Анна Сандер (Anna Sander)
«Змійки» – Lead weight snakes. Джерело: http://www.triptych.co.nz/products/care-and-handling-products/weights/snake-weight-2/
Організатори запропонували мені розказати про те, як архіваріуси та відвідувачі невеликих інституцій пристосовують цифрові фотокопії та online-платформи до своєї роботи, про важливість вільного доступу та редагування. Створення та публікування фотокопій рукописів у Бодліанській бібліотеці є одними із моїх прямих обов’язків. Особливостями цього процесу я б і хотіла поділитися з вами. Оскільки найчастіше я працюю із середньовічними документами, то на них і зверну сьогодні увагу.
Я опишу поетапно весь процес, який змінювався і вдосконалювався протягом тривалого часу; це, звісно, не єдиний спосіб переведення даних в електронний варіант, але, сподіваюся, мій власний підхід дасть підґрунтя для роздумів, дискусій, вдосконалення практики та методики.
Обладнання та копіювання. Для документів, що піддаються оцифруванню за допомогою сканера, я використовую Epson GT-15000 для формату А3 з роздільною здатністю 200-600 dpi. Попри те, що графічний формат TIFF (Tag Image File Format) значно кращий, я продовжую сканувати та фотографувати у форматі JPEG (Joint Photographic Experts Group), навіть якщо запит на TIFF; такі світлини занадто великі і жорсткий диск, обмінні платформи та пам’ять ПК не здатні вмістити їх в достатній кількості. Протягом 2005–2013 років я використовувала Nikon Coolpix 7600, який замінила на Nikon Coolpix P770 у жовтні 2013 року. Фотографії, зроблені новим фотоапаратом, мають розмір 3000×4000 Pixels і займають близько 3,5-4,5 МВ. Для фотографування великих документів, таких як реєстраційні книги, я позичаю у Oxford Conservation Consortium спеціальні переносні підставки для книг із вмонтованим освітленням.
Я стараюся якомога більше фотографувати під денним світлом, але доводиться використовувати і люмінесцентні та флуоресцентні лампи. Для того, щоб сторінки рукописів на фотографіях не були вигнутими, я застосовую звичайну підставку для книг Clarkson foam wedges, а зверху їх притискаю «змійками» (lead weight snakes), інколи – кістяним фальцювальником (bone folder).
Підставка – The Clarkson Book Support System. Джерело: http://www.polyformes.co.uk/clarkson_book_supports_.html
Інколи бувають замовлення на копії водяних знаків – тоді я відношу документи у Oxford Conservation Consortium, де знаходяться необхідні прилади (сторінку у такому випадку необхідно просвітити наскрізь обладнанням, що забезпечує ультрафіолетове випромінювання). Хотіла б подякувати працівникам ОСС, які завжди йдуть на зустріч у таких випадках, допомагають не лише із оцифруванням книг та реставрацією, але й дають корисні поради щодо технічних засобів та самого процесу копіювання.
Я фотографую сторінку один раз повністю і роблю ще кілька крупних планів. Це дає змогу краще розгледіти немало важливих деталей; я стараюся робити фотокопії так, щоб потім не довелося їх нікому переробляти, щоб вони давали вичерпну інформацію не лише замовнику, але й усім наступним дослідникам, і щоб вже не було потреби звертатися зайвий раз до оригіналу.
Системність. Як єдиний архівіст у бібліотеці я повинна раціонально використовувати свій час. Мені доводиться виконувати конкретні замовлення науковців та дослідницьких груп на противагу системному оцифруванню документів. Звісно ж, я віддаю перевагу фотографуванню всього рукопису, але керуючись практичними міркуваннями, якщо хтось замовляє один фрагмент чи розділ книги, я працюю лише з ним, принаймні так є зараз.
Програмне забезпечення. Я користуюся Microsoft Picture Manager, який входить у повний пакет Microsoft Office, для найпростіших операцій, таких як перевірка фокусування, іменування, надання необхідної форми, обертання, тому що мій ПК не підтримує Adobe Bridge. Але мені доводиться використовувати Bridge для введення назв у метадані (the EXIT data) кожної світлини, бо інформаційний веб-сайт Flickr використовує їх для назв файлів. Це трохи незграбно, але це всі найефективніші засоби, які на даний момент доступні.
Перевірка якості зображень та перейменування займають багато часу, але це доводиться робити, бо тоді я можу впорядкувати фотографії на Flickr так, як мені потрібно; проте я не редагую і не обробляю фотографії надміру – у початковому варіанті вони достатньо чіткі, і я хочу, щоб вони були настільки «правдивими», наскільки це можливо. Користувачі можуть потім змінювати цифрові копії для виділення контрастів або інших параметрів так, як це буде їм потрібно.
Поширення. З самого початку я вирішила поширювати зображення за допомогою Flickr, тому що розміщення на цьому веб-сайті є відносно недорогим для зображень обмеженого об’єму, він досить легкий у користуванні, найбільший, найбільш відвідуваний, і на нього найшвидше можна завантажити зображення у всій всесвітній павутині. Мені також до вподоби те, що є можливість робити гіперпосилання, додавати великі описи, створювати колекції та галереї. Проте я їх створила небагато, адже здебільшого займаюся виконанням запитів на створення фотокопій, і тому що в мережі (досі!) немає якогось системного способу копіювання та поширення інформації за межами Flickr.
