомісій вийдуть у світ, то за їх допомогою роботу Особливої Комісії буде найправильніше освітлено.
От уже 2-3 роки, як паперова промисловість на Україні щасливо пережила критичний момент. Паперовий голод уже минув завдяки тій енергійній та напруженій колективній работі кількох установ, до якої Особлива Комісія з свого боку вклала значну частину своїх сил, знання та практичного досвіду в архівній справі.
[1] Донецьк. та Дніпровськ. (архів О. В. А. К. вх. ч. 132), Роганськ. (вхідн. ч. 139) та Одеськ. (вх ч. 152). [2] 3 огляду на гостру паперову кризу Всеукраїнський Ревком ухвалює: «Доручити уповноваженому в справі відновлення паперової промисловости негайно стати до використання всіх радянських, колишніх державних, громадських та приватних архівів, у частині, що не має історичної та ділової вартости. Точний порядок використання архівів установляє особлива Комісія Всеукрревкому в складі: представника Ревкому т. Бутвіна, голови Архівної Секції Вукопміс’у проф. Багалія та уповноваженого промисловости т. Маківського. Усім радянським, громадським інституціям, а також приватним особам приписується негайно зареєструвати переховані в них архіви, точно зазначаючи місце переховування, а також відповідальну за архів особу.
Поки згадана Комісія не стане до роботи, всю відповідальність за цільність архівів покладається на ту установу, що в її віданні або помешканні архів переховується. Без дозволу зазначеної Комісії користати з архівів для яких-будь цілей безумовно забороняється під острахом суворої відповідальности («Вісти» ч. 44).
[3] Вісти, ч. 58). [4] Короткий звіт із діяльности Особливої Комісії з лютого 1920 року по 1 червня 1921 року. [5] Див. Протокол № 13. Останнє засідання Комісії датовано 14 липня 1921 року. Значить, більш п’яти місяців, від 14 липня аж до дня закриття Комісії на підставі постанови Раднаркому від 13 січня 1922 року, вона була ніби то без діла. Про це красномовно свідчать матеріяли, що відносяться до останніх місяців її роботи та не мають якого-будь ясного значіння. [6] Протокол № 16. Але дальші засідання, як і раніш, призначалося через непевні перемежки часу. Матеріялу, що до розпоряджень Комісії налічуєтья в кількості 12 постанов, розпоряджень та інструкцій. Вхідних паперів ‒ 181, вихідних 232. [7] Вісти 1920 року № 50. [8] Вісти 1921 року № 65. [9] Протокол Ч. 8. [10] Вхід. Ч.Ч. 76 та 979. [11] Протокол № 8. [12] Протокол № 12. [13] Протокол № 12. [14] Протокол № 8. [15] Вих № 153а. [16] Вх. № 67. [17] Протокол № 15. [18] Протокол № 11. [19] Протокол № 10. [20] Протокол № 15. [21] Вхідн. № 141, 158. [22] Вихідн. № 138. [23] Протокол № 8. [24] Протокол № 11. [25] Вихідн. № 3а. [26] Протокол № 2. [27] Вхідн. № 11. [28] Протокол № 15. [29] Вхідний № 100. [30] Вх. № 57. [31] Вих. № 115 і 130. [32] Вих. № 141, 158. [33] Вих. № 85. [34] Вих. № 42, 83. [35] Вих. № 160. [36] Вих. № 62. [37] Вих. № 1826. [38] Протокол № 7. [39] Протокол № 8. [40] Протокол № 19. [41] Донецької, Одеської, Чернігівської, Подільської, Кремінчузької, Олександрівської, та Житомірської. [42] Харківськ. ‒ 44.062 пуд. 17 фун., (1920 р.). Полтавськ. ‒ 16.659 пуд. 08 фунт., Катерин. ‒ 20,796 пуд. 21 фунт., Київ. ‒ 10.873 пуд. і за 1921 рік: Харк. ‒ 10.422 пуд. 24 ф., Полтав. ‒ 12.378 пуд. 24 фун., Катерин. ‒ 4.610 пуд. 08 фун., Київськ. ‒ 8.259 п. 25 ф. [43] Полтав. ‒ 8.820 пуд. Катер. ‒ 6.504 пуд., Харківськ. ‒ 4.483 пуд. і Київськ. ‒ 3.634 п. [44] Вхідн. № 97, 141. [45] Вхідн. № 35.
Архівна справа, 1925 р., кн. 1, с. 73-85.