Київський Центральний Історичний Архів формально існує з 1922 року. В цьому ж році, завдяки заходам Наркомосу т. Гринька та члена Реввійськради т. Затонського для Центрального Архіва було передано будинок б. Софійської духовної школи в Софійському подвіррі.
Дату переїзда до будинку 29 травня 1922 року таким чином можна вважати за дату заснування Архіва.
Думка про утворення в Київі Головного Архіва виникає відразу після Жовтневої революції, і лише несприятливі умови спричинилися до того, що в 1919 році Наркомос України, який тоді урядував у Київі, не встиг перевести декрету про заснування Головного Архіва.
З 1920 року Київ став лише губерніяльним центром і навколо Архівного управління, яке в 1922 році функціонувало, як Київська Філія Головарху, з того самого часу (1920 р.) починають зростати та об’єднуватися в одне суцільне – архівні фонди. Революція пустила все життя по новій дорозі і витворила нові адміністраційні апарати, яким в їх роботі абсолютно непотрібні були ті паперові скарби старого ріжиму, що їх накопичили навколо себе старі канцелярії. Величезні архіви лишалися без звязку з адміністраційними органами і знаходили його лише через Архівне управління. Найпершими фондами, що взяті були під керування архівного органу, були архіви губерніяльного правління, судові архіви, губерніяльного присутствія в селянських справах, казенної палати, попечителя шкільної округи та духовної консисторії. В цьому порядку приєднання їх до Архівного Управління вони одержали умовну нумерацію фондів. В дальшому однородні по змісту архіви приєднувалися до вже принятих фондів і утворили разом з ними одне ціле. Так виникла посада «хранителя фонду» – відповідального перед Архівним управлінням керівника роботами всіх окремих архівів, що входили до складу даного «фонду». По цих окремих архівах працювали й відповідали за свою частку архівного «фонду» «помічники хранителів фонду». Так, на чолі судових архівів (ІІ-й фонд) з 1920 року став С. В. Зубок-Мокієвський [1], і йому підлягали помічники хранителів фонду по б. судовій палаті (Соболів) по нотаріяльному архіву (Павлов), по б. окружному суду (Курінний), по б. з’їзду мирових суддів (Сикорський).
Всією цією сіткою архівного апарату керувало Архівне управління, яке що тижня влаштовувало наради «хранителів фонду» для обговорення звітів та планів тижневої роботи.
До первісного складу з шістьох «фондів», що склалися один за одним одразу при утворенні Архівного управління р. 1920, в тому ж році приєднано було, як VII архівний фонд «Осередковий архів установ військового часу». Потім, як VIII фонд, виділено було історично-революційний відділ і, нарешті, як IX фонд, приєднано було архів губерніального земства. На цьому кристалізація «фондів» закінчилася: приєднання нових архівів велося далі в порядку вливання цих архівів у існуючі вже «фонди». А згодом повстало питання про об’єднання деяких окремих «фондів», за браком співробітників з одного боку і для надання більшої систематичности в розподілі – з другого.
Це об’єднання сталося в розподілі на відділи того Центрального Архіва, що його утворено було р. 1922. Ще кілька переформувань довелося йому пережити, поки він оформився в тому вигляді, в якому він існує зараз. Найголовніші – це приєднання р. 1922 Військового архіва, як самостійного відділу Архіва, відокремлення в тому ж році Центрального Архіва Революції.
Центральний Історичний Архів у сучасному своєму стані складається з сьоми відділів: І – історично-революційного, II – адміністраційно-судового, III –відділу земських та громадських організацій, IV – фінансово-економічного, V – просвіти і культів, VI – військового та VII – відділу приватних архівів.
Організацію Архіва не можна вважати остаточно закінченою, бо в ньому досі зібрано не всі окремі архіви, що мусять в ньому переховуватись. Самий Центральний Архів не зосереджено в одному будинку, а він займає на території Київа до 10 різних приміщень та будинків. До того ж він не має досі «Положення» і відповідного штату, який обслуговував би всі його відділи. Деякі частини, як ІV, VI, VII відділи, бібліотека, досі знаходяться в первісній організаційній стадії. Значна частина матеріалу немає описів. Проте за ті три роки, які має за собою Київський Центральний Історичний Архів, пророблено колосальну роботу по концентрації і внутрішній розборці архівних матеріялів. Цілком з’організованими з’являються І і III відділи, і по цих відділах уже приступлено до складання описів та до наукового використовування матеріялів. Оформлення II і V відділів теж значно посунулося вперед.
Історично-революційний відділ Центрального Архіва виріс органічно з VIII-го історично-революційного фонду при Архівному Управлінні, який склався на початку 1920 року. Основним архівом, що дав базу для заснування відділу був архів Київського жандармського управління та охоронного відділу. Крім цього архіву в складі VIII-го фонду при Управлінні був так званий Архів Сучасности, де скупчувалися різні архівні документи й архівні збірки відозв та офіційних видань революційних і контрреволюційних урядів, а також взагалі друкованих видань, в яких відбивалася сучасність: газети, листівки, плакати. В такому вигляді обидві частини: жандармський архів та Архів Сучасности були перевезені р. 1922 до нового будинку Центрального Архіва в Софійському подвір’ї, де історично-революційним матеріялам було одведено три просторих кімнати і велику виставочну залю, куди було перевезено історично-революційну виставку Істпарту, що її було влаштовано силами Архіва в будинку Пролетарського музею (нині Дімкомпрос’у).
