2. Становище польскої суспільности XVIII ст. супроти академії Яна Казимира і єї упадок.
З початком XVIII ст. відновила ся боротьба проти Єзуїтів і їх колєґії у Львові. Коли Єзуїти зачали її розширяти, закупивши кілька сусїдних домів, Краківска Академія постарала ся у короля Авґуста II 1706. р. о інгібіцийний рескрипт, котрим заборонено єзуїтским школам надавати академічні степенї і відновлювати покінчені вже спори о ерекцию Львівскої Академії.
Але Єзуїти тим не зразили ся і по довгих заходах 1758 р. вийшов з королївскої канцеляриї такий дипльом:
«My August III, opierając się na dekrecie sądów naszych zadwornych we wtorek b. r. 1758 z kontrawersyi wynikłym, i dowiedziawszy sią z załączonego do aktów przywileju koekwacyi wspomnianego uniwersytetu lwowskiego Tow. Jez. z Akademią krakowską, uważaliśmy za rzecz słuszną tenże przywilej jej zatwierdzić, tak żeby ten uniwersytet lwowski temi samemi prawami i przywilejami wszystkiemi cieszył się, jakiemi prawami i przywilejami na mocy konstytucyi królestwa 1635 albo w innym razie danej cieszy się akademia krakowska» (Załęski III. 2. ст. 803).
Слїдуючого року 1769 папа Климентий XІІІ уділив булею «Cunctis ubique раteat» апостольскої апробати Львівскій Академії Єзуїтів.
Се дало почин до завзятої боротьби зі сторони Краківскої Академії. Хоч заходами патронів сеї академії і Піярів видав король декрет інгібіцийний проти Єзуїтів «ażeby podczas trwania procesu nie ważyli się uniwersytetu otwierać i promować kogokolwiek do stopni akademickich», рішили Єзуїти обходити 11 грудня 1759 р. сьвято поновного отвореня академії і надати при тій нагодї деяким ученикам академічні степенї. Поет Франц Карпіньский, що тодїж одержав докторский степень, описав нам таку сцену. В часї процесиї в костелї присланий з Замостя академік Янкевич запротестував проти акту промоциї. «Jezuici strwożeni і zagniewani, w rozruchu niezmiernym, akademika protestującego się z kościoła wytrącić kazali, a ja (Карпіньский) pewniejszej się rzeczy chwytając, berłem mojem w głowę go uderzywszy, dobrze przygłuszyłem, drugi zaś kolega mój, nowy doktor także filozofii, już go był za łeb zahaczył, i byłoby może co gorszego nastąpiło, gdyby Jezuici w płaszczach akademickich przybiegłszy, nie ratowali protestującego się, który spokojnie tylko za drzwi kościelne wyprowadzony, a my tymczasem po otrzymanem zwycięstwie swojem Te Deum laudamus kończyliśmy». (Pamiętniki 1849, ст. 40-1).
Проти Львівскої Академії посипали ся протести. Львівска капітула приняли до своїх актів протест канонїків Опейдовича і Льва Сєраковского, в котрім доказували, що привілей Яна Казимира передавнений, що дипльом Авґуста III і буля Климентия XIII дані «wskutek przewrotnej informacyi», без відома архієпископа і капітули і духовеньства, з покривдженєм прав і привілеїв Академії Краківскої і Замойскої. Посипали ся протести шляхти волиньскої, чернигівскої, осьвєнцїмскої і заторскої з тими самими виводами, що львівскої капітули. Краківска Академія заскаржила Єзуїтів в Римі і виєднала там в сиґнатурі справедливости такий сам інгібіцинний декрет проти них, як королївский.
Крик обуреня піднесли і списали грімкі протести: Львівска капітула іменем цілого клєру, Краківска Академія і Львівска кольонїяльна (т. зв. метрополїтальна) школа, Академія Замойска, капітули: ґнєзнєньска, луцка, перемиска, холмска, познаньска і шляхта львівскої землї.
«Tem śmiałem via facti otwarciem akademii», пише о. Заленский, «obruszyli na siebie (Єзуїти) prawie cały episkopat, kapituły, wielu senatorów i szlachty na Rusi i w Małopolsce, zniechęcili sobie do reszty zakony, ściągnęli u wszystkich zarzut «gonienia za świecką pompą». Stawał w ich obronie bodaj czy nie jeden jedyny arcybiskup lwowski Sierakowski» (III. 2. ст. 813).
Сойм конвокацийний 1764 p. видав вкінци таку конституцию: «Akademię krakowską, zamojską i wileńską w swoich prawach, przywilejach, prerogatywach, ozdobach, bez żadnej od nikogo prepedycyi zostawiamy». До сего додав о. Заленский в уступі п. з. «Milczące zamknięcie akademii 1759-1766» таку увагу (III. 2. ст. 821-822): «Znaczyło to, że sejm akademii lwowskiej nietylko nie uznaje, skoro ją zupełnie pominął, ale owszem ponownem, bezwględnem zatwierdzeniem praw, prerogatyw i ozdób akademii krakowskiej i zamojskiej osądził jej istnienie jako bezprawne… Akademie uwa-żały sprawę za skończoną zwycięstwem po swojej stronie. Jezuici z rostrzygnięcia sporu swego z Pijarami przez króla Stanisława zrozumieli, że akademia lwowska spodziewać się od niego pomyślnego wyroku w sądzie relacyjnym nie może, nie nalegali więc na podjęcie tej sprawy, tylko jak via facti akademię otworzyli, tak via facti zaprzestali od końca 1764 roku nadawać stopni akademickich, nie zmieniwszy w niczem zakresu wykładanych nauk. Pozostała też lwowskim szkołom utarta nazwa «akademii», bo żaden formalny dekret sądu, sejmu czy króla jej nie zniósł ani zabronił; używali jej Jezuici lwowscy stale aż go 1773 r. pomimo protestu syndyka almae matris 1766 r. w grodzie krakowskim».
Єстувала она мимо королівского присуду з 1763 p., котрим наказано зам-кненє Львівскої Академії, мимо остаточного присуду римского трибуналу, котрий відкликав булю ерекциї, аж до 1773 p., бо 21 липця 1773 р. булею «Dominus ас Redemptor noster» папа Климентий XIV скасував Орден Єзу-їтів.
З усего досі сказаного бачимо, що Львівска Академія, уфондована Яном Казимиром 1661 р., була інституциєю нелєгальною, бо:
1. Не одержала нїколи затвердженя зі сторони сойму, чого вимагали соймові конституциї.
2. Хоч дістала аж 1758 р. королївске затвердженє, 1763 р. казав король її замкнути.
3. Хоч дістала папске затвердженє аж 1769 р., римский трибунал відкликав булю ерекциї.
4. Цїла польска суспільність XVII і XVIII ст. протестувала проти Львівскої Академії.
Опубліковано: Теодат Вінковский. Йосиф ІІ чи Ян Казимир? (з нагоди сьвяткованя мнимої 250-лїтної річницї єствованя Львівского Унїверситету). – Львів, 1912.