Історія Архіву

Заснування Архіву Львівського університету було викликане потребами збереження документів, які нагромадилися в університетській канцелярії, та вимогою їхнього наукового опрацювання. Протягом кількох століть існування Університету в ньому зібралося чимало матеріалів, які потребували упорядкування та належного зберігання. Особливо актуальним це питання постало наприкінці ХІХ ст., у зв’язку з написанням історії навчального закладу. Хоча ідея створення Архіву з’явилася ще у 1835 р. Тоді задум реалізувати не вдалося, а завершені в діловодстві документи й надалі залишали на зберігання у канцелярії. Кількість документальних матеріалів постійно зростала, а відтак більш давні з них опинилися під загрозою знищення. Документам загрожувало не лише недбале ставлення, а й втрати у зв’язку з крадіжками й неконтрольованими вилученнями. Брак місця для централізованого зберігання й існуючі вимоги діловодства сприяли розпорошеності документів. Часто їх зберігали за місцем створення чи функціонування. Це була ректорська та факультетські канцелярії, або й навіть приватні будинки відповідальних за діловодство осіб. Хоча така система зберігання негативно впливала на формування єдиного документального комплексу, однак саме вона посприяла збереженості частини матеріалів під час пожежі 1848 р. Документи, які перебували в Університеті, були майже повністю знищені, натомість їхнє місце посіли матеріали, що зберігалися у приватних осіб. Усі врятовані та отримані від приватних осіб документи улітку 1851 р. були звезені до канцелярії у новому будинку Університету для подальшого зберігання. На кінець ХІХ ст. в Університеті відклався ще один джерельний комплекс документів, створених після 1848 р. Однак умови його зберігання не були кращими від давніших документів. Вони залишалися невпорядкованими та не мали описів.

Людвік Фінкель

Усі вищезгадані документи у 1893 р. звезли до одного приміщення для написання історії Університету, яка значною мірою ґрунтувалася на архівних документах. Її написання завершили у 1894 р., після чого автори дослідження, видатні історики Людвік Фінкель та Станіслав Стажинський, порушили перед керівництвом Університету питання про потребу збереження, обліку й описування документів університетського архівного фонду. Керівництво навчального закладу прислухалося до думки дослідників та виділило для архіву приміщення. Варто зазначити, що за схожих обставин було засновано архіви в інших навчальних закладах на території Польщі. Зокрема в Ягеллонському університеті архівний підрозділ виник у 1906 р., а у Вільнюському – 1919 р. В інших навчальних закладах Польщі архівні підрозділи створили лише після Другої світової війни. Разом із рішенням про створення Архіву було обрано керівника – Л. Фінкеля, який спочатку самостійно забезпечував його функціонування. Згодом архівний комплекс значно збільшився, що зумовило необхідність залучення додаткових працівників. Тому до роботи в Архіві запрошено учня Л. Фінкеля, випускника Філософського факультету Т. Модельського, який працював з 1908 по 1924 рр. Після звільнення Т. Модельського його наступниками на посаді також були студенти та випускники Гуманістичного факультету: Тадеуш Кучкевич у 1924–1929 рр., Мар’ян Делявський у 1929–1932 рр., Антоній Кнот у 1932–1936 рр., Кароль Левіцький у 1934–1939 рр.

Після смерті Л. Фінкеля на посаду директора у 1930 р. запрошено Т. Модельського. За час його керівництва Архів не лише збільшив свої фонди за рахунок прийняття поточної документації Університету, а й започаткував декілька нових напрямів роботи. Одним із них, зокрема, було ініціативне комплектування. Працівники Архіву самостійно розшукували джерела до історії Університету та копіювали їх. Так було зібрано в Архіві комплекс фотокопій матеріалів єзуїтської академії. Варто відзначити, що такий напрям був новим для архівної справи того часу.

Теофіл Модельський

Загалом, характеризуючи діяльність університетського архіву від часу створення до 1939 р., можна виокремити три етапи: І. Початок організації підрозділу та налагодження архівної роботи (1894–1915 рр.); ІІ. Перехід до систематичного збирання документів та їхнього опрацювання (1916–1930 рр.); ІІІ. Налагодження наукової роботи архівного підрозділу (1931–1939 рр.). У перші два етапи головним завданням Архіву був збір документів, розпорошених та неупорядкованих. Їх зібрали централізовано в одному приміщенні, розпочали опрацювання, описання, облік, забезпечили належне зберігання. Саме тоді були створені описи, основа науково-довідкового апарату, зроблено перші спроби налагодження процесу систематичного комплектування архівного фонду. На наступному етапі вдалося не лише продовжити роботу підрозділу на досягнутому рівні, а й значно розширити її напрями. У цей період відбулися важливі зміни в архівній справі: до діяльності архівних установ з’явилися чіткі нормативні та методологічні вимоги і рекомендації. Були встановлені й спеціальні вимоги до кандидатів на роботу в архівах. Підкреслювалося, що одне із завдань архівістів – проводити наукові дослідження.

