Ур[одився] 4.Х.1868 р. в селі Кип’ячці, Тернопільського повіту на галицькому Поділлі.
Гімназію покінчив у Тернополі (нижчу) в р. 1878-83, а вижчу у Львові (укр[аїнська] гімназія) (1883-7), де у червні 1887 склав іспит зрілости.
На університет ходив у Львові (1887-9), Відні (1889-94), де склав докторат філософії та славістику під орудою проф[есора] Ватрослава Ягіча. Опісля учився в Берліні та спеціялізувався під рукою і доглядом другого великого вченого Олекс[андра] Брікнера.
З Берліна поїхав до Києва, де працював по тамошніх бібліотеках і архівах продовж шости місяців (від жовтня 1894 до кінця квітня 1895). На університет мене не прийнято як слухача, бо, як казав ректор Фортинський: «Галіцкаго украинца в нас еще не было».
З Києва виїхав я до Ленінграду, де працював у тодішній «импер[аторській]» бібліотеці продовж трьох місяців.
Опісля почав я вчити укр[аїнської] мови по трьох польських гімназіях, відбув у Кракові іспит габілітаційний і в рр. 1897-1900 читав на університеті лекції в характері доцента укр[аїнської] літератури й письменства.
В р. 1900 став я надзвичайним професором львівського університету, опісля звичайним (1908) і служив до 1 листопада 1918 р.
Коли настала польська влада, мене приарештовано й вислано під конвоєм жандармів на Захід, спершу до табору інтернованих у Баранові, опісля в Домб’ю під Краковом. В цих таборах сидів я повних шість місяців.
В р. 1918 відібрано мені катедру укр[аїнської] мови й письменства, а вслід за тим припинено мені платню. В р. 1920 привернено мені сильно обкроєну платню й виплачувано її до серпня 1929 р. Всі мої старання, щоб видобути належну мені платню залишилися без висліду. В такий спосіб відібрано мені катедру перед 21 роками, а платні ніякої не побираю вже одинадцятий рік.
В р. 1924 іменовано мене членом ВУАН. Я їздив до Києва на засідання ВУАН від жовтня 1926 до грудня 1929 р. дев’ять разів. За кожним разом перебував я в Києві що найменче місяць, читав доповіді для широких кол громадянства й працював по бібліотеках. Це було приводом, що мені відібрало варшавське міністерство платню.
В р. 1933 звільнено мене й з галицьких вчених з Академії. Ні я, ні вони не дали до цього ніякого приводу і ми певні, що справа виясниться в нашу користь. Ні один з нас нічого проти рад[янської] влади не писав, хоть як болюче нас без провини й без слідства покарано.
Від року 1895 писав і друкував багато наукових річей. Спершу працював я над старинним письменством (16 і 17 вік), опісля зайнявся я новішими письменниками 19 віку. Друкував праці про Шашкевича, Як[ова] Головацького, Амврозія Метлинського. Три мої студії вийшли у Краківські Академії Наук в польській мові, одна в чеській пресі. Від р. 1926 зв’язав я мої праці з радянськими виданнями, а саме з «Україною» і «За сто літ», де писав про поступових письменників, Драгоманова, Франка, Остапа Терлецького і поруч них про Куліша. В Києві видав я 1931 [р.] велику збірку листування українських діячів з галицьким[и] на 600 сторонах друку. До Академії в Києві вислав я мою велику студію на 520 сторін машинового друку про зв’язок Зах[ідної] України з наддніпрянськими діячами (1827-66 р.). Її почали були складати в 1931 і 1932 р., але опісля, по видаленні мене з ВУАН припинили.
Другий том згаданої праці є в мене в рукописі (1867-72 р.).
Тому що в Галичині не було спромоги друкувати більших праць, я мусів обмежитися на друк менчих статтей.
Зараз працюю над історією галицької культури в ХІХ віці. Головні основи до цієї студії подав я вже раніше (1905 і 1909 р.) у двох великих томах «Кореспонденції Як[ова] Головацького», де видрукував праці про духове відродження Зах[ідної] України. Про відродження наше і про зв’язки з Україною писав я ще в цілому ряді інших праць, як «Львівська дух[овна] семинарія в часах Маркіяна Шашкевича (1831-43), в історії конспірацій вихованків львівської дух[овної] семинарії з Поляками (1831-46), в заввагах про Ант[онія] Гладкого, Олену Пчілку і т. д.
Займався я теж публіцистикою і в цьому напрямі найінтересніші мої дописи про мої побути на радянській Україні в р. 1926-1929. Значну частину цих записів передруковано в американській пресі: «Свобода», «Дніпро» і т. д. , а це свідчить про високе зацікавлення культурним життям на радянській Україні.
13.Х.1939 р.
Кирило Студинський