Певний час (другу половину 1922 р.) історично-революційний відділ існував, як самостійний Центральний Архів Революції. З 1923 року він знову стає історично-революційним відділом Центрального Історичного Архіва. З цього часу починається його систематичне поповнення й упорядкування. Значні фонди жандармського управління та охоронного відділу перевіряються, розміщаються в шафах і цілком займають одну з кімнат відділу, складаючи його розискний підвідділ. Адміністративний підвідділ складають секретні фонди генерал-губернатора і губернатора, фонди фабричної інспектури, які протягом 1923–1924 року передаються з инших відділів Центрального Архіва до історично-революційного.
Підвідділ судовий складається з політичних справ військового суду, судової палати, прокурора судової палати та окружного суду. Крім того, протягом 1924 р. виділено було як окремий підвідділ – архівні фонди, що склалися після Жовтневої Революції: Рада Робітничих та Салдацьких депутатів 1917 р., Освідомий відділ Київського градоначальника 1918 р., Міністерства Ісповідань 1918 та инші.
Найбільш інтересними фондами в складі Історично-революційного відділу з’являються, звичайно, фонди жандармського управління та охоронного відділу. Жандармський архів зберігся з самого свого початку, з кінця 20-х років XIX століття. На жаль, р. 1915, мабуть через брак приміщення та великі розміри архіва, самі жандарми знищили багацько справ, переважно за 1870-90 роки. Описи справ, які збереглися разом з архівом, за ці роки уявляють собою цілі сторінки, підряд пописані жандармськими помітками про знищення справ.
Проте архів у цілому в’являється нам найціннішим фондом для історії революційного руху на Україні. Від давніх часів одмітимо невеличкі справи 50-60-х років, що торкаються селянських рухів перед розкріпаченням, від 70-80-х років найбільш цінним матеріялом являються справи про народницький рух, так зване «хождення в нарід».
З 1902 року паралельно з жандармським архівом ідуть справи «охоронного відділу». Обидва фонди, починаючи з 900 років, уявляють собою виключне по розмірам і змісту першорядне джерело до вивчення історії першої революції, років реакції, діяльности політичних партій, професійних та громадських організацій на Київщині. Справи насичені автентичними документами: відозвами, екземплярами нелегальної преси, рукописами, перлюстрованими листами, оглядами й сводками про революційний рух. В архіві зберіглися фотографії всіх, хто проходив по справах жандармського управління, реєстраційні карточки на кожну особу, що згадується в справах, схеми та креслення, в яких зводилися наслідки агентурного стежіння за політичними діячами.
Крім основного фонду – Губерніяльного жандармського управління, маємо ще декілька дрібних архівних фондів – як Районового жандармського управління та жандармських управлінь на залізниці, на окремих станціях.
Не меншим та не менш інтересним з’являється адміністраційний підвідділ. Центр його – секретна частина генерал-губернаторського архіва теж з кінця 20-х років до менту ліквідації генерал-губернаторства в Київі р. 1915. Цей архівний фонд є прекрасне доповнення до жандармського архіва. В де-яких частинах, особливо до 80-х років, генерал-губернаторський архів цілком заповнює прогалини жандармського. Політичний рух 60, 70 і 80-х років одбився тут, як найповніше. Від двацятих років маємо справи з відгуками декабристського повстання. Справи 30-х років окрасилися першим польським повстанням. Секретна частина генерал-губернаторського архіва красномовно оповідає про ту політику жорстокого утиску що до польського народу і польської культури, найвиразнішим носителем якої був страшної памяти «Капрал Гаврилович Безрукий», як назвав його Шевченко, відомий Д. Г. Бібіков. Найбільш інтересну політичну справу за урядування цього генерал-губернатора – справу про Кирило-Мефодіївське Товариство на жаль досі не розшукано. Пятидесяті роки одмічені в архіві справами про селянські та студенські рухи (найголосніша справа – Розенталя 1855 року). 60-і роки позначені розвитком польського демократичного руху і вибухом загально відомого повстання 1863 року. В архіві добре відбився процес зростання цього руху і особливо передповстанчий маніфестаційний період. На 60-ті роки падає початок і українського руху. Розвиток українського «хлопоманства», початок Старої Громади одмічений був кількома адміністраційними справами (Познаньського, Рильського, Синегуба), які одбилися в архіві. Народницький і Народовольчий рухи 70-х-80-х років, робітничий рух 90-х років, період першої револіції та років реакції по матеріялах генерал-губернаторського архіва обмальовуються в більшому масштабі, ніж по матеріялах жандармського архіву, тому що влада генерал-губернатора поширювалася на три губернії: крім Київської, ще на Подільську та Волинську. Крім того, в адміністраційному порядку до генерал-губернаторської канцелярії доходило значно більше справ ніж до жандармського управління. Особливо це торкається селянських рухів, справ про так звані «аграрні безпорядки» то що.
Третім фондом, що з’являється додатковим джерелом для історії революційного руху, з’являється секретна частина губернаторського архіва. Вона охоплює час 1870–1914 р. і дає багацько матеріалів для освітлення революційних подій на Київщині.
Окремо стоїть судовий підвідділ Історично-революційного архіва. Цей підвідділ складається з політичних справ, що їх відокремлено з архівів судової палати, військово-окружного суду та прокуратури. Серед надзвичайно цінних матеріялів що до політичних процесів з 70-х років до революції 1917 року одмитимо діла про Чигиринську справу (Я. Стефанович та инші) про Южно-Російський робочий Союз, про страйк залізничників 1903 р. Архів зберігся не вповні: він постраждав р. 1920 від військових частин.
