Прочитана Я. Головацьким 10 лютого 1849 р.
Предподаванье четвертоє
Дня 10-го Лютого 1849
Зъ начала бесѣди о Словесносты належитъ на самый передъ обзнайомити ся съ самимъ языкомъ, яко съ образомъ словесности, содержателемъ духа народного. Языкъ є частью тойже словесности, бо въ нимъ содержитъ ся составъ мислей.
Закимъ духъ народа зачалъ изображати въ языцѣ народнôмъ якіи утворы, на самый передъ роботалъ надъ утвореньемъ самого языка. Довгіи вѣки передъ першимъ изображеньемъ слова нашого руского або словеньского въ письмѣ, оброблювалъ ся устно языкъ въ народѣ. Зъ первѣстку свого, зъ якого походитъ языкъ словенскій, довгіи вѣки розбивалъ своє вещество въ кореняхъ слôвъ, надавалъ соôтвѣтно положенью своєму особныи формы, доки ще незôсталъ самостоятельнымъ языкомъ такъ многочисленного народа съ тôлькома нарѣччями, якъ го нинѣ видимо.
Хотѣвши дослѣдити тыхъ первыхъ источныкôвъ языка, не досить зачинати попыти изъ тои поры, коли языкъ словеньскій ставъ письменнымъ въ своєй родинѣ, або споминаный у остѣнныхъ народôвъ; нѣтъ, треба сягнути проникательнымъ окомъ науки ажъ самую найдальшую глубъ старожитности, чи не дасть ся ôтти якъ зодна моря винести яка перла свѣтла для обясненія рôдного языка.
Тутъ на помôчъ исторіи, немающой жадного памятника, на котрый бы оперти ся могла, приходитъ филологія и соображеніє съ другими языками.
Належитъ намъ про тоє зъуважати языкъ нашь во всемірнôмъ отношенью къ тымъ языкамъ, съ которыми колись творилъ цѣлôсть.
Языкъ рускій разомъ изъ своими братями словеньскими языками належитъ до родини семыѣ языкôвъ Индо-Європейскихъ, до котрыхъ числятъ санскритскій, давный перскій (такъ названый зендскій и пельвѣ), потому греческій, латиньскій, кельтійскій, готогерманьскій, скандинавскій и латышскій. Тоє доводитъ порôвнаньє языкôвъ въ кореняхъ и общій розкладъ граматическихъ формъ.
Слѣдно, що въ найдавнѣйшой порѣ, десь въ первовѣкахъ исторіи племени людского було близьке сообщеніє межи тыми народами въ житью и въ словѣ.
Новѣйшіи испытователѣ древностей словеньскихъ ôткрыли великоє подобіє межи житьемъ, звычаями и обрядами индійскими, а давными забытками записанными въ греческихъ, бизантійскихъ писателяхъ. Учений Шафарикъ знаходитъ соотношеньє межи давнымъ поганскимъ Сварогомъ (о котрôмъ наша Волиньска лѣтопись упоминає), а Сварогою Индіянъ; испытователь славный Кольляръ въ своємъ дѣлѣ «Slava Bohynĕ» порôвнає житьє домашне, обряды, забавы, митологію Индіи изъ звичаями, обрядами, забобонами, забавками и проч. словеньскихъ племенъ и знаходит всюди разытельни подобеньства.
То само тôлько въ выжшôмъ взглядѣ науки, въ системѣ схôдномъ оказалъ на повыжшихъ предположеньяхъ зъ глубокимъ испытомъ и незвыклою ученностію профессоръ при тутейшихъ высокихъ школахъ п. Ганушь въ ученôмъ дѣлѣ «Die Wissenschaft des slav[ischen] Mythus im weitesten, den altpreussisch-lithauischen [Mythus] [mit]umfassenden Sinne. 1842».
