Сімович Василь

Др. Василь Сімович, син народнього вчителя, народився 9 березня 1880 р. в селі Гадинківцях, кол[ишнього] Гусятинського повіту, в Галичині (тепер[ішня] Тернопільська область). Початкові школи – в рідному селі і в місті Станиславові (1886–1890), класична гімназія – в Станиславові (1891–1899), університет (філософічний факультет) – у Чернівцях на Буковині (1899–1903). Від 1904–1922 вчителював у вчительській семінарії в Чернівцях (від грудня 1904 – помічний учитель, від вересня 1905 – суплент, від січня 1906 – провізоричний головний учитель, від 15 травня 1910 – дефінітивний головний учитель із титулом професора, звільнений ухвалою директоріату публ[ічної] освіти Буковини – за румунської влади – з 30 жовтня 1922 р). 8 липня 1913 р. промований доктором філософії в університеті в Чернівцях, на основі дисертації про дієслово у творах Й. Галятовського та "суворих" іспитів (ригорозів) із славістики, української й порівняної індоєвропейської філології. За світової війни в рр. 1914–1918 – у таборах полонених українців на культурно-освітній праці в Австрії й Німеччині; від січня 1919 до 5 березня 1920 р. – на такій самій праці, як завідувач культурно-освітнього відділу Військово-санітарної місії для справ полонених українців у Берліні. В 1921 р. вертається на Буковину, вже як румунський громадянин, старається повернутись на своє давнє місце, та його проханню в цій справі румунська влада відмовляє, так само не вдається йому дістатися на опорожнену в часі імперіалістичної війни кафедру української мови і письменства в чернівському університеті [1] (відмова факультету з 2 листопада 1921 р.), яку зрумунізований університет перемінив на катедру історії сучасних слов’янських літератур. Повернувшися до Німеччини, працює як редактор "Української Накладні", яка видавала твори українських класиків (видала м. ін. і другим виданням його граматику української мови), та заробляє на життя коректою та редакцією мови різних українських видань. Від 1923–1933 – професор української і слов’янської філології в Українському Високому Педагогічному Інституті ім. М. Драгоманова у Празі, де був 1926, 1930 і 1933 ректором і редагував "Наукові Збірники" інституту, звідтіля брав у травні і червні 1927 р. участь у державній правописній конференції у Харкові та в наукових з’їздах: славістичному у Празі 1929 р., міжнародному лінгвістичному в Женеві 1931 р., в українських наукових з’їздах у Празі (1927 і 1932). У березні 1933 р. вибраний колегією філософічного факультету українського університету у Празі звичайним професором української мови, крім цього був (1923–1930) лектором української мови у Високій чеській торговельній школі. Після ліквідації Педагогічного Інституту ухвалою виділу тов[ариства] "Просвіта" у Львові з 6 червня 1933 р. вибраний на редактора відновлених видань цього товариства, переїжджає до Львова і працює в "Просвіті" до нової війни 1939 р. Від 1923 р. дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка; з переїздом до Львова працює то у раді цього товариства, то як науковий його секретар, то як активний член філологічної секції (редагує видання секції), то як голова мовознавчої комісії (від 1935 р.) філологічної секції. Вже зі Львова брав участь у славістичному з’їзді у Варшаві 1934 р. Наказом ректора львівського Державного Університету ім. І. Франка з дня 7 грудня 1939 р., ч. 86, принятий на посаду професора української філології з днем 15 листопада 1939 р., а наказом з 4 січня 1940 р. керівником кафедри українського мовознавства з днем 15 грудня 1939 р. Від 2 лютого 1940 р. працює ще й старшим співробітником львівського філіалу Інституту мовознавства Академії Наук УРСР.

Львів, у лютому 1940 р.

Василь Сімович (1880–1944) – мовознавець; у листопаді 1939 р. – червні 1941 р. – професор Львівського університету, з грудня 1939 р. – керівник кафедри українського мовознавства, у січні-вересні 1940 р., травні-червні 1941 р. – декан філологічного факультету.

[1] Йдеться про Чернівецький університет.