Підвідділ Жовтня охоплює матеріяли після 1917 року, установ як революційних, так і контрреволюційних урядів. На жаль, збереглося дуже мало матеріялів від епохи 1917–1920 р. Так, дуже мало матеріялів знаходимо від часу Київського Жовтня. Збереглася тільки частина протоколів Ради Робітничих депутатів 1917 р. та де-які незначні архівні справи. Генеральний Секретаріят і Центральна Рада одмічені дуже невеликою кількістю архівних матеріялів. Є де-кілька автентичних документів від Гетьманщини і окремі справи і документи епохи військового комунізму. Найбільшу частину матеріялів цього підвідділу складають друковані видання: листівки, відозви, плакати, газети і журнали за час після 1917 року.
Поповнення історично-революційного відділу за останній час йшло такими значними кроками, що вже зараз ясно намітилась потреба в новому приміщенні для відділу. Центральний Архів намітив для розміщення Історично-революційного відділу сусідній будинок б. Архітектурного Інституту, в просторих кімнатах якого можливо буде розташувати й архів, і читальну залу й робочі кімнати й робочі кабінети для робітників Істпарту.
В сучасний мент відділом завідує А. О. Грінберг.
Зовсім в иншому становищу знаходиться II відділ Центрального Архіва – адміністраційно-судовий, який склався з трьох колишніх фондів: I, II і III. В основному будинку Архіва знаходиться тільки незначна його частина. Більшість матеріялів лежить по допомогових приміщеннях у б. присутніх місцях. Величезні наукові скарби цього відділу досі не цілком виявлені. Про це свідчать ті знахідки, які доводиться робити при розборці архіва. Так, зовсім недавно знайдено найраніші справи генерал-губернаторського архіва, які датуються 1745 роком і освітлюють епоху урядування в Київі генерал-губернатора М. І. Леонтьева, який, як відомо, виявив себе великим ворогом місцевих прав і навіть подавав до Сенату свій проект про знищення запорозького самоврядування, але цей проект визнано було за несвоєчасний. Серед справ генерал-губернатора Леонтьева звертає на себе увагу величезна справа про напад на запорожців татар, в якій збереглося два автентичних листи кримського хана Селім-Гірея до Леонтьева, до яких прикладено й сучасні переклади цих листів і брульони листів Леонтьева. Ці виключної цінності документи досі лежали в самому темному й вохкому кутку архіва губерніяльного правління (в присутніх місцях) і нещодавно перевезені до будинку Центрального Архіва. Нові не менш інтересні знахідки цілком можливі й у дальшому. Розкиданість архіва по 5 різних приміщеннях значно ускладнює роботу по елементарному упорядкуванню фондів, що складають цей відділ.
Найбільш визначним і цінним з наукового боку з’являється архів Київського генерал-губернатора, що деякий час звався просто військовим губернатором. Територія, що входила до складу Київського генерал-губернаторства, мінялася, і в XVIII віці ми маємо матеріяли з Чернігівщини, а навіть і Мінщини (1798 р.). Мінялися й функції генерал-губернатора, і можна легко простежити на матеріялах, як зростає й шириться на протязі XIX віку влада цього вищого в краї урядовця. Найстаріші справи доходять до 1745-46 р., далі йде перерва. Серед генерал-губернаторських знаходиться невеличка кількість справ губерніяльної канцелярії (1770 р.) та Київського намісництва (1790 р.). Трохи більше справ збереглося від другої половини 90-х років XVIII в. З 1796 року маємо тут майже за кожний рік аж до 1811. Суцільною масою справи генерал-губернаторського архіва йдуть з 1827 року. Всю стару частину цього фонду до 60-х років зосереджено в основному будинку Центрального Архіва в окремій залі. Тут маємо господарчу частину, поліцейську, судну, військову, пашпортну, про чужоземців, розпорядчу. Найбільший інтерес для історії краю має господарча частина. Тут маємо матеріяли до історії городів на Правобережжі, до історії збудування й перепланування самого Київа, до історії промислового капіталізму (початки фабричної промисловости), тощо. В поліцейській частині в найбільш інтересних справ знаходимо матеріяли до історії театральних вистав, справи про заведення ярмарок, відкриття різних закладів, справи про виселення євреїв, то-що.
До складу генерал-губернаторського архіва стосуються й справи так званого інвентарного комітету (за часи ген.-губ. Бібікова), який мав на увазі регулювати кріпацькі відносини селянина до поміщика. Надзвичайно яскраві побутові картини поміщицьких утисків малюють ці урядові справи. Взагалі в генерал-губернаторському архіві знаходимо колосальний матеріял до змалювання становища селян на протязі майже цілого XIX століття. Досить значний фонд інвентарного комітету зміняється фондом комісії для покращення побуту селян (1857 р.) і переходить в «крестьянское отделение» генерал-губернаторського архіва, починаючи з 1861 року. Тут справи викупу селян, про непорозуміння й суперечки на грунті викупу й складанню «уставних грамот», тут справи про чиншове володіння й про пізніші селянські реформи.
В додаток до цієї частини генерал-губернаторського архіва можна назвати окремий фонд губерніяльного присутствія в селянських справах (1861–1917 р.) з повітовим Київо-Радомишським «присутствіем». Цей фонд дає основний матеріял по історії переведення на Київщині реформи 1861 року. В складі цього фонду збереглося де-кілька великих окремих справ з описом панського маєтку, з інвентарями, розпреділенням панщини, тощо (наприклад, опис села Зозулинці Бердич. повіту, що належало поміщику Абрамовичу). Велику цінність уявляють справи 3-го викупного столу, де зосереджено матеріяли, що характеризують панське й селянське господарство 60-х років, ту напружену боротьбу, якою позначені 60-і роки. Чиншові справи знов таки дають прекрасний матеріял для змалювання пізнішого селянського господарства (90-х років) і, нарешті, апеляційні діла по справах волосного суду уявляють собою надзвичайно цінний матеріял до історії звичаєвого права.