Часъ непозволяє намъ обширнѣйше выяснити и доводами сильнѣйше покрѣпити дани тіи, котри старанно давне первовѣчне сообщенье съ Индійцями, або похоженье словяньского племени изъ Индіи, єще въ передисторическій добѣ доводятъ. Ограничаю ся для того самымъ приводомъ килькохъ именъ зъ учености словутныхъ, котри дослѣдили испитованьемъ довхихъ того появленья важного въ науцѣ испыту языкôвъ.
Подобнымъ же способомъ снаходитъ ся подобнôсть хотя менша въ давнôмъ перскимъ вѣрованьемъ и съ языкомъ зендскимъ и пельви.
Слѣди перского двобожія (Dualismus) находимо въ вѣрованїю нашыхъ предкôвъ Словенъ въ Бѣлбога и Чернобога, о котрыхъ ше лѣтописи рускіи въ ХІ вѣку споминаютъ, называючи суєвѣрне поклоненіє поганьской Руси въ Бога небесного и Бога земного. А що мы сказати можемо, що єще по сью пору въ горахъ восточной части нашого краю удержуєтъ ся забобонне мнѣніє въ Бога земного. Богомъ земнымъ звычайно на Покутью называютъ знахарôвъ, чарôвниць, котри звычайно удаютъ якобы шкодити могли.
Поклоненіє Сварогови и давный забобонный обрядъ огневника (сварожиця), наши забытки купала, собôтки, т. є. паленія огня на св. Іоанна Крестителя, сама въ звычай вшедшая честь передъ Сонцемъ, котре простый нарôдъ святымъ, праведнымъ называє, все тоє доводитъ колишню честь сонцю, огневи, яку честь мали спôльно наши предки изъ давнымъ востокомъ. Коли ще бôльше и усерднѣйше станемо собирати преданія, повѣсти, вѣрованія, забобоны народа нашого, найде ся не одно зернятко, котре, умною рукою посѣяне, цѣлый шаръ данныхъ сочинитъ, котрыми давнее житьє народне пôзнаємо.
Ще лучше тоє подобіє обявляє ся изъ сровнанія самыхъ языкôвъ словенского съ санскритскимъ и давнымъ перскимъ. Аделунгъ въ росправцѣ своєй о сходствѣ санскритского языка съ рускимъ приводитъ 180 слôвъ. Учений Боппъ въ срôвнательной своєй Грамматицѣ (Vergleichende Gram[matik]) и Айхгофъ въ паральелѣ языкôвъ Європы и Индіи показали дуже богато подôбнѣсѣнькихъ слôвъ и кореней въ однôмъ и другôмъ языцѣ, а навѣтъ сородство въ гдекотрыхъ формахъ, н. пр., слова: валья – велій, дваръ – дверь, маси – мѣсяць, тапа – тепло (топити), адима – одинъ, чатвара – чотыре, дасанъ – десять, сата – сто, ада – ѣмъ, асми – єсмъ, барами – оберемокъ, наба – воздухъ (небо), рава – ревъ, агни – огонь. Бага въ санскр[итскôмъ] языцѣ означає щастье, божу силу, ср. наше Богъ, богатый, богатье.
Ще одна увага насуває ся изъ порôвнанія санскритского языка съ нашимъ, рускимъ въ особенности. Ученый Добровскій утвержавъ въ своемъ дѣлѣ «Entwurf zu einem allg. Slav. Etymologicon», що повногласье, котре въ нашôмъ языкѣ такъ улюблене, є впливомъ финскихъ (чудскихъ) народôвъ учинено.
Напротôвъ, безгласія въ ческôмъ и сербскôмъ, и церковн[ôмъ], почасти, и польскôмъ языцѣ, н. пр., trn, vrch, prach, предъ, břimĕ, време, крава, глава, – рускій языкъ любитъ повноголосно выговорювати: верхъ, теренъ, порохъ, передъ, оберемокъ, воремня, корова, голова. Изъ давныхъ памятникôвъ письменныхъ довѣдуємося, що тая повноголоснôсть нашого языка дуже давныхъ часôвъ сягає: такъ, рѣки Прутъ, Днѣперъ именуютъ ся въ давныхъ греческихъ писателяхъ Пората, Данапрїсъ.
