Народився я в Нущі (пов[іт] Зборів) дня 30 листопада 1895 [р.]. Мої батьки – українці, селяни.
До народної школи ходив я в Нущі, а потім у Перемишлі, де перебував мій старший брат. По скінченні народної школи був я учеником української гімназії в Перемишлі. У цій гімназії зложив я також іспит зрілости.
Від другої гімназійної кляси уділював я постійно лєкції і з того удержувався в школі.
Світова війна в 1914 р. заскочила мене на феріях у північній Зборівщині, близько колишньої російської границі. Наслідком того я попав відразу під російську окупацію, під якою перебув до літа 1915 р., коли Австрійці відсунули російський фронт аж у північну Зборівщину (коло Залозець).
При приході австрійської армії мене зараз покликано до війська і приділено до 35 полку краєвих стрільців. Із тим полком відбув я воєнну кампанію на російськім фронті (від битви на Лисоні 1916 аж до лютого 1918 над Збручем). Опісля по короткім відпочинковім побуті в кадрі вислано мене на італійський фронт, де я перебув до кінця війни. В австрійськім війську наділено мене старшинським ступнем четаря. На фронті командував я сотнею. За фронтову діяльність одержав я два відзначення.
Із італійського фронту поспішив я негайно під прапори УГА, пробиваючися з труднощами через Польщу і польський фронт.
У кадрі в Самборі я зорганізував дві сотні та привів їх у другій половині листопада на фронт під Мостиська. Тут зорганізував я цілу групу Крукеничі (12 сотень піхоти, 2 батареї гармат, відділ кінноти). Корпусна команда іменувала мене командантом цієї групи і на цім становищі остався я до січня 1919 р., коли командантом групи назначено полк[овника] Кравчука, а мене іменовано курінним командантом. Як курінний командант у групі Крукеничі перебув я весь час на фронті та разом з новим командантом полк[овником] Федоровичем перебув польську офензиву Галлєра, що почалася була в половині травня 1919 р. По безнастанних боях наша група через Самбір, Стрий, Долину одержала призначення на кінці, боронити лівого крила фронту в Карпатах (коло Перегинська). Тут вона була відтята в горах та окружена Поляками й Румунами. Наша група перебилася через територію, заняту Румунами, на Карпатську Україну.
Тут Чехи її обезброїли та перевезли в табор інтернованих у Дойч-Габель. Коли Чехи дали можливість старшинам нашої групи (і бригади от[амана] Черського, що знайшлася була перед нами в цім таборі о два тижні скорше) вступити на високі школи, вписався я на правничо-економічний факультет чеського університету в Празі.
Свої державні іспити зложив я всі з відзначенням. Після того промовано мене на доктора (20 січня 1923).
Одночасно студіював я ще торговельні науки в німецькій торговельній Академії в Празі і зложив іспит з абітурієнтського курсу.
Підчас своїх університетських студій був я у двох каденціях головою Української Академічної Громади в Празі, а потім членом ревізійної комісії.
По скінченні правничо-економічного факультету хотів я посвятитися дальшим науковим студіям та старатися о доцентуру на університеті. Тому, що я свої університетські іспити зложив з відзначенням, одержав я наукову стипендію, як кандидат доцентури і в тім характері студіював я державні й суспільні науки до кінця 1924 р. Щоб простудіювати ближче методи навчання, психологію та соціологічні науки, записався я одночасно на філософічний факультет чеського університету (4 симестри). Тоді ж був я лєктором українських кооперативних курсів.
При кінці 1924 р. розпочалася була українська акція у тім напрямі, що абсольвенти високих шкіл вертали назад у Західну Україну, щоб тут скріплювати своєю суспільною працею опір проти польського наступу на наші землі. Я уважав своїм обов’язком перервати свої студії та вертати в край. З початком 1925 р. я опинився у Львові.
У тім часі ще обов’язував український бойкот польських високих шкіл. Тому не міг я тепер зараз нострифікувати свого диплому та розпочати адвокатську практику, як одиноку можливу професію, що не була «вільна». Наслідком того я подався до кооперації, щоб тут працювати суспільно і одночасно на прожиток, як кооперативний працівник кооп[еративу] «Громада», а потім кооп[еративу] «Самоосвіта» удержувався у Львові, а заощадивши потрібну суму на нострифікаційні кошти, по знесенні бойкоту польських університетів, приступив я до нострифікації своїх заграничних студій. По скінченні нострифікації в 1932 р. я розпочав адвокатську практику, як аплікат в канцелярії відомого українського адвоката Д[окто]ра Костя Паньківського у Львові. У нього відбув я повну практику адвокатського кандидата, яку вимагали обов’язуючі тоді приписи.
Одночасно не покидав я своїх дальших теоретичних студій з ділянки державних і суспільних наук. З цієї ділянки писав я статті і довші розвідки та містив їх в українських періодичних видавництвах. Декотрі мої праці з цієї наукової ділянки вийшли відразу в книжковій формі, як н[а]пр[иклад]: 1. Про полеві й лісові шкоди, 2. Про права й обов’язки громад, 3. Виборчий закон до громад, 4. Закон про збори. У «Народнім Університеті Самоосвіти» де був я одним з директорів, дбав я між іншим про те, щоб були друковані праці суспільно-історичного характеру. У цім видавництві видав я свою більшу працю «Історія українського політичного руху» – від упадку козацької держави до найновіших часів, та «Історію революції в Росії». Перед війною віддав я був до друку свою більшу працю в цім видавництві «Історія державного устрою України», але вона з причини воєнних подій уже не появилася друком. У видавництві «Народного Університету Самоосвіти», де був я технічним редактором, дбав я про те, щоб приєднати інших визначних авторів суспільно-історичних праць.
Належав я до всіх українських центральних установ, як до Наукового Товариства ім. Шевченка, Матірного Т[оварист]ва «Просвіта», Т[оварист]ва «Українських Письменників», до «Супруга» і інш[их]. У своїй суспільній діяльности поборював усякого виду полонофільство й москвофільство.
За своє протипольське становище перебув я 3 рази арешт та карно-політичні процеси, один в 1925 р. перед судом присяжних у Львові, другий [?] перед трибуналом карного окружного суду у Львові.
Др. Матвій Стахів