Для зрозуміння розмірів та складу архівних фондів адміністраційно-судового відділу можна навести цифри по цьому найменшому з усіх фондів. В склад губерніяльного присутствія в селянських справах уходить 14 столів, по яких збереглося загальною кількістю до 90.000 справ. Архів губерніяльного присутствія знаходиться в окремому приміщенні (б. присутніх місцях) і цілком розібраній і перевірений по описах.
Основна маса архівних фондів, що входять до складу адміністраційно-судового підвідділу Центрального Архіва, крім зазначених уже – старої частини генерал-губернаторського архіва (1745–1860 р.) та селянського «присутствія», знаходиться в підвалах б. присутніх місць (архів губерніяльного правління та Київського губернатора), в двох окремих будинках (архів окружного суду та нотаріяту) й нарешті в двох окремих кімнатах (архів прокурора й судової палати).
В складі фонду губерніяльного правління знаходиться ціла низка окремих губерніяльних установ, комісій, комітетів, і цей фонд з’являється основним матеріялом по історії Київщини. До складу його увійшли, між иншим, архів Межигірської фабрики та центральної ревізійної комісії 40-х років, що перевіряла склад польського шляхетства. В 90-х роках на цей фонд складено було загальний хронологічний опис, до якого заведено було 80.989 справ за роки 1780–1881. Взагалі архів зберігся до самих останніх років існування цієї інституції.
Другий цілком самостійний фонд для історії Київщини є архів Київського губернатора з 1802 року до останніх років перед війною. Частина справ за роки 1914–1916 значно постраждала вже після 1917 року в тих приміщеннях, куди вона переїздила разом з управлінням нових губерніальних установ. Фонд цей має хронологічний опис до 1876 р., але опис складено (в 1900-х роках) недбало, з великими пропусками, й сила матеріялу лишилася поза описом; з 1802 по 1876 р. по опису рахується 50.208 справ.
З судових фондів найбільший інтерес уявляє собою архів б. окружного суду в окремому двохповерховому будинку. Тут маємо матеріяли, починаючи з 20-х років XIX віку. До цього часу з кінця XVIII віку матеріяли було взято до Архіва Міністерства Юстиції в Москві. Матеріяли до-реформових судів (повітових, гражданської та уголовної палат) уявляють добірний матеріял для економічної історії того часу (заборгованість панських маєтків, грошові претензії до різних промислових закладів) для історії побуту і самої судової процедури.
Архівний фонд нотаріяту з кріпосними реєстрами (1800–1899 р.) дає матеріял до історії мобілізації земельної власности і взагалі одкриває дослідникові цінний історичний матеріял в тих актах, якими заповнено нотаріяльні книжки.
З судових архівів дуже погано збереглися фонди губерніяльного та повітового з’їздів мирових суддів.
Сучасний III відділ Центрального Архіва – земських, громадських та сословних установ виріс з великого «Центрального («Осередкового») архіва установ військового часу», який містився в 4 кімнатах по Інститутській вул. ч. 4. В цьому архіві зібрано було фонди більш ніж 20 установ у кількості не менш як 500 тисяч справ. В складі архівних «фондів» при Губарху з 1920 року він рахувався «VII архівним фондом», але в сучасному III відділі з цим «VII фондом» злився також і «IX архівний фонд» – земського самоврядування.
Осередковий архів установ військового часу виник у 1917 році за ідеєю Юдицького, що завідував ліквідаційним департаментом при управлінні головноуповноваженого Всеросійського Земського Союзу.
В первісній стадії свого існування Осередковий архів був розкиданий по 8 різних приміщеннях. Найбільш значні фонди зосереджено було на Садовій вул. ч. 4, на Інститутській вул. ч. 4 і на бульварі Шевченка ч. 5. Першим директором архіва був О. М. Лапшов, якого замінив на цій посаді С. П. Дуброва, який і нині завідує III відділом Центрального Архіва. Вся та частина відділу, що її склав «Осередковий архів», розпадається на кілька окремих великих фондів, які вміщують у собі надзвичайно цінні матеріяли до епохи імперіялістичної війни. Тут маємо фонд Всеросійського Земського Союзу з усіма його 25 відділами, фонд Союзу городів, фонд Гідроюзу, Земгору, Бюро робіт КОПСУ по завданнях військового відомства і ще кілька десятків різних тимчасових установ військового часу. Серед матеріялів Гідроюзу та КОПСУ знаходимо силу чертежів різних обслідувань, будівельних робіт та удосконалень, що було переведено під час війни на території південно-західного й частково румунського фронтів.
В свій час восени 1919 року по фондах Осередкового архіва переводилася наукова робота особливої комісії, що її було зорганізовано при Науково-Технічному відділі Совнаргоспу (секції: технічна, історично-економічна, геологічна, медично-санітарна). В спеціяльне завдання комісії входила наукова розробка архівів військового часу. До складу комісії входили представники професури, ВУКОПМИС’у та військової інспекції. На підставі матеріялів, що зібрано було комісією, написано було низку наукових розвідок.
Крім зазначених фондів б. «Осередкового архіва», до складу III відділу відійшли архіви б. мійської управи, повітового земства, «приказа общественного призрения», червоного хреста, та різних дрібних установ міського характеру. Намічено до передачі зі складу II відділу архів міщанської управи та інші сословні архіви.