Але ще лучшій довôдъ давности того нашимъ народомъ такъ любленного повногласія показує ся изъ срôвнанія изъ санскритскимъ языкôмъ. Срôвн., н. пр., слова: патака – птахъ, барама – оберемокъ, парага – порохъ, тавасъ – твôй, савасъ – свôй, сумана – сѣмя, зъ чого видимо, що рускій языкъ спôльно має тую власнôсть изъ санскритскимъ, и тымъ самымъ наше повноголосье старше, якъ впливъ финского языка. Хто знає, чи южніи и западніи словене не утратили первѣстного того слободного выговору черезъ столкновенье съ германьскимъ або другимъ якимъ племенемъ. Подобно якъ въ санскритскôмъ, такъ и въ зендскôмъ, языцѣ находятъ ученіи языкословы подобеньство въ словахъ або въ кореняхъ слôвъ, н. пр., абы хоть килька слôвъ привести: зівадъ, зіведъ (пельви) – живетъ, дедаєте (зенд) – даєтъ, земо – земля, гнадъ ср. гонитъ, медь (вино) – медъ, веще, вещао – вѣщаю, паурвю – первый, два – два, тріетъ – три, четвере – чотыре, третімъ – третій, трестемъ – тридцять, тіосете – триста. Доси перейшлисьмо коротенько соотношенье нашого языка къ языкамъ найотдаленнѣйшимъ. Приступѣмъ ближше, якъ языкъ словеньскій сходитъ ся съ греческимъ, латинскимъ, германьскимъ такъ въ словахъ коренныхъ, якъ и формахъ граматичныхъ. Ученыи языкословы, уважавши сходство чотырохъ языкôвъ: греческого, латиньского, германьского и словеньского, – не знали, чи сей, чи той маютъ прійняти за матерь другыхъ.
Виводили изъ греческого, то зъ латиньского другіи. Найшли ся и такіи, котри въ словеньскôмъ находили жерело другыхъ. Данковскій въ дѣлѣ своемъ «Die Göller Griechenlands» доводитъ, що назвы богôвъ давныхъ греческыхъ только съ помочью словенского языка обяснити можно. Въ сочиненію «Homerus slavians» въ Граматицѣ доводити хотѣвъ, що языкъ письменный греческій є дочкою словеньского.
Мы лишаємъ тіи натягнутіи доводы, але вникнѣмъ въ житье нарôдне и языкъ давныхъ грекôвъ, то найдемо подобіє и давне зближованьеся, стиканье одныхъ съ другими.
Зефиръ въ Гомеровôй Илыядѣ называє ся вѣтеръ полуночный сѣверъ: Зефиръ є у Гомера вѣтеръ сильнодушующій, бурный, свистящій, мокрый, ôнъ приносытъ дощъ и снѣгъ. – Rob[ert] Woods Versuch über das Originalgenie [des] Homers Rob.
Обычай называти ся по отци […] у Грекôвъ и у насъ уживано.
Жалобный характеръ пѣсень ихъ надобенъ унылости нашихъ. Якъ въ нашихъ пѣсняхъ любятъ и давни гречески зачинати стихъ междометіями «ой», «ай». Наши хороводы, забавы, играшки простонародни, переплетовани спѣвами, танцями, чи не припоминають намъ славныхъ хорôвъ еллинскихъ, тôлько наши понизени неуважани въ простонародью.
Въ богатствѣ народной поезіи тôлько словяне могутъ ся мѣряти съ Греками.
Пѣсьня наша любить живый пластическій образъ, якъ греческая, то саме глубоке чувство природы дыхає изъ ныхъ, она ôтзиває ся на кожде дѣйствіє народа въ єго занятью домашнôмъ и полевимъ, во бытѣ родинномъ и общинномъ.