Я вирішила не розміщувати світлини на веб-сайті університету через численні запити, які б подавалися в його ІТ-департамент, і через загрозу безперервного використання внутрішнього програмного забезпечення. Віл Ноел (Will Noel) на лекціях в Оксфорді кілька років назад, наводячи приклад веб-сторінки Parker Library, яка підготувала спільний проект з Стендфордським університетом, підтвердив, що краще, щоб відповідальний персонал робив електронні збірки та розміщував на спеціалізованих платформах. Таким чином світлини будуть у вільному доступі, їх легко знайти не лише за посиланнями на відповідні теми, але й у контексті з іншими подібними матеріалами навіть з інших колекцій чи інституцій, що дуже важливо. Деякі архіви використовують Flickr для поширення фотографій, що дає дослідникам можливість здійснювати перехресні запити. Щоб знайти необхідний файл, можна переглянути online-каталог на веб-сайті архіву, де «клік» на кожній фотографії дає змогу перейти до текстового супроводу – це значно полегшує і пришвидшує пошук. Для великої кількості фотографій я використовую Oxfile, а додаток Flickandshare для завантаження цілих колекцій з Flickr.
Інші online-платформи також досить зручні для публікування зображень, і варто їх переглядати, щоб почерпнути нові ідеї для розміщення файлів на веб-ресурсах. Я б хотіла порекомендувати посилання, які мені стали у пригоді: 23 варіанти для пошуку, 23 поради для архівістів, підготовані Асоціацією американських архівістів (Society of American Archivists).
Переваги того, що дослідники фотографують самостійно. Це дає можливість уникнути незручних моментів при зустрічі із дослідниками, яким потрібні фотокопії, але які вважають, що ціна на них зависока і тому вони намагаються самостійно сфотографувати потайки. Думаю, що академічні інституції, його персонал та дослідники повинні співпрацювати!
Схоронність: я проти обмеження вільного користування рукописами чи інформацією. Але я дуже пильно наглядаю за тим, чи правильно користуються документами. Дуже важливо, аби все відбувалося відкрито, у порозумінні з відвідувачами, щоб можна було провірити, чи належним чином виконуються вимоги установи, чи використовують необхідні підставки, чи правильно обладнане світло.
Стосунки із користувачами: відвідувачі часто приємно здивовані таким приязним ставленням до них. І це не лише етикет – часто результатом таких стосунків стає обмін корисними порадами, контактами, посилання у публікаціях на наші фотокопії, науковці виступають на семінарах, що влаштовує бібліотека, діляться позитивними відгуками з колегами.
Співпраця: дуже рідко дослідники самостійно роблять якісніші фото. Якщо таке трапляється, то я прошу надати копії зображень бібліотеці і опублікувати їх у мережі або ж поділитися з іншими науковцями, зазначаючи авторство. Це трапляється нечасто, але у більшості випадків вони із задоволенням співпрацюють.
Оцифрування відповідним персоналом. Чи не було б краще, якби створення фотокопій було системним, фінансувалося ззовні і його б виконував професіонал?
Управління колекціями. Це обійдеться замовнику набагато дорожче. До того ж, самостійне виконання запитів допомагає мені краще ознайомитися із фондами, а пізніше використовувати готові матеріали у власних проектах. Під час фотографування я також провіряю фізичний стан документів, вивчаю індивідуальні почерки, виявляю і заміщаю пропущені місця, визначаю, які одиниці зберігання потребують консервації чи зміни місця зберігання, знаходжу нові матеріали для виставок і т. п. Якщо фотограф робитиме цю роботу, то єдиним результатом його роботи будуть світлини; усі несподівані знахідки на сторінках залишаться непоміченими. І такий підхід є більш ефективним – усі створені зображення використовуються принаймні один раз. Звісно, я б краще модерувала виставки аніж виконувала безкінечні величезні замовлення, після яких залишаються лише фотокопії. Розвиток практичних навичок і тісні контакти із тими, хто подає запити і використовує пізніше фотографії дають мені щораз нові можливості для моєї роботи.
Практиканти. Зараз у мене є практиканти. Недавно у мене була студентка із центру стажування Відкритого університету (Open University Careers Service), яка робила фотокопії та обробляла їх протягом тижня. За цей час вона встигла виконати замовлення на два повних рукописи і завершила третій – це дуже багато, але водночас і мало, адже постійно надходять нові замовлення. Це також і чудовий досвід.
Якість фотографій. Вимоги, які мені поставлені щодо світлин – якість, достатня чіткість для роботи з документом, можливість зберігання якнайдовше, аби не довелося переробляти копію – я намагаюся повністю виконувати. Фотографії, які я роблю, є лише робочим матеріалом – дуже рідко є запити на фотокопії високої якості чи фото-замінники – це вже індивідуальні замовлення.