Найбільш цінним архівом з зазначених фондів з’являється безперечно архів міської управи, який зберігся з самого початку XIX в. і дає багацько матеріялів до історії міського господарства. В складі архіва знаходиться де-яка кількість матеріялів, що стосуються до історії Межигірської фабрики, яка певний час підлягала магістратові. Архів міської управи зберігся досить повно, завдяки переносці його Експертною комісією ще р. 1921 на власних руках до резервного приміщення Архівного Управління в колишній біржі.
Маємо тут протоколи та журнали засідань міської думи, відділів будівельного, мостового, водопроводного, ремісничого управління, санітарного, скотобійного, пожежного, господарчого, орендного, посесійно-земельного, секретарського та багатьох інших дрібних підвідділів, комісій то що.
З архівних фондів ІІІ-го відділу Центрального Архіва маються описи на архів Гідроюзу, розпочато складанням опису справ Земського Союзу та Управління Головноуповноваженого.
Треба одмітити, що до складу ІІІ-го відділу не ввійшов архів б. губерніяльної земської управи, який 19 грудня 1910 року згорів у тому приміщенні, де він знаходився, при загальній пожежі в будинку б. губерніального земства. З усього цінного фонду лишився тільки шкільний відділ, що ще р. 1919 був переданий до Губерніяльного відділу Народньої Освіти.
IV відділ Центрального Історичного Архіва – відділ фінансово-економічний – з’являється найменш організованим. Його упорядкування й організацію поставлено в плані робот біжучого року. Практичні потреби в матеріялах цього відділу та наукові інтереси дослідувачів примушують Центральний Архів звернути особливу увагу на фінансово-економічні фонди. Склад цього відділу надзвичайно різноманітний. Він охоплює і фінансові установи дореволюційного часу (казенна палата, казначейство) і приватні установи (банки) і суто економічні установи (сільсько-господарські товариства, архіви заводів та підприємств), ревізійні (контрольна палата) і архіви таких установ, які з’являються допомічними в економічному житті держави (пошта, залізниці, відомство шляхів, інженерні та будівельні організації). Відділ об’єднує таким чином велику кількість більш значних архівів та зовсім дрібні архівні фонди, і в дальшому організація відділу приведе до необхідності утворити підвідділи для об’єднання близьких по змісту архівів.
Основним фондом цього відділу мав стати архів казенної палати, але на жаль року 1920-го він загинув в значній своїй частині. Пощастило врятувати тільки частку його, розміром до 1.000 пудів.
До 1920 року архів цей займав підвальне приміщення в присутніх місцях з площею підлоги в 160 кв. сажнів і висотою в 5 ½-6 арш. По описах на перше січня 1918 року в ньому переховувалося 558.206 справ і 20.483 книжки і без описів до 1.500 справ.
В склад архіва входили ревизькі сказки (збережено в значній частині) починаючи з 1764 р. з перервами до 1858. Крім того, в архіві переховувалося до 100 в’язок кінця XVIII і початку XIX в., що лишалися поза описом і які торкалися головним чином маєткових та земельних справ.
В складі архіва за пізніші роки знаходились справи повітових рекрутських присутствій за 1860 р., реєстрові книжки старшого біржевого маклера і основною масою – справи самої казенної палати та податних інспектур.
У грудні місяці 1920 року архів цей було викинуто з свого приміщення особим відділом штабу Югзапфронту. Ревизькі сказки відразу було перенесено до 1-го фонду. Решту справ розміщено в прохідній гімнастичній залі реальної школи, через вулицю проти будинку присутніх місць. Красномовним документом про цю подію з’являється акт огляду архіва б. казенної палати від 11 грудня 1920 р. комісією, яку скликало Архівне Управління. Акт підписано представниками ВУАН, Губкопмис’у, Губнаросвіти, Губстатбюро, PCI, Всенародньої бібліотеки. Актом констатовано розруйнування архіва, зроблено було висновки що до дальших заходів про охорону, але припинити переноски не вдалося. Справи було перекинуто до гімнастичної залі і там їх розкрадено в значній їх частині. Рештки врятованого експертною комісією при Архівному Управлінні уявляють собою досі велику кількість нерозібраного матеріялу, пачок та окремих справ.
Другий не менш цінний фонд управління державного майна разом з архівом кол. удільної округи досі знаходиться в окремому приміщенні по вул. Революції ч. 6. Сучасний стан архіва важкий, після двох крадіжок архівного матеріялу, що сталися в цьому архіві. Цінні матеріяли по історії казенних селян, та приватних маєтків, що їх взято було в казну, вимагають перевезення цього архіва до основного будинку Центрального Архіва. В своєму сучасному приміщенні без штатного співробітника і постійної роботи в ньому ні залізні грати на вінках, ні печатки на дверях, ні систематичний огляд архіва не можуть уважитися абсолютно надійними засобами збереження цих фондів, які переховуються в архіві з початку XIX віку.
Решта архівів ІV-го відділу, за незначними винятками, знаходиться в приміщенні Центрального Архіва, де займає 5 кімнат і частково розміщена в підвалі. Тут маємо фонди контрольної палати, акцизного управління, казначейства, приватних банків та кредитових товариств, промислових підприємств, земельного банку з цінним плановим архівом, страхових товариств, поштово-телеграфної округи, шляхів і нарешті частину дрібних заводських архівів. З останніх одмітимо спирто-горільчаний завод, «снарядний завод» та низку цукрових заводів, що звезено до Архіва заходами Цукротресту: Черкаський, Єзерянский, Городищенський та инші цукрові заводи.
В IV-му відділі з’осереджується виключного значіння і розмірів підвідділ цукрової промисловости. По угоді з Цукротрестом, на кошти останнього, в підвальному приміщенні Центрального Архіва ставляться стелажі для розміщення архівів геть усіх цукрових заводів, які частками передає Київська філія Цукротресту.