Въ словахъ коренныхъ и въ формахъ, въ творенью слôвъ велике подобіє знаходитъ меже греческ., лат., нѣм. и слов. языками, н. пр., videre, видѣти; vesper, вечерь; oίνος, vinum, вино, Wein; вѣяти, ventus. Сров. лат. слова: sumo – сойму, capio – хаплю, ager – угоръ, agnus – ягня, tenuis – тонкій, tero – тру, castus – чистый, cerasum – черешня, struere – строити, culmen – холмъ, curvus – кривъ, dare – дати, angulus – уголь, aper – веперъ, tango – ткну, canabis – конопля, cruor – кров, domus – дôмъ, dormio – дрѣмлю, ferio – перу, fistula – пищала, flamma – поломѣнь (пламень), flavus – половый (плавый), flao – плюю, gnoseo – знаю, granum – зерно, hiems – зима, ignis – огонь, plenus – повный, induo – одѣю, vetus – ветхій, jugum – иго, jusculum – юшка, lux – лучъ, mensis – мiсяць, misceo – мѣшу, mortuus – мертвѣ, mоrs – смерть, nidus – гнѣздо, ordo – рядъ, os – уста, ostium – устье, pasco – пасу, peto – пытаю, plango – плакати, ramus – рамя, rideo – радюсь, sat – сытъ, sceptrum – ощепъ (оскепъ), scopus – копецъ, securis – сокира, seco – сѣку, sedeо – сиджу, sipo – сиплю, sto – стою, sum – єсмь, vapor – wypar, vastus – пустий, veho – везу, video – видѣти (вижу), vocо – звукъ, uter – утроба и проч. Ще порôвнаймо покревнôсть языковъ въ формахъ граматическихъ:
Sipo, -as, -at, sipamus, -atis, -ant -es, -et, -emus, -etis, -ent
Сиплю, -плешъ, -еть, -емо, -ете, -ютъ […]
Schlage, -gest, -et, -en, -et, en.
Ще для общого прогляду порôвнаймо декотри слова во всѣхъ языкахъ индоєвропейского племени. Санскр. «брата», «брадеръ», перс. «бруадеръ», греч. «аδελφός», лат. «frater», слов. «братъ», нѣм. «Bruder», лит. «bratis». Санскр. «свастрі», перс. «сістеръ», лат. «soror», нѣм. «Schwester» (англ. «sister», швед. «syster»), слов. «сестра». Санскр. «нава», перс. «нау», «невъ», греч. «νέος», лат. «novus», слав. «новый», нѣм. «neu». Лат. «oculus», слав. «око», нѣм. «Auge». Лат. «nasus», нѣм. «Nase», слав. «нôсъ».
И въ Ульфиласа Готскôмъ переводѣ письма св. суть слова изъ слов., н. пр., aurtigards – вертоградъ, dulg – долгъ, plinsjan – плясати, stikls – скло (кубокъ), hraibs – хлѣбъ, drus – трусъ, auhns – огонь, garazds – гараздъ.
Съ того всего видко, що языкъ нашъ стоитъ рядомъ изъ языками такъ давными, языками, котрыми говорили и говорятъ народи великіи, двигателѣ человѣческого просвѣщенія. Ôнъ яко самобытный сочленъ тои великои семыѣ (родини), необходиме огниво въ тôмъ всемірнôмъ ланцуху, безъ котрого не могутъ бути ни повный ихъ словаръ, ни грамматика. Живыи слѣди первобытного общенья сохранивъ на собѣ до сихъ поръ, якбы залогъ того, що нарôдъ, нимъ говорящій, може въ себе прійняти плоды образованья, приготовленни переднѣйшими сочленами. Ôнъ може указати на своє повногласіє, на богатство своихъ словесныхъ звукôвъ, на свои твердыи гласныи, которыхъ не може вымовити Європейске горло, але котрого звуки покревни съ восточными народами.