Щурат Василь

Я вродився 24 серпня 1871 р. в Вислобоках коло Ременова Куликівського повіту, де мій батько був сільським учителем. Коли він в 1873 р. помер, а мати аж в 1878 р. подружилася вдруге з Миколою Семковим, службовцем львівської університетської бібліотеки, я у Львові укінчив українську гімназію в 1892 р. і з пок[ійним] Іваном Франком вибрався на студії славістики до Відня, де в 1896 р. одержав диплом доктора філософії. Видержавши опісля учительський кваліфікаційний іспит у Чернівцях, я навчав української мови й клясичної філології в українських і німецьких гімназіях, державних і приватних в Перемишлі, в Бродах і у Львові, від 1898 р. до 1934, з дворічною перервою 1919-1921 р., коли не склавши присяги на вірність польській державі і втративши службу, був організатором тайного українського університету й першим ректором його, за що в 1921 р. просидів три місяці в польській тюрмі. Звільнений з тюрми щойно за інтервенцією Ліги Народів, дослугувався емеритури вже на становищі директора української приватної дівочої гімназії до 193[4] р.

Науково працювати почав я вже в гімназії 1890 р. в ділянці історії української літератури, культури й етнографії та їх зв’язків із Західною Європою. Згодом моєю спеціяльністю стало Шевченкознавство. За свої праці дочекався в 1913 р. обрання в дійсні члени НТШ, де пізніше був двічі обраний головою, а в 1929 р. обрано мене членом ВУАН, відки виключено по невідомим доси причинам.

Звиш 50 літ занімався я й перекладами світової поезії на українську мову, але багато з мойого дорібку ще не діждалося повного видання друком.

В політичних організаціях більш 20 літ не брав і не беру найменшої участи.

У Львові, дня 22 жовтня 1939 р.

Др Василь Григорович Щурат

Василь Щурат (1871–1948) – літературознавець, поет, перекладач, педагог; у жовтні 1939 р. – червні 1941 р. – професор кафедри історії української літератури Львівського університету; у 1944–1948 рр. – директор Львівської бібліотеки АН УРСР.