Така ж концентрація заводських архівів стоїть на черзі й по инших трестах. Але на перешкоді до цього стоїть брак приміщень. Кімнати Центрального Архіва заповнено вщерть і конче потрібно поширення площі архівних будинків, хоча б на ближчі роки – приєднанням до головного будинку суміжного будинку бувш. Архітектурного Інституту.
Крім зазначених вище фондів, що входять до складу Центрального Архіва, на руках у відомств лишилася ще низка великих і цінних архівів. Так, чекає свого приєднення до складу IV відділу архів державного банку з матеріялами від першої половини XIX віку та де-які матеріяли фінансових установ, які досі вважаються ще за Губфінвідділом. Ліквідація губустанов, очевидно, прискорить цю справу.
До 1924 року IV відділом завідував К. О. Білевич (мер весоцаною 1924 року).
V відділ Центрального Архіва складається з двох частин: 1) фонди просвітних установ, 2) фонди різних установ культу. В першому підвідділі за основний архівний фонд треба вважати архів попечителя шкільної округи, навколо якого почали зростати, приєднуючись до нього, инші архівні фонди. За останні роки ця частина виросла в грандіозний архів, до складу якого увійшла більшість просвітних закладів міста Київа й мають увійти ще архіви б. Київського університету, Політехнічного та Комерційного інституту, які ще досі за браком місця в будинку Архіва лишаються під відповідальною охороною нових установ ВІНО, КІНГ’у, нового Політехнічного інституту. Передача Центральному Архіву буд. бувш. Архітектурного інститута мав розвязати й це питання остаточної концентрації всіх просвітних фондів.
Архів попечителя шкільної округи починається з 1832 року й іде не перериваючись до ліквідації установи р. 1918. Надзвичайно багатий матеріял до історії освіти на Правобережжі захоплює райони Поділля, Волині, Київщини і частини Лівобережжя, Полтавщини й Чернігівщини. З самого початку архіва до 60-х років маємо два підфонди: адміністраційну та господарчу частини попечителевої канцелярії. З того ж часу збереглася й секретна частина архіва з матеріялами по історії шкільного та студенського руху з матеріялами до біографії неблагонадійних педагогів, як Л. Глібов, П. Житецький, Н. Тумасов, Л. Беренштам та інші. Ці секретні справи нині передано до І відділу.
В адміністраційній частині знаходимо всю історію заснування шкіл на Правобережжі, відбиток тієї політики, яку російський самодержавний уряд проводив у так званому південно-західному краю. Матеріяли тридцятих, почасти й сорокових років дають багато ілюстрацій до системи переведення цієї політики: закриття польських шкіл, переводи шкіл з місця на місце (Кременецький ліцей, Винницька школа, колегіум при Базіліянських манастирях, то-що).
Маємо тут справи про заснування університету, дівочого інституту, благородних пансіонів та гімназій першої й другої – всі ці шкільні заклади, що приходили на зміну закладам відкритим комісією Чацького, мали на собі ясний відбиток того дворянського стану, що в своїх руках держав справу освіти. 60-ті роки малюють нам нові з’явища й одбивають приход до життя й до освітних установ різночинця. Повстають питання про народні школи, про вчительські інститути для підготовки народніх учителів, попечительська канцелярія розгалуджується, справи архіва відбивають на собі такі з’явища, як студенські гімни, як широка участь студенства в житті школи. В складі архіва збереглися справи Житомирської єврейської рабинської школи та єврейського педагогічного інституту, що були зачинені з політичних міркувань. Величезний матеріял до історії єврейської освіти дає 4-й стіл попечителевої канцелярії з матеріялами від 60-х років до самого кінця.
Прекрасним доповненням до архіва попечителя з’являється архів університету, в складі якого маємо архів Кремінецького ліцею з матеріялами про діяльність Чацького, архів І-ої й II гімназій від початку XIX віку, особливо другої, бо в склад її входила й дирекція шкіл (30-х років до 70-х). В складі відділу, крім того, маємо матеріяли для історії військової освіти (кадецький корпус з 1830-х років), духовної освіти (єпархіяльна шкільна рада, духовна академія з 20-х років XIX в., духовна семінарія з кінця XVIII).
В другій частині – по історії культів в першу чергу маємо цінніші старовинні манастирські архіви: Видубецького манастиря з XVI віку, Пустинно-Миколаївського манастиря та Михайлівського з XVII віку та Печерського манастиря з XVIII віку. Місце концентрації манастирських архівів – колишня Лавра, частина ж культових архівів знаходиться в основному будинку Центр. Істор. Архіву (стара частина духовн. консисторії – декастерії та рештки архіва Брацького манастиря), а частина знаходиться в допомоговому приміщенні Центрального Історичного Архіву (будинок б. духовної консисторії). З усіх цих матеріялів виключну цінність уявляють собою матеріяли манастирських архівів. Тут маємо не тільки найстаріші архівні фонди Київських архівів, але й надзвичайно багатий матеріял до економічної історії України XVIII-XIX віку. Господарювання, манастирів по своїх вотчинах, умови й форма цього господарювання, економічні наслідки його – все це мало досліджено і разом з тим повно освітлюється в документах зазначених фондів. Цінніші матеріяли до історії українського мистецтва: архитектури, шитва, різбярства, срібних та мідяних мистецьких виробів, знаходимо тут, не кажучи вже про те, що маємо в цих фондах відбиток загального життя, відбиток епохи в тих сутичках з цивільною владою, які доводилося мати духовним установам, або відбиток загально-історичних подій, в які так чи инакше втягалися манастирі.