Інколи я можу перефотографувати, якщо зображення нечітке або ж не відповідає вимогам замовника. Але за весь час, що я цим займаюся, лише один користувач був незадоволений знімками. Більшість відвідувачів користуються моїми фотокопіями і не вимагають оригіналу документа. Деякі світлини навіть були опубліковані.
Якщо ж говорити про постійне зберігання, то усі факсиміле є лише страховими копіями – вони не заміняють оригінал, не є одиницями постійного зберігання, навіть якщо вони мають кращий фізичний стан, читабельні, прийнятної якості. Колись мікрофільми зробили форматом постійного зберігання, але через невідповідні умови схоронення, зменшення кількості апаратів для їх перегляду дослідникам тепер важко ними користуватися: світлини чорно-білі, зроблені недбало, часто погано сфокусовані і через це нечіткі. Думаю, копії всіх рукописів у майбутньому будуть переробляти, але вже на зовсім інші носії, адже техніка постійно змінюється. Моє основне завдання – зробити так, щоб копії, які створила я, не потрібно було переробляти принаймні за моє життя.
Скільки це коштує? Оскільки репрографія є частиною моєї роботи, це коштує £50, тобто сума, яку я повинна вносити на рахунок що 2 роки за безлімітне користування Flickr.
Чи є платним доступ або фотографії? Ні (окрім фотографій, які роблять на чиєсь замовлення, вартість яких є зазначеною у запиті). Обслуговування спеціальних колекцій є дуже дорогим, і часто доводиться вибивати гроші на їх утримання, але з іншої сторони я знаю, наскільки погано, коли тобі відмовляють у можливості зробити власні фотографії або ж мусиш платити за кілька світлин. Це схиляє на нашу сторону вчених та дослідницькі центри. Більшість запитів на зображення, які я отримую, не стосуються середньовічних рукописів, а найчастіше поступають від дослідників, що вивчають генеалогію приватних осіб на замовлення, тому така доступність інформації сприяє трьохсторонньому діалогу між коледжем, університетом та громадськістю.
У РАСЕ (Partners for the Advancement of Collaborative Engineering Education) дійсно стягують плату за доступ до документів та за фотографування – але там зовсім інша ситуація та причини для оплати послуг. Наша бібліотека не мала програми оцифрування, доки я не прийшла сюди на роботу. Тут не робили фотокопій, і дослідники не платили за власні, тому я була змушена почати з «нуля».
Коледж Бейлліол залишає за собою право стягувати платню, якщо зображення використовуються з комерційною метою, але це скасовується щодо наукових публікацій.
Як щодо авторських прав? Фотокопії документів не публікуються, тому все в межах закону, який досі, однак, є ще не дуже конкретним у Великобританії, і ми всі спостерігаємо за розвитком подій у цій сфері з появою the Orphan Works Register і т. п. Ми раді, що хоча б створення страхових копій неопублікованих документів є дозволеним.
Що ж до давніших матеріалів, що належать Бодліанській бібліотеці, я цілком погоджуюся із правилами копіювання Британської бібліотеки (British Library’s image reuse policy). Взагалі у мережі Інтернет мали б бути доступними стільки документів, скільки можливо, що б забезпечило справді вільне користування та збереженість. Проте досі на усіх знімках у Flickr залишається помітка «всі права захищено», бо коледж не має ліцензії на спільне користування (Creative Commons licenses).
Я подавала прохання у коледж на вільне публікування зображень в Інтернеті як тільки вирішила зайнятися оцифруванням документів. Але як тільки цифрові фотографії отримують власне життя, їхнє використання і поширення фактично контролювати неможливо – проте, ця проблема не настане дуже швидко. Коледж не постраждає фінансово чи інтелектуально, і його репутація у цій області значно зросте!
Висновки. Цифрова фотографія дозволяє зробити звичні дослідницькі методи швидшими і, відповідно, створює нові проблеми, які ще потрібно буде розв’язати. Відкриття колекцій для дослідників та громадськості – безумовний плюс для коледжу, адже це сприяє популяризації рукописів, що зберігаються у Бодліанській бібліотеці, перешкоджає поширенню неперевірених даних і неавторських, неякісних фотографій серед науковців. Персонал добре ознайомлений з фондами, а оцифровані документи (які фотографувала я чи хтось із користувачів) доступні по всьому світі. Я не хочу мати якісь конфлікти із дослідниками, чи щоб вони копіювали документи нишком – ми маємо бути за одне. Чим активніша комунікація і чим ширший доступ – тим більш плідна співпраця».
Нотатки навчальної бесіди, яка відбулася 8 січня 2016 року у Бодліанській бібліотеці Оксфордського університету, в рамках семінару «Самостійне оцифрування», де обговорювалися питання, пов’язані із здійсненням цифрового копіювання документів.
Ця розмова ніде ще не була опублікована. Повна та відредагована версія вийде у світ пізніше, у 2016 році, як частина серії семінарів.
Джерело: https://balliolarchivist.wordpress.com/2016/01/07/diy-notes/