Одним із найважливіших напрямів діяльності Архіву Університету було комплектування його фондів, яке, у зв’язку з відсутністю детальних приписів, відзначалося спонтанністю. Відбір здійснював працівник канцелярії. Часто для подальшого зберігання залишали лише необхідні для практичної мети і діловодства документи, незважаючи на критерій історичної цінності. Підходи до комплектування були вдосконалені у міжвоєнний період у зв’язку з появою низки архівознавчих праць. Під час впорядкування матеріали поділяли на групи відповідно до існуючої структури факультетів та ректорату. В середині цих груп виокремлювали групи матеріалів за хронологічним принципом, враховуючи функції, які документ виконував у діловодстві. До довідкового апарату Архіву відносилися інвентарі, а також іменні, географічні й предметні покажчики. Щодо використання архівних документів, то варто виділити два напрями: наукове опрацювання матеріалів та виконання запитів. Важливість Архіву Львівського університету зростала пропорційно зі збільшенням його фонду. На середину 1930-их рр. Архів виконував роль одної з важливих збірок для наукових досліджень, на рівні із державним, земським та архідієцезіальним архівами. Матеріали університетського архіву використовували студенти для написання магістерських робіт, працівники Університету, дослідники з інших міст, навчальних закладів. Тематика переважно стосувалася історії Львівського університету чи галицького шкільництва. Архів також виконував довідки, надавав різноманітні відписи та копії. В Архіві була зібрана своя бібліотека, започаткована ще з кінця ХІХ ст. Основна література – історичні праці та спеціальні дослідження з архівної справи. Найбільше збірка поповнилася у другій половині 1930-их рр.

З приходом радянської влади до Львова та реорганізацією Львівського університету у кінці 1939 р. – на початку 1940 р. Архів Університету, як окрема структурна одиниця, перестав існувати, архівні документи Університету Яна Казимира передано на зберігання до обласного архіву, а роботу з архівними справами, які виходили із діловодства, доручено загальній канцелярії. Якщо Статути Університету Яна Казимира у Львові визначали, що архівісти мали готувати до друку публікації до історії університету, то у радянському Львівському державному університеті імені Івана Франка з часу реорганізації університету Архів став лише адміністративною одиницею, яка структурно належала до Адміністративно-господарської частини – спочатку при загальній канцелярії (1940–1941, 1944–1949 рр.), а з 1949 р. як окремий структурний підрозділ. Номенклатура посад Університету передбачала дві посади для університетського архіву: завідувача та архіваріуса. У штаті Архіву у 1940–1949 та 1951–1959 рр. була одна штатна одиниця, у 1949–1951 та 1959–1991 рр. одночасно два працівники – завідувач Архіву та архіваріус.

Відповідно до розподілу обов’язків у Ректораті Архів у радянський період був безпосередньо підпорядкований ректору. Однак на практиці підпорядковувався керівнику  Адміністративно-господарської частини/проректору з адміністративно-господарської роботи – в організаційних питаннях, відділу кадрів – в управлінні документацією, у структурі якої основну частину становили особові справи (передавалися відділом кадрів в Архів на зберігання), або першому відділу – у питаннях доступу до документів. Відповідно до посадових обов’язків працівники Архіву забезпечували зберігання переданих від підрозділів документів та їхнє архівне опрацювання. Архіваріус мав укладати описи, проводити експертизу цінності документів, надавати допомогу працівникам підрозділів щодо оформлення справ, готувати відповіді на запити. У цій роботі варто підкреслити дві основні риси: відсутність чітких механізмів роботи з документами в університетських структурах, що часто зумовлювало невпорядкованість архівних фондів, та домінування у роботі архіваріуса завдань щодо підготовки відповідей на запити.

У Львівському національному університеті імені Івана Франка архівний підрозділ продовжив збір та впорядкування архівних матеріалів Університету. Для забезпечення зберігання документів виділено нові приміщення, до організації архівного фонду залучено фахівців з архівної справи. На основі архівних матеріалів в Університеті проводилися наукові дослідження з історії Університету та біографістики, зокрема здійснювалася підготовка Енциклопедії Львівського університету.

У 2010-их рр. в Архіві розпочато нові напрямки роботи щодо науково-архівного опрацювання спадщини Львівського університету: проведено низку документальних виставок, розпочато формування особових фондів відомих професорів, збір тематичних колекцій та джерел до історії Університету, записи спогадів з використанням методів усної історії, оцифрування фондів.

_____

Див. про історію Архіву:

Осередчук О. А. Архів Львівського університету у другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст.: історія формування та функціонування (Дисертація).

Herun Wasyl, Mołodećka Marija. Pracownicy Archiwum Lwowskiego Uniwersytetu Narodowego im. Iwana Franki (1939–1991). Portret prozopograficzny / Herun Wasyl, Mołodećka Marija // Archiwa polskie i sowieckie w realiach systemu komunistycznego, pod redakcją Janusza Łosowskiego i Mirosława Szumiły, Warszawa 2021, Instytut Pamięci Narodowej. – 2021. – P. 247-266.