Що до фондів адміністраційно-духовних (духовної консисторії та митрополита) їх інтерес побільшується тим, що маємо там матеріяли до історії релігійних рухів, розколу, штунди то що, які під час набували навіть політичних ознак і були захованою формою боротьби класової. Крім того, знаходимо тут і матеріяли до етнографії, до історії забобонів на релігійному грунті та матеріяли до звичаєвого права (духовні суди – IV стіл духовної консисторії).
V відділ не має свого завідувача. Багацько праці поклали в першій частині на упорядкування фондів Д. Б. Мельників, а в другій на концентрацію – Ф. М. Морозов.
VI відділ Центрального Архіва – військовий. До 1919 року було два місця концентрації військових архівів: в будинку Штабу (Банкова 11-13) і в будинку Микольских казарм на Печерську. Року 1920 архів Штабу майже цілком загинув – його розтаскали і знищили мобілізовані загони, що стояли в дворі Штабу. До 1922 року військові архіви були у віданні військового відомства і лише з 1922 року упорядкований військовий архів (в Миколаївських казармах), а на утримання якого війскова влада перестала одпускати кошти, перейшов до складу Центрального Архіва, як його окремий відділ. Але в-осени 1923 року за наказом військової влади архів було викинуто з свого приміщення в порожні будинки бувшої Лаври. Ні заступництво Укрцентрархіва, ні особисте клопотання завідуючого Центральним Архівом в штабі УВО не змогли стати на перешкоді катастрофи. Від спішної перевозки архів дуже постраждав. Переплутано було фонди, розбито пачки, матеріяли частково знищено, частково покрадено. Найбільш цінну частину перевезено було до основного будинку Центрального Архіва, де їх було до деякої міри впорядковано.
В грудні 1924 року, завдяки особистому клопотанню Завукрцентрархівом т. Тетіна, Губвиконком одвів у колишній Лаврі окреме стале приміщення в був. Новій гостиниці, куди почато концентрацію військового матеріялу. Але нині знову піднесено питання про переброску архівів, через те що ці залі, що їх займає зараз військовий відділ, потрібні для поширення протезного заводу
До сучасного складу військового відділу входять два підвідділи: 1) фонди старої армії і 2) фонди червоної армії. Стару армію представлено рештками архіва штабу військової округи, цінними архівами військового окружного суду і військово-інженерного управління з початку XIX віку, старим архівом артскладу, арсеналу і нарешті фондами, що стосуються до історії імперіялістичної війни: архіви штабів, фронтових та тилових частин.
Серед фондів Червоної армії в першу чергу знаходимо добірний матеріял до історії горожанської війни серед архівних фондів штабів великих військових об’єднань – саме армії ХІІ-ої та ХІV-ої (нині передано до історично-революційного відділу для вивчення цих матеріялів Істпартом). Крім того велика кількість архівів штабів дрібних об’єднань, окремих військових загонов та найбільше військово-господарчого архівного матеріялу. В загальній кількості має в цьому відділі до 1.000.000 архівних одиниць.
Відділом завідує Б. Н. Сумкевич.
Останній відділ Центрального Архіва – відділ приватних архівів, самий маленький з усіх відділів, але цінність матеріялів, що в ньому переховується, від того не програє. Маємо тут переважно матеріяли XIX віку, проте хронологічні рамки одсуваються назад аж у XVI вік. Центральним фондом з’являється архів Мнишків, в складі якого маємо багацько дрібних родиних архівів тих фамілій, що позливалися з фамілією Мнишків. Маємо тут такий виключної цінности матеріял до економічної історії кінця XVIII віку і особливо для історії поміщицького господарства, як «інвентарі». Збереглися в архіві «Summariushy» з описами архіва, що їх складено було ще в XVIII віці. В одному з таких сумаріушів знаходимо інструкцію для архіваря в віршах.
Крім того маємо ще до десятка архівів різних менш відомих родин. Тут же переховуються архівна збірка, що її склав проф. Лучицький з матеріялами до історії землеволодіння на Правобережжі, та архівні матеріяли приватних осіб, що їх найдено було по сейфах.
Описи відділу складаються зараз О. І. Барановичем.
При Центральному Архіві влаштовано спеціяльну бібліотеку, яка складається з книжок по архівознавству, друкованих описів архівів, видань архівних матеріялів. Крім того, маються книжки по історії України, Польщі і Росії, а також офіційні видання різних відомств, повне зібрання законів, своди законів, своди військових постанов, «Журнал Мин. Вн. Дел», «Журнал Мин. Нар. Просв.», «Журнал Мин. Юстиции», «Вестник Финансов», «Вестник Путей Сообщения» та ин. Підбираються земські й міські видання, звіти офіційних установ, закладів, підприємств, устави, друковані накази (військові з початку XIX віку), то що.
Всього в бібліотеці зібрано до 25.000 томів, з яких заінвентаризовано 3.611 книжок і мають охоронний опис до 1500 книжок.
Для більш приступного користування матеріялами розпочато організацію каталожної кімнати, де мають бути з’осереджені описи справ по всіх відділах Центрального Архіва. Величезні архівні скарби, що переховуються в Центральному Архіві, притягають до себе все більше одвідувачів. Роботу наукових дослідувачів утрудняє сучасний стан де-яких архівних фондів і надто малий штат, який не справляється вповні з роботою по обслуговуванню одвідувачів. Зріст наукового інтересу до Центрального Архіва показують такі цифри: у 1923 році до 100 чоловік одвідало читальну кімнату при Архіві, при чому видано було до 800 справ при 598 одвідуваннях. У 1924 р. вже 224 чоловіка користувалося 1606 справами при 125 одвідуваннях. За півроку 1925 – одвідало читальну кімнату 117 осіб (при 594 одвід.), при чім справ їм видано було 1344.
Наукова розробка архівного матеріялу найбільше йде по фондах історично-революційного матеріялу. По цих матеріялах працюють окремі особи по завданнях Іспарту, Істпрофу, або з власної ініціятиви за відповідним дозвілом Іспарту.
По архівних фондах инших відділів також працюють, як представники наукових комісій Академії Наук (Комісія звичаєвого права, Археографічна єврейська комісія, Комісія для вивчення громадських течій то що), співробітники дослідчих катедр, члени семінарів підвищеного типу та окремі дослідники. Можна назвати цілу низку робот і статей, що їх написано на підставі матеріялів архіва. Навіть цілі збірники і окремі числа журналів виходили на підставі матеріялів архіва.
З журналів і збірників назвемо: «Путь Революции» № 1 (Київ, 1923), «Летопись Революции» № 2 (Харків, 1923), «Труд и Меч» (К., 1923), «Труд и борьба» (К., 1924), з окремих книжок – «Первомайские прокламации», М. Балабанова – «Южно-Російський» робітничий союз, В. Міяківського – «Революційні відозви 50-70 років», О. Гермайзе – «Нелегальні відозви до Шенченківських роковин».
Ціла низка статтів по Київських, Харківських виданнях, яких тут не маємо змоги перерахувати, написані на підставі матеріялів Київського Центрального Архіва, ціла низка окремих документів, фотографій з Архіва з’явилася друком по таких виданнях як «Профессиональний Вестник», «Летопись Революции», «Коммунистическая Мисль», «Коммунар», «Червоний Шлях», «Україна».
Центральний Архів готує й свої власні видання, першим числом яких вийшла зазначена книжечка О. Гермайзе «Нелегальні відозви до Шевченківських роковин», яку зладили члени історично-архівного семінару при Архіві.
Дальшими випусками видань Архіва мають бути «Революційні процеси 70-80 років», «Матеріяли до біографії В. Б. Антоновича» та инші.
По матеріялах архіва було пророблено дві великих колективних праці для Істпарту та Істпрофу, а саме «Хроніка подій 1905 року», що її склали частково члени історично-архівного семінару при Архіві, частково закликана до роботи Істпартом молодь. Роботу для Істпрофу було виконано групою наукових робітників у формі карткового наукового опису архівних матеріялів, що стосуються до історії професійного руху, з витягами й копіями найбільш цінних документів.
Для популяризації архівних матеріялів Центральний Архів не раз улаштовував виставки архівних матеріялів та брав участь своїми матеріалами на чужих виставках.
Року 1922 силами Архіва за ініціятивою та грошовою допомогою Істпарту було зроблено виставку по історії соціял-демократичного руху в Київі з 1890 років – до 1917 року, переважно по матеріялах жандармського архіву. Цю виставку з тимчасового її приміщення в будинку Пролетарського Музею (нині Дімкомоосу) було перенесено до будинку Центрального Архіву, де вона й функціонувала довгий час.
Року 1923-го Центральний Архів взяв участь не тільки матеріялами, а й роботою своїх співробітників на Історично-Революційній виставці Іспарту, яка поклала основу сучасного Музею Революції, що й зараз широко користується матеріялами архівними, друкованими та ілюстраційними з Історично-Революційного відділу Архіва.
Року 1924-го Центральний Архів за ініціятивою Істпарту і на кошти його влаштував виставку присвячену Шевченкові, де був цілий відділ з архівними матеріялами про Шевченка. Нарешті в цьому році Архів узяв участь в невеличкій виставці, присвяченій пам’яти М. Драгоманова з нагоди 30-ти річчя смерти його. Виставку було влаштовано в Академії Наук під час урочистих публічних зборів і Центральний Архів виставив свої архівні справи про Драгоманова.
Матеріяли Центрального Архіва цікавлять установи й окремих осіб не тільки як наукові документи. Ще більше, ніж з дослідницькою метою, до Архіва звертаються державні установи, громадські організації та приватні особи за документами, що мають практичне значення, за справками, та копіями з різних актів, посвідчень, свідоцтв, дипломів тощо. Року 1923-го було видано всього 501 оправок, документів, копій тощо, року 1924-го – 632, за півроку 1925-го – 685.
Треба одмітити й ту роботу, що взяв на себе Центральний Архів, це підготовка майбутніх архівних робітників. З цією метою з листопаду 1923 року при Архіві було закладено історично-архівний семінар під керівництвом проф. О. Ю. Гермайзе; до складу семінару ввійшла переважно студенська молодь. За лозунгом: «архівіст мусить бути помічником історика», в ряд практичних робіт суто архівного характеру (розборка, опис реєстровий та науковий) введено елементарні роботи дослідницького характеру: підготовка архівного матеріялу до видання, наукове оброблення документу. Семінар зосередив свої роботи на матеріялах по історії селянства та економічних стосунків XIX віку і дав низку рефератів, підготовив до видання відозви на Шевченківські роковини та матеріяли по історії Гайдамаччини. Крім того, в наслідок робот семінару розібрано й описано декілька архівних фондів.
[1] С. В. Зубок-Макієвський був учасником побігу Крапоткина. На архівній роботі працював з 1920 р., з початку головою Експертної Комісії, а потім хранителем II-го фонду. Важке матеріяльне становище примусило його кинути архівну роботу. Помер р. 1921.
Архівна справа, 1925 р., кн. 1, с. 